Є батьки, які хвалять дитину за 6 балів з ДПА. А є такі, що критикують і змушують перескладати роботу, написану на 10 балів. Хто з них має рацію і чому оцінки у школі стають таким великим стресом для дітей? Співавтор і викладач школи «Майбутні» Петро Чорноморець розповідає, що таке самооцінка і чому прийняти дитину важливіше, ніж хвалити.
Як формується самооцінка?
Я дізнаюся про те, який я, завдяки своїм результатам: я узагальнюю свої результати і роблю висновок про себе. Виходячи з того, які в мене здібності, я розумію, яку мету можу поставити і легко досягти, яку мету не можу ставити, бо це просто не моя історія, а які цілі я можу досягти, якщо покращу свої здібності і знайду людей у команду, які доповнять там, де в мене прогалини. Так виглядає адекватна самооцінка.
Але я можу зробити поспішні узагальнення: я один раз програв і тепер вважаю себе повним лузером. Або навпаки — я один раз переміг, і тепер вважаю себе найкрутішим, хоча насправді перемога — не моя заслуга, мені просто пощастило або батько допоміг.
Завищена і занижена самооцінка — це штампи. Звідки вони беруться? По-перше, від невміння саморефлексувати: підліткам 12–16 років не завжди вдається проаналізувати свою роботу і зробити висновки. По-друге, від нездатності людини визнати свої помилки. Визнавати помилки — це здоровий нормальний процес. Він раціональний, але ми підмішуємо туди почуття, і тут починаються найбільші проблеми із самооцінкою.
Прийняти себе
«Я є людина» — це та зона, де має бути повне прийняття себе. Тут не може бути завищеної чи заниженої самооцінки — я приймаю себе безумовно, таким, який є. Але саме цього нас у дитинстві не навчили. Натомість нас вчили: ти вартий любові, якщо ти слухняний, якщо прибрав свою кімнату, вивчив уроки тощо. Нас навчили, що дитина не заслуговує на любов і прийняття просто без умов. У цей момент батькам і вчителям здається, що вони таким чином виховують у дитині якісь правильні поведінкові реакції. А насправді, так вони виховують у дитини страх зробити щось не так.
Хвалити чи не хвалити?
Під час дослідження двом групам дітей дали однакові завдання. Але одних дітей хвалили, а з дітьми іншої групи просто розбирали помилки. Потім обом групам дітей дали вибір: виконати простіше чи складніше завдання. Діти, яких хвалили, обирали простіше завдання, бо вони не хотіли суперечити штампу, який на них повісили, що вони молодці. Ті, яких не хвалили, обирали складніше завдання, бо воно цікавіше. Про що насправді це дослідження? Похвала, яку ми приєднуємо до особистості, не додає мотивації. Покарання за помилки, які ми приєднуємо до особистості, так само не додає мотивації. І похвала, і покарання демотивують дитину. Адже і те, і те створює обставини, коли дитина хоче зафіксуватися в тому стані, якого вона колись досягла. Тож батькам і вчителям слід запам’ятати: прив’язка оцінки, похвали чи покарання до особистості — це неправильно.
Інше дослідження показало, що діти, яких інтенсивно хвалять, але дають любов лише уформі похвали, почуваються більш фрустрованими, ніж ті, яких просто люблять і часом карають. Діти, для яких любов є винагородою, весь час намагаються отримати її, заслужити любов. Це дуже фруструє людину. Діти, яких просто люблять, відчувають це, хоч і бояться, що їх іноді можуть покарати за погану поведінку.
Як ставити оцінки у школі?
Через вимоги до державної освіти ми не можемо позбутися оцінок у школі. Але як вчителі маємо дбати про те, щоб формальна оцінка не впливала на самооцінку дитини. Саме тому в жодному разі не можна прив’язувати оцінку до особистості. Вчитель має пам’ятати: усі діти безумовно ок, і я усіх дітей безумовно приймаю. А тоді оцінювати не дитину, а виконану роботу: ось це і це в тебе не вийшло, давай разом придумаємо, що зробити, щоб наступного разу все вдалося. Дитина має відчувати себе хорошою незалежно від оцінок на уроці.
Оцінюючи роботу, фіксуйте «маленькі перемоги» учня — навіть якщо дитина не впоралася з реалізацією великого проєкту, треба обов’язково показати, які здобутки вона отримала в процесі. Один мій учень узявся за складний екологічний проект із придбання устаткування для перероблення пластику. Коли через місяць я запитав його про результати роботи, він відповів, що в нього нічого не вийшло. Ми поговорили, і я з’ясував, що учень самостійно дізнався про ціни на такі прилади, умови монтажу і роботи цього обладнання. Отже, він зробив величезний аналіз ринку і багато дізнався про екологічні проєкти, але при цьому вважав, що провалив завдання. Фіксувати кожен маленький результат учня — це зміцнювати його самооцінку.
