Ми зібрали хіт-парад токсичних фраз, які учні досі чують від учителів. Ці слова точно не додають бажання навчатись, а навпаки демотивують, засмучують та обтинають крила дітям і підліткам. Радимо читати цей матеріал із запасом почуття гумору і перевірити: чи завжди ваше спілкування з учнями екологічне. А ще пропонуємо, чим можна замінити образливі фрази.
«А голову ти вдома не забув?»
Вічна класика. Цю фразу чули і ваші бабусі, і татусі, і ви, і ваші діти. Так «вчителі-дотепники» відточують «почуття гумору» на молодших і слабших. Та насправді ця фраза звучить боляче й по-садистськи. В уяві виринають образи з обезголовленими зомбі та почварами чи літературним майнрідівським безголовим вершником. Тож краще не жахати дітей — ви ж не Хічкок? Приємніше прозвучить прохання перевіряти потрібні речі ще звечора.
«Міг би й краще зробити!»
Ви кажете цю фразу, а дитина чує: «Ти недостатньо хороший! Є кращі за тебе!» Зрозумівши, що всі старання — намарно, учень навряд намагатиметься наступного разу старатись удвічі більше.
Це дуже підступний словесний демотиватор, що нівелює цінність проробленої роботи. А ось чого можна очікувати запросто — байдужості, образи, відсторонення. Натомість у педагогів є в арсеналі чудова фраза для натхнення: «Знаєш, що стане показником твоєї якісної роботи? 10 вивчених фраз англійською і есе на два-три абзаци». Ось такий виклик дитина прийме з радістю!
«Ніхто не піде на перерву/додому, поки не…»
Відчуття всевладності вкупі з прагненням відпрацювати на учнях техніку «колективного покарання» ще ніколи не робили вчителя ближчим до дітей.
Якщо педагог має на меті навчити дітей відповідальності, це точно не варто робити через примус і кару. Особливо, якщо у вас з’явилась спокуса покарати весь колектив за неприпустиму дію одного з учнів. У дитячій психіці сформується зарубка: «Світ — місце несправедливе. Навіть якщо я все робив правильно — постраждаю від дій того, хто все зробив навпаки. То навіщо мені старатись?»
Тому просто забудьте цю фразу назавжди.
«Що ти там мичиш? Відповідай нормально!»
Це тільки вам може видаватись, що порівняння дітей з корівками-кізочками — то мило й необразливо. Такі фрази діти копіюють на льоту та можуть використати їх як зброю проти свого однолітка — просто щоб самоствердитись у колективі. «Му-му, чого мичиш?», «Корівка Му-у-у-у», «А ти точно прийшов за адресою? Я чув, що корови живуть у стайнях», — ось що може почути потенційна жертва після того, як вчитель перед усім класом принизив її. Ноги в цькування часто ростуть із таких ситуацій.
«Та що з тобою не так?»
Зазвичай цю фразу промовляють з відтінком жалю. Мовляв, усі діти як діти, а ти — «не такий». Саме так інтерпретують почуте учні, відчуваючи себе в цей момент «дефективними», недосконалими. А тепер запитання: чи вважаєте ви себе досконалим(ою) геть у всьому? Якщо ні, переформулюйте некрасиву фразу-приниження на: «Бачу, тобі важко/в тебе є проблема/ти заплутався. Давай спробуємо це вирішити разом!»
«А тепер вийди і зайди нормально»
Так-так, здається хтось знову хоче влаштувати мінівиставу у власному класі 🙂 Ця фраза налаштовує колектив учнів на спостерігання кумедної сценки з однією дійовою особою, на яку будуть націлені всі погляди. І часто артистичні учні спеціально вмикають свого внутрішнього актора, щоб і справді зробити «вихід на біс» максимально кумедним і видовищним. Звісно, дитині після цього дістанеться на горіхи, але початок уроку буде зірваний. Ще одна сторона медалі цієї фрази — намагання педагога додати армійських правил вишколу до шкільних буднів. Тож краще не приструнювати, а поговорити з учнем особисто.
« — У мене проблеми з математикою. Порадьте, що робити?
— Плакати, Іваненко, тільки плакати»
Схоже, вчитель тренується в сарказмі та демонструє учневі ситуацію безвиході. «Ти безнадійний! Ніякого рішення немає, все втрачено! Ніхто тобі не допоможе», — ось так тлумачить цю фразу дитина. Замість каламбурних перебільшень допоможіть учню скласти коротенький план дій. Він буде вам дуже вдячний та знайде стимул рухатись уперед.
«І за кого це ти себе вважаєш?», «Та ким це ти себе уявив?»
Це питання може поставити дитину в ступор. Та й сама фраза сповнена зверхності. У ній читається: «Ти неважливий для цього світу». Замість того щоб вказувати дитині її місце в житті, можна сказати: «Твій спосіб висловлювати думки засмучує мене/Твої слова й поведінка неприпустимі».
«Не думай, що ти найрозумніший»
Привітики, ще одна фраза знецінювання! Хороший вчитель якраз і прагне того, щоб кожен учень почувався розумним і здібним до перемог, але аж ніяк не лузером.
«Що тебе так веселить? Ану розкажи, посміємося разом!»
Досить типова фраза, яка адресується усміхненому учню під час пояснення серйозної теми. Здається, вчителі, які нею зловживають, свого часу навчались у Снігової Королеви і точно знають, як стирати випадкові дитячі усмішки. Похнюплені, незацікавлені і відсторонені вирази облич ще ніколи не були показником успішно засвоюваного матеріалу. Тож дайте дітям шанс на гарний настрій — так-так, під час уроку. Звісно, тут не йдеться про випадки, коли школяр заливається сміхом під партою, але на класний настрій малечі точно зазіхати не варт.
«Іваненко, ти як завжди не готовий/запізнився/не вивчив урок!»
Така фраза-узагальнення рівняє всіх дітей під одну гребінку. Повірте, дитині образливо чути таке. Навіть якщо учень часто запізнюється, психологічно підкований педагог не стане концентруватися на невдачі. Натомість підкреслить ситуацію успіху та прогрес, щоб у дитини з’явилося натхнення працювати та поводитися краще.
«Мазуренко, тебе що, хтось запитував/кликав?»
Питання, яке пробуджує сумнів у цінності власної думки. Дитина бачить перед собою знак «стоп» і формує недовіру до вас, а ще — звичку постійно фільтрувати свої міркування. В учня складається відчуття, що його думка нічого не варта. Він може боятися говорити вільно не лише у школі на уроці, а й у родинному колі. Прийняття — це те, що потрібно кожному з нас. Тож не обрубуйте так грубо цікавість, ініціативність і допитливість.
«Сидоренко, та ти надто розумний, я бачу? Ану ставай на моє місце та проведи урок!»
Цю фразу можна сприймати як виклик або челендж, а виголошується вона зазвичай на тон вище. Або навпаки, тихим і зловісним голосом. У ній читається і відчай, і втома, і пасивна агресія. Учні відчувають, що от-от може статися буря з непередбачуваними наслідками, і реагують крижаною тишею. Сидоренко, до якого звертається вчитель, сором’язливо бурить поглядом підлогу.
Але атмосфера напруги — геть не той формат, у якому робота класу буде продуктивною. Якщо педагог бачить проблему в поведінці конкретної дитини — варто залишити її на невеличку розмову пілся уроку та не демонструвати надмірний негатив усьому класу. До того ж більшість школярів уважно вас слухали, допоки всю увагу штучно не перемкнули на невтішного вчительському оку та вуху пана Сидоренка.
«Якшо ти плюнув на колектив, то він витреться. А от якщо колектив плюне на тебе, ти потонеш»
Відчуваєте невблаганну міць цих філософських вайбів? Та чи не краще педагогу дистанціюватись від фізіологічних процесів і попросити дитину: «Чини з іншими так, як хочеш, аби чинили чи ставились до тебе».
«Чого рюмсаєш, як дівчинка?», «Ти ж дівчинка!», «Будь сильний, ти ж хлопець!»
Такі гендерні зауваження досі живуть у стінах сотень шкіл, породжуючи комплекси та принижуючи іншу стать. Хлопчикам втокмачують, що вони не мають права на прояв почуттів, дівчаткам — що вони повинні відповідати певному уявному стандарту, щоб «подобатись, бути охайною, чемною, лагідною». Тим самим дорослі відбирають у дітей право бути собою, проявляти різні сторони свого «я», досліджувати свою особистість, а не слідувати «гендерному шаблону типової поведінки чоловіка та жінки».
