#ФотоZOOM — проєкт, який для премії Global Teacher Prize Ukraine зняла фотографка Катя Кондратьєва. Під час ізоляції вона почала фотографувати через вебкамеру, і ці дистанційні фотосети стали своєрідним символом епохи. Цього разу до її об’єктива потрапили шкільні вчителі Олександр Жук, Ольга Халепа, Паул Пшенічка, Наталя Кідалова та Наталя Гладких. Усі фото зроблені на віддалі, через мобільний телефон та застосунок ZOOM. Фотографка перебувала у своєму київському помешканні, а герої — у власних домівках у Запоріжжі, Мелітополі, Києві, на Харківщині та Закарпатті.
Карантин розділив усіх, але і примусив шукати нових способів взаємодії зі світом. Хтось зміг навчати, хтось — лише спілкуватися в соцмережах, а хтось встиг стати зіркою YouTube. Однаково, учні бачили вчителів через камери мобільних телефонів та віконця ZOOMу. Таким і запам’ятається цей складний та цікавий час, такими ми хочемо показати вчителів світу та розказати про їхні думки, переживання та почуття. Щочетверга та щовівторка виходитимуть їхні історії.
Наталя Гладких
Увійшла до ТОП-50 світової премії Global Teacher Prize
Керівниця інклюзивних проєктів громадської організації «Бачити Серцем»
Спогади про початок карантину: несподіванка і невизначеність. Останнє найсильніше дошкуляло.
Ми з командою акумулювали сили і за тиждень перевели офлайн-навчання для дітей з особливими освітніми потребами в дистанційне. Якими ж довгими виявилися ці 7 днів! І вдень, і вночі продумували кожну дрібницю, адже формат «дистанційки» для дітей з комплексними порушеннями — новий і незнайомий.
Нам треба було творити з чистого аркуша. Для дітей карантин теж став творчим поштовхом, щоб організувати своє навчання, структурувати його. А для всіх нас — стимулом власними руками відчинити те саме «вікно можливостей».
Діти й підлітки з інвалідністю важко переживають зміну режиму, шкільної структури, ба навіть спілкування з однолітками. У перший тиждень карантину ми зіштовхнулись з емоційними вибухами, істериками, нестабільним емоційним станом дітей. Усе це було неминуче. Багато учнів не розуміли, чому повинні бути вдома й не відвідувати школу. Тож перші заняття в онлайн-форматі я спрямувала на те, щоб учні організували зручне навчання у своїх домівках.
Тим не менш, коли учні чули голоси кураторів — швидко одягалися й бігли до дверей, щоб іти в школу. Батьки терпеливо пояснювали: «Навчання відбувається вдома».
Але нам з вами варто усвідомити: більшість дітей з інвалідністю перебувають на «вічному карантині», адже їхнє навчання відбувається за індивідуальною формою. Наші підлітки з організації «Бачити серцем» — виняток, яких треба в сотні разів більше для України інклюзивної. За два роки навчання в колективі наші учні звикли до шкільної структури та прикипіли серцем до щоденного спілкування з однолітками.
Ще один серйозний виклик — пояснити підліткам з інвалідністю, що таке коронавірус та карантин. Розповісти, чому потрібно постійно носити медичні маски, довго мити руки, вітатися ліктями. І на кожному онлайн-занятті ми почали з ними одягати маски, малювати Коронавірус, танцювати ліктиками. Це допомагало учням краще зрозуміти, що відбувається в усьому світі.
Втричі більше уваги на заняттях ми почали приділяти екологічному проживанню сильних емоцій. Разом з учнями вивчали дієві тілесні техніки, багато дихали різними способами, малювали чи ліпили емоції, заміняли їх спокоєм, радістю, впевненістю та гарним настроєм.
Довгу розлуку з дітьми переживати не довелося. Через два тижні після початку карантину ми розпочали дистанційне навчання в програмі Zoom, до якого, як виявилося, не були готові ні куратори, ні учні. Але усвідомили: як же важливо для самих підлітків бачити одне одного! Для них цінні друзі, спілкування, розвиток і взаємодія. Зловила відчуття, що карантин об’єднав нас ще більше і дав можливість цінувати той час, коли ми були поруч разом. Під час онлайн-занять ми переглядали відео з наших спільних уроків і чекали, коли ж нарешті зустрінемося разом в одному просторі.
Під час «дистанційки» з дітьми з особливими освітніми потребами гарно спрацювали картки альтернативної комунікації. Вони прискорюють процес налагодження спілкування між підлітками та кураторами. Особливо нашим учням сподобалися картки із серцями, смайлами, словами-відповідями, словами-емоціями, картинками, які можна було показувати одночасно і таким чином ставити питання чи відповідати на питання, або ж просто підтримувати одне одного. А ще дітям припали до душі озвучені комп’ютерні тести, за допомогою яких можна закріплювати пройдений матеріал.
Під час «дистанційки» батьки та куратори почали працювати і дивитися в одному напрямку, саме тому діти направду відчули сильну підтримку й допомогу. Онлайн-формат дав мені можливість частіше спілкуватися з батьками і пояснювати важливі речі. Раніше на це могло банально не вистачати часу.
Для дітей з особливими освітніми потребами в онлайн-заняттях важливо чергувати активні та пасивні вправи і завдання. Це розвантажує їхню нервову систему і дає змогу засвоювати матеріал глибше.
Згадую одне з креативних завдань: створити маску з різних матеріалів і пофантазувати як слід. Леле, що тільки не вигадали діти! І маски на Геловін, маски з пляшок, одягу, посуду, окуляри проти Коронавірусу. Усі були такі щасливі, коли демонстрували свій креативчик іншим.
А ще ми часто домовлялися з дітьми одягатися на заняття в різнокольоровий одяг. Були дні, коли виходили в етер у вечірніх сукнях чи костюмах, одягали українські вишиванки. І навіть спробували себе в молодіжних субкультурах: хіпі, готи, аніме, емо. Підлаштовувалися до карантину різнобічно, вигадували захопливі справи, якими можна зайнятися вдома.
Навчати під час карантину — це розвиток для всіх учасників освітнього процесу. Для вчителя в першу чергу це можливість задіяти креативність, перевірити в дії міць і силу власних можливостей.
Мої «карантинні» емоції були схожі на калейдоскоп: від тривоги до люті, від спокою до радісного вибуху. Як не крути, ситуація, яка захопила весь світ, не могла не відбитися на мені. Я переживала, тривожилась, боялась, цікавилась. Я працювала з власними емоціями і вчила цього і команду кураторів, і дітей.
Дратувало і злило те, що не виходило, попри мої старання. І те, що зависав інтернет. І те, що потрібно було раніше вставати і пізніше лягати. Але через два тижні все якось вляглося, з’явилася стежка. Можна було на неї ступати і крокувати до широкої дороги, знаючи: «Я на правильному шляху». Найцікавіше — тільки-но ми закінчили навчальний рік, відразу почали сумувати за тими моментами за монітором.
Що б не відбувалося на нашій планеті, варто знаходити час на себе. Якраз перед карантином мені прийшло замовлення з інтернет-магазину. Я замовила музичний інструмент — укулеле, на якому хотіла навчитися грати. Це була ще підліткова мрія, уявляєте? Увесь вільний час вчилася грати на укулеле. Це стало моїм новим ресурсом, який допоміг подолати задушливу карантинну атмосферу.
Зранку і ввечері робила зарядку по 40 хвилин, бо моє тіло не натякало, а просто «вищало» (як той звук SOS у мультиках) через те, що не приділяю йому уваги, мало ходжу і не відвідую спортивний зал.
Найважчим у моєму навчальному карантині стало довести ефективність дистанційного навчання батькам підлітків з комплексними порушеннями та кураторам. Більшість з них не вірили в результативність такого експерименту. Але ми спробували — і все вийшло! Вдячна всій команді за цю вдалу спробу. У нашому арсеналі був тільки один прийом: спробуй. Спробуй ще! І ще спробуй. Спробуй ще раз. ВИЙШЛО? Закріпи! 🙂
З батьками учнів я зустрічалася дуже часто під час онлайн-консультування. Багато чим батьки ділилися, і ми разом пробували коригувати поведінку підлітка, створювати належні умови для навчання. Ба навіть стабілізовували емоційний стан самих батьків. Мами й тата дякували і говорили: «Як добре, що Ви це зробили! Ми повірили знову».
До дітей зараз відчуваю вдячність за те, що включилися та спробували. За те, що допомогли повірити в те, що ми робили. Командою завжди легше долати перешкоди, тож моя підказка — працюйте в одному напрямку!
Своїм колегам я хочу сказати, що вони неймовірні та цінні! Їхні креатив і новаторство зашкалюють, дають поштовх до нових звершень та реалізації мрій і цілей. Разом ми робимо світ добрішим, кращим, сучаснішим. Дорогий учителю! У тебе все вийде, бо ти змінюєш, надихаєш і твориш. Приймай свої емоції та суперсилу, розвивай їх і даруй впевненість іншим. Шукай у кожному шматочку труднощів можливості, роби неможливе можливим. Твори те, чого ще не було створено, мрій та реалізуй мрії з командою учнів і колег, дивись на світ сучасними очима й не забувай про себе.
Фотопроєкт знято для національної вчительської премії Global Teacher Prize Ukraine. Узяти участь або номінувати улюбленого вчителя на премію можна до 1 серпня 2020 року на сайті globalteacherprize.org.ua.
