У десятому класі Костя Римар із Києва полетів отримувати міжнародний бакалаврат у Вірменію за програмою United World Colleges. А зараз навчається в престижному американському університеті St. John’s College. Громадянська освіта була невід’ємною складовою академічного досвіду хлопця.
Мене звати Костя Римар. До десятого класу я навчався у київській школі № 148 імені Івана Багряного з поглибленим вивченням української мови. Незабаром отримав стипендію на навчання у вірменському осередку мережі коледжів UWC. Опісля вступив до одного з найстаріших навчальних закладів у Штатах — St. John’s College, що в Мериленді. Вже два роки вивчаю тут Liberal Arts and Sciences, тобто здобуваю бакалавра гуманітарних дисциплін і природничих наук. За змістом це схоже на філософію.
Громадянська освіта — можливість втілювати власні ініціативи
Для мене громадянська освіта — це про те, як людина живе в соціумі, бере участь у державних процесах, наскільки розуміє свої можливості та роль усередині великої структури.
З української школи не пригадую такого предмету. Про щось схоже за змістом ми говорили на правознавстві, але поверхово та побіжно.
Натомість необхідні знання у цій сфері вдома я отримував неформальними способами. Усе почалося з проєкту фонду Кличків «Школа успіху». Потім були заходи, де я зазвичай мав дрібні завдання, як-от продавати мерчендайз на фестивалях. Зараз з’явилися стажування. Наприклад, у Детектор Медіа, а раніше — в Міністерстві культури та інформаційної політики України.
У United World Colleges у мене був курс із політології, де ми з однокласниками зі 70 країн обговорювали центральні для громадянської освіти теми. Ми не вчилися бути хорошими громадянами певної держави, а намагалися зрозуміти: що означає бути зразковими громадянами світу. Допомагали розбиратися вчителі з 16 країн. Було цікаво мати такий мікс культурних досвідів.
Також кожен студент коледжу за період навчання мав обов’язково реалізувати власний проєкт, часто соціальний. На це завжди виділяли непоганий бюджет. Я, наприклад, організував серію подій на кшталт TEDx, куди ми запрошували громадських і політичних діячів. На одній з них я виступив із промовою перед майже 150 журналістами з франкомовних країн. Розповів їм, як українські медіа негативно впливали на сприйняття переселенців зі східних областей України.
У США головна особливість викладання — індивідуальний підхід викладачів. Навіть якщо громадянської освіти немає у школі чи університеті, завжди можна здобути необхідні знання та навички межах місцевого проєкту. Приміром, у штаті Мериленд є повно ініціатив, які допомагають іспаномовним меншинам вивчити англійську й отримати доступ до державних сервісів.
У моєму коледжі є програма оплачуваних стажувань Hudson Internship. Студенти на три місяці можуть піти працювати в якусь організацію, часто таку, яка безпосередньо працює з громадянським суспільством або державними органами, і водночас заробити до чотирьох тисяч доларів.
Загалом громадянська освіта за кордоном дає час і можливість втілювати власні ініціативи в життя та досліджувати певні теми без вказівок зверху. Самі заклади освіти лише курують процес і, за потреби, підказують, на що краще звернути увагу.
У моєму коледжі немає лекцій і пар. Маємо лише семінари
Нас визначають ті, хто навколо нас. Якщо будемо перебувати серед тих, хто не цікавиться громадянською освітою, нам теж буде байдуже. Тому, як на мене, фундаментальний крок у будь-якій освіті — це правильно обрати людей, із якими навчатимешся.
Усі соціальні проєкти — це про спілкування. Чим більше обмінюєшся досвідом із різними людьми, тим краще вчишся опрацьовувати інформацію з розмаїття ресурсів. У США ми все вивчаємо крізь призму людей, із якими спілкуємося. У моєму коледжі немає лекцій і пар. Маємо лише семінари: 16 студентів із двома викладачами сідають за круглий стіл і обговорюють якийсь шматок тексту. Як на мене, так найкраще дізнаватися про громадянську освіту — через перспективи інших людей, їхні пріоритети, їхнє бачення того, яким той чи інший суспільний чи політичний процес мав би бути в «ідеальному світі». Адже досвід кожного — безцінний і неповторний.
Кожен вчитель має бути трохи вчителем громадянської освіти
У моєму американському університеті викладачі громадянської освіти зазвичай мають PhD з права. У вірменському коледжі нас також навчали дипломовані фахівці.
Я згадую фразу заступника міністра молоді і спорту України Олександра Яреми: «Кожне міністерство має бути трохи міністерством молоді». Як на мене, кожен учитель, незалежно від спеціалізації, має трохи бути вчителем громадянської освіти.
Важливо, щоб людина, яка береться за викладання цього предмету, була соціально активною. Вчитель має розуміти: він або вона впливає на учнів, державу і навіть світ. Адже він може запалити дітей втілювати власні ініціативи та тестувати отримані знання у житті.
Майбутнє громадянської освіти
Громадянська освіта майбутнього дає розуміння: які суперсили в мене є і де їх можна застосувати.
Мета такої освіти — не примусити до чогось, а показати: кожен із нас може змінювати на краще своє та чиєсь життя.
Ця стаття підготовлена в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
