Здається, 24 лютого досі не скінчилося. Зростає покоління, яке ані дня не прожило без повітряних тривог і можливості пересуватися вільно будь-яким куточком своєї великої та волелюбної країни. Покоління, яке постійно запитує: «А де тут укриття?» і донатить з дошкільного віку. Покоління, якому відбудовувати зруйноване і бути найсильнішою з еліт: нескореними. Так, після нашої перемоги на всіх чекає ще більше справ, а зараз пропонуємо відрефлексувати пережите українцями через призму кінокадрів та друкованих сторінок. «Освіторія.Медіа» склала добірку фільмів, книг та поезій, що народились протягом цих 10 років боротьби за нашу свободу. Обговорюйте їх з учнями, складайте за ними квізи, дивіться, читайте й слухайте всі разом під час чи після уроків.
7 непересічних фільмів про війну в Україні
«ДОВГА ДОБА»
Кому: учням старшої школи
Напруга сприйняття: ■■■■□
Найновіший документальний фільм про російську агресію в Україні від режисера Алана Бадоєва, співавторами якого стали 12 000 українців. Так, це звичайні люди знімали злочини росіян на свої телефони та надсилали відео телеканалу «1+1» — загалом понад 200 годин документальної зйомки. Режисерам монтажу довелося стиснути їх спершу у 10, а потім у дві фільмові години. Ось що розповідає сам режисер про «Довгу добу»: «…Це капсула часу, це свідчення. Він зроблений для того, щоб ніхто і ніколи не переписав нашу історію, щоб ніхто і ніколи не зміг сказати, що було якось по-іншому. Для мене дуже важливо, аби цю стрічку побачили люди з інших країн і почули голоси українців. Ми нічого не знімали, все, що сьогодні ви побачите на екрані, є документом».
Дуже трепетно і зворушливо в стрічці зафільмована історія життя полеглого захисника з Мукачева Романа Жука. До війни чоловік працював фотографом і відеографом, організовуючи волонтерські екологічні акції, як от прибирання Вільшанського водосховища. Після повномасштабного російського вторгнення Роман став розвідником артилерійського взводу 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Військовий поліг у бою 26 травня 2022 року.
Подивитися фільм можна, зробивши донат на лікування українських військових.
«У нас із хлопцями накопичилося дуже багато відео з боїв, але той, що ви побачите сьогодні на екрані — один з найважчих. Для нас це додаткова пам’ять про тих братів, які загинули в тому бою», — Дмитро Лінько, військовий, герой фільму.
«МАРІУПОЛЬ. СТО НОЧЕЙ»
Кому: учням старшої школи
Напруга сприйняття: ■■■□□
Геть нелегкий для сприйняття анімаційний фільм, присвячений пам’яті всіх дітей, які загинули або постраждали від дій окупантів. Головна героїня — відважна 4-річна Аліса. Її прототип існує в реальності: саме така крихітна дівчинка і з саме таким ім’ям пережила облогу Маріуполя, а потім кілька тижнів перебувала на «Азовсталі». Російські окупанти ув’язнили її маму після евакуації із заводу. Отже, історія починається рано-вранці 24 лютого, коли Аліса прокидається від вибухів у місті, що палає. Щоб врятуватися, їй потрібно пройти крізь зруйновані вулиці назустріч невідомості. Літньою жінкою, повернувшись в український Маріуполь, вона пригадує все. Під кінець фільму глядачі побачать в кадрі оживлені малюнки 9-річного хлопчика Єгора, котрий теж пережив маріупольську бійню. Цей анімаційний фільм отримав премію «Кіноколо».
«Колеса б’ють, колеса б’ють,
кудись торують путь.
Уже. Додому не вернуть, додому не вернуть».
ІЛОВАЙСЬК 2014. БАТАЛЬЙОН «ДОНБАС»
Кому: учням старшої школи
Напруга сприйняття: ■■■■□
Добровольчий батальйон «Донбас» потрапляє в оточення під Іловайськом в серпні 2014 року. Більшості бійців не судилося вийти живими з пекла котла — їх розстріляла регулярна російська армія під час виходу через «зелений коридор». Але декільком бійцям таки вдалося повернутись! І цей фільм — їхня історія з перших вуст. Ініціювали створення фільму ветерани АТО, серед яких — Тарас Костанчук з позивним «Бішут». Під час битви за Іловайськ командир штурмової групи добробату отримав поранення в голову та залишився з іншим бійцем із позивним «Квентін» у повній ізоляції в Іловайську в квартирі 90-річної бабусі. Саме Тарас Костанчук зіграв головну роль разом зі ще 50 бійцями батальйону «Донбас». Він не мав жодного досвіду в кіно. Розповідав, що думками переносився в ті події та намагався поводитись у кадрі саме так, як було насправді в ті пекельні дні.
— Де ми?
— Там, де й були. На нашій не своїй землі.
«ПЕРШІ ДНІ»
Кому: учням середньої і старшої школи
Напруга сприйняття: ■■□□□
Прем’єра багатосерійного фільму відбулась у кінці 2023 року на стримінговій платформі Netflix. В основі кожної серії — реальні історії із життя звичайних українців та їхніх родин, які не чекали війни, але вирішили залишитись у країні після повномасштабного вторгнення росії. Тут і про батька та сина безхатьків, які заробляли на життя як вуличні артисти, і про юного працівника київського зоопарку, який влаштувався на роботу незадовго до 24 лютого, і про лікаря з Німеччини, який вирушає в Україну рятувати кохану жінку, але знаходить нову мету після приїзду. Є навіть історія про ексцентричного шоумена Андрія Данилка, який намагається вселити в людей надію у час найбільшої зневіри.
«Якщо він так хоче бути схожим на Гітлера —
нехай буде схожим на Гітлера: піде в бункер і застрелиться!»
«УКРАЇНА. НЕСКОРЕНІ МІСТА»
Кому: учням молодшої і середньої школи
Напруга сприйняття: ■□□□□
Цей яскравий багатосерійний мультик рекомендує для перегляду дітьми психологиня та письменниця Світлана Ройз і розповідає:
— Із самого початку війни наша команда створювала мультфільми серії «Добро завжди перемагає», — це була відповідь на російську пропаганду, спрямовану на найменших. Наступним кроком був анімаційний проєкт: «Україна. Нескорені міста», де йдеться про справжню історію створення наших міст. В анімації є історична частина, інформація про російські фейки, а ще частина про те, що відбувається вже під час війни. Кожна серія створювалась у співпраці з істориками та ретельно перевірялась. Є готові серії про Київ, Чернігів, Львів, Запоріжжя, Одесу. Саме зараз в розробці історії про Харків, Миколаїв, Донецьк, Луганськ, Маріуполь, Херсон.
«Ми завжди жили в неймовірній країні. Але в 2014 році росія розв’язала війну на сході України, а в 2022 році війна прийшла в кожне українське місто. Та наше минуле нагадує, що ми вистоїмо проти будь-якого зла!»
«КІБОРГИ. ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ»
Кому: учням старшої школи
Напруга сприйняття: ■■■□□
Найкращий фільм 2017 року за версією кінопремії «Золота дзиґа», «культурний феномен» — цій воєнній драмі про нечувану хоробрість оборони Донецького аеропорту критики дають найвищі оцінки. Стрічку зняв Ахтем Сеітаблаєв, а сценарій створила Наталія Ворожбит, спираючись на реальні спогади учасників боїв за аеропорт. До створення стрічки долучились легендарні бійці Євген Межевікін — «Адам», Олександр Трепак — «Редут», Євгеній Жуков — «Маршал».
Глядачі знайомляться з невеликою групою бійців, які після ротації потрапляють до Донецького аеропорту. Тут і молодий хлопець, який жадає помсти через загибель однокласника, і Старий із Моршина, чий син теж в АТО. А ось Субота — незворушний з першого погляду велетень-силач прийматиме пологи в кішки. Є ще Мажор — син багатіїв, який замість поїздки на міжнародний конкурс музики обрав шлях на війну. Їх об’єднує єдина мета — відвадити загарбників від нового терміналу летовища і не дати росіянам просунутись ні на крок.
«Вам скільки ще треба «аеропортів», «чорнобилів»? Це ви програли країну. А я тільки починаю за неї нормально боротися».
«ЖИТТЯ НА МЕЖІ»
реж. Павло Пелешок
Кому: учням середньої та старшої школи
Напруга сприйняття: ■■□□□
З уламків спогадів та власного кіноархіву українські ветерани Павло та Юрко збирають мозаїку причин та наслідків, з яких складається сьогоднішня російсько-українська війна — від кінця 2013 року до сьогодні. До речі, автори — співпродюсери фільму «Зима у вогні: Боротьба України за свободу», номінованого на «Оскар». Вони пішли добровольцями на фронт, побували в гарячих точках Донбасу, створили саморобний дрон «Фурія», назву якого зараз носить один з найкращих підрозділів аеророзвідки. І весь цей час вони продовжували творити, аби показати світові правду про жахливу війну, яка стала можлива у XXI столітті. Для створення фільму Павло та Юрій опрацювали більш як 640 годин архівних матеріалів.
«Світ уже зараз має знати, що відбувається. Бо це фільм не для Паші з Юрою, не для продакшну, не для заробітку — це квінтесенція нашого пережитого досвіду».
10 книг та 6 поезій про 10-річну війну росії в Україні
Проза та поезія про війну — вже невід’ємна частина книжкового ринку України. Хтось каже, що ще не має сил читати бодай щось на воєнну тематику, а комусь нові книги про війну допомагають глибше осмислити все, що відбувається з нами останні 10 років. І побачити війну очима людей, які особисто борються з темрявою.
1
«Інтернат»,
Сергій Жадан
Вважаймо цю книгу воєнною художньою класикою нашого часу, яку можна рекомендувати для прочитання не лише дорослим, а й підліткам старшого шкільного віку. Головний герой твору — Паша, учитель в одній зі шкіл на Сході. Він веде, здавалося б, цілком звичайне життя: від дверей вчительської до порогу спальні, і так щодня. Проте одного разу в його буденність уривається війна. Спершу він намагається її ігнорувати, бути осторонь, та вона рвучко і шквально перевертає весь його світ.
«Зима буде тривати довго, всі встигнуть призвичаїтися, змучитись і звикнути. А коли звикнуть, тоді й почнеться щось інше».
2
«Мої вимушені канікули»,
Катерина Єгорушкіна
Коли настають канікули, школярі відпочивають або подорожують. Та цього разу канікули у Віри не звичайні, а вимушені: спричинені війною. Разом із батьками й меншим братиком дівчинка переїжджає у підвал своєї багатоповерхівки, ховаючись від обстрілів. Сім’я намагається пристосуватися до нової реальності. Топити сніг, коли зникає вода. Зігріватися співом, коли зникає тепло. Вірити в безпеку рідних, коли зникає зв’язок. Здається, звичний світ руйнується, і відбудувати його можна лише в уяві чи комп’ютерній грі. Шукаючи в собі світло, до якого не долітають ракети. Підтримуючи тих, хто поряд. Чудовий бонус: у книзі Катерини Єгорушкіної ви знайдете не тільки щемку історію Віри, а й поради та заспокійливі практики від психологині Світлани Ройз.
«Та якщо я так часто бігаю в підвал — може, я теж біженка? Чи поки напівбіженка? Якщо мені страшно заходити в мою кімнату? Страшно сидіти в нашому туалеті? Страшно бачити добрі сни, а прокидатися від обстрілів?»
3
«Танець смерті. Щоденник добровольця
батальйону «Донбас»,
Ігор Михайлишин
Ігор Михайлишин — доброволець, піаніст, юрист. Можливо хтось згадає, це саме він грав на Майдані у грудні 2013. А вже наступного року потрапив до добровольчого батальйону «Донбас» і взяв позивний «Піаніст». У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла і після вимушеної капітуляції провів 119 днів у полоні. Та попри всі жахи повернувся на фронт у складі батальйону «Донбас-Україна» ЗСУ. Зараз його військовий контракт закінчився, і пан Ігор взявся за здобуття професійної музичної освіти в Київському інституті музики імені Глієра.
«Танець смерті» — так називається твір Ференца Ліста, який символізує війну, боротьбу добра і зла, якій немає кінця. Єдине, що врятує від загибелі, — постійний рух. Рух є умовою життя. Умовою розвитку. Умовою перемоги».
4
«Мам, пам’ятаєш?»,
Катерина Бабкіна
Може здатися, що це книжка про втрату, після якої неможливо отямитися, про зруйновані життя, про біль, безпорадність і безкінечну приреченість на понівечені долі всіх тих, кого торкнулася злочинна війна та потворна агресія росії проти України, але насправді — ні. Насправді це книга про те, як безкінечно, з усіх можливих і неможливих сил, люди бережуть одне одного та дбають одне про одного, віддаючи всю ту любов, про яку вони навіть не знали, що можуть стільки її віддати. Ось знайомся, читачу, — 15-річна Діана. Вона виїздить з Ірпеня з двомісячною сестрою від іншого батька Іванкою на руках. Вітчим Діани — в ЗСУ. Мама Діани зникла в Ірпені за нез’ясованих обставин. Тато Діани багато років живе у Відні. Перше кохання Діани — талановитий піаніст, який втратив слух під час обстрілу машини, в якій намагався евакуюватися з батьками, котрі там же і загинули. А разом зі слухом втратив віру в людей і бажання не мати з ними діла. Психотерапевтка Діани не уявляє, як їй допомогти, а страх, біль і втрата Діани такі неосяжні, що вона навіть сама не може їх назвати чи визнати.
«Пам’ятаєш, мам, коли ти сердилася, ти іноді казала, що я — зовсім як мій батько? І якось я сказала тобі: ну, якщо він такий класний, то я прямо не знаю, чого ж ви розлучилися. І ти така зависла на секундочку, а потім сміялася як навіжена, і я сміялася також».
5
«Це тиха ніч, мій астронавте»,
Оксана Лущевська
Напрочуд легка й щемлива повість, яку ви можете запропонувати до прочитання юним читачам. Написана у формі дитячого щоденника 7-річної Ії — просто, але так щиро й емоційно, що дорослим теж буде важко відірватись від сторінок. Дівчинка записує нотатки впродовж перших десяти днів російського вторгнення в Україну. В оповіді є деталі повсякденного життя Ії під час війни, її турботи, мрії та переконання. Вона відчуває і страх, і розгубленість, і відчай. У книжці ще є вигаданий астронавт, який допомагає Ії триматися. «Я вагалася, чи писати мені цю книжку. Адже я живу в США, а мої родичі, тато і мама, тьотя і дядя, кузини і друзі – всі живуть в Україні. Та я зрозуміла, що ці тяжкі почуття ми ділимо разом. За приклад мені був щоденник мого дідуся Євгена Пічка, який написав віршований мемуар-щоденник про захист України і про Другу світову війну», — розповідає авторка книжки Оксана Лущевська.
«Ранок. На вулиці світло, сонячно. А нам темно. Темно мамі. Темно татові. Темно мені. Темно і страшно. Я підслухала, як налякано дорослі говорять про те, що почалася війна. Мені страшно, та я не буду боятися. У небі є суперсильний астронавт. Я в це вірю. І, може, є бог. І там вони разом мене бачать і чують».
6
«Сірі бджоли»,
Андрій Курков
У селі Мала Староградівка, розташованому в так званій сірій зоні, залишилися жити лише двоє — пенсіонер сорока дев’яти років Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. Маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися, хоча до одного заходять у гості українські військові, а до другого — сепаратисти. Головна турбота Сергійовича — як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл — всі шість вуликів. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни. Зібравшись у дорогу, бджоляр і сам поки не уявляє, які випробування чекають на нього і його бджіл. Після не зовсім вдалої зупинки біля Запоріжжя він вирішує їхати з бджолами до Криму, до татарина, з яким познайомився понад двадцять років тому на з’їзді бджолярів. Літо, проведене в Криму, навчить його не довіряти не тільки людям, а й власним бджолам.
«Є люди, котрі гірші за бджіл, є люди — як бджоли. Ну а людей, ліпших за бджіл, певно, немає».
7
«24.02. Щоденник Війни»,
Андрій Мероник
У цьому щоденнику читач порине в невигадану історію про компанію молодих людей, які опинилися посеред війни без власного на те бажання. Тут є історії підприємців, лікарів, блогерів, артистів. Про те, як кожного з них «морозило» чи то від страху, чи то від холоду, коли десь поруч влучала ракета й лунав потужний вибух, який вибивав шибки та вмикав сигналізації. Як кожен із них намагався бути корисним країні, як розвивалися їхні страхи та сумніви. Про що говорили, про що думали й у що вірили. Ця книжка про таких самих людей, як і ви.
«У сховищі народилася перша дитина. Її, як стверджують, назвали Мія. І це перша дитина, яка на всі 100% народилася з ненавистю до окупантів у крові».
8
«Полон»,
Валерія «Нава» Суботіна
«Валерія Суботіна, тендітна жінка, кандидатка наук, викладачка в університеті. Вона ж — позивний “Нава”, одна з тих, хто 86 днів захищали Маріуполь в оточенні, боронили Азовсталь, витримали тортури в полоні. Більше ніж 11 місяців в Оленівці та Таганрозі. І вся правда про полон — у цій дуже відвертій книзі», — розповідає очільник видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький.
«Вони карали жінку військову, яка знаходилася зі мною в одній камері. Вони били і мене, і її по ногах, примушуючи сідати на шпагати, заставляли нас присідати по 600 разів. В присутності начальника закладу, де утримували чотири співробітника ФСБ на підпитку разом зі своїм керівником погрожували зґвалтуванням та вагітністю з метою втримати мене в росії їхньою дитиною».
9
«Бахмут»,
Мирослав Лаюк
У період найінтенсивніших боїв за Бахмут узимку та в березні 2023 року письменник Мирослав Лаюк і фотограф Данило Павлов проживають дні й ночі з українськими піхотинцями й артилеристами, медиками й капеланами, рятувальниками та дітьми у місті й околицях, де тривають артилерійські обстріли та вуличні бої. Результатом тих поїздок і стала книга найвідвертіших репортажів та есеїв про побут війни. Про те, чому військові роблять манікюр і як зʼявляються позивні, про непоправні втрати, історію Бахмута та феномен пам’яті й забуття.
«Це дуже різні історії — від одного дня, проведеного в стабілізаційному пункті, де завозять людину за людиною. Стани переходу між життям і нежиттям. І цих станів там дуже і дуже багато. І от Часів Яр, плавають лебеді, бо там дуже багато озер, а поряд от у машину завантажують одного в пакеті, один лежить і ледве дихає, один тримає сам собі крапельницю й сидить. А поряд стоїть військова з позивним Відьма: в неї ідеальний манікюр, трішки чужої запеченої крові, і вона дуже багатьох перед цим врятувала. Оці от обличчя, ці стани я намагався зафіксувати».
10
«Сліди на дорозі»,
Валерій Ананьєв
Перша «жива» інтерактивна книга про війну на Сході України. Її автор Валерій Ананьєв — український десантник, військовий хронікер, блогер та мандрівник, ветеран російсько-української війни, учасник боїв за Слов’янськ та Дебальцеве. Він хитромудро поєднує текстові та графічні матеріали, щоб читач відчув повну залученість у те, що читає і на що дивиться. У «Слідах на дорозі» сховано близько сотні QR-кодів, які й дозволять пережити унікальний досвід — побачити фото та відео реальних подій та артефактів з передової, відзнятих у 2014 році. Літературні критики порівнюють цю книгу з «мінометною міною, що вибухає під ногами» — невідворотно зачепить кожного.
«Жалійте злих, жадібних створінь, вони цього варті. Бути жалюгідним — гірше за смерть».
Поезії війни, що зачіпають душу
1
Іван Андрусяк
коли пролітає ракета
тоді на якусь мить
можна побачити в небі
нове сиве пасмо
у волоссі Бога
усе нове й нове
здається
що несивого волоска
там уже й не лишилося
якщо котрась прилетить до мене
тоді вже і я
Самого Бога побачу
але хтозна
чи Бог тоді
побачить мене
2
Ірина Цілик
«Повертайся живим»
Ти, головне, повертайся додому,
Врешті знімай запилюжені берці
І вчися наново жити потому
З перепрошитою вірою в серці.
Ти, головне, повертайся, здолавши
Чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавше
Посеред мирної тиші густої.
Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим пахом
Тільки дощу, а не крові хотіла.
Ти, головне, повертайся до мами.
Десь там сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.
Ти, головне, повертайся назовсім
І народи-посади-споруди, а
Вже у твоєму дітиську курносім
Виросте радість, нова і правдива.
Ні, ця війна не потрібна нікому.
Так, ми її не пробачимо, себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут.
3
Сергій Жадан
Чекають вечора люди, схожі на равликів, так гірко сплять на вокзалах, так глибоко.
Ламана лінія кордону, мов соснова гілка.
Дорога важка, коли несеш на спині свій дім і своє минуле.
Вперті равлики беззахисної Європи.
Жінки, що залишили вдома чисту постільну білизну.
Діти, що не відпускають материнську руку, як прищеплені до яблуні гілки не відпускають теплий стовбур.
Ми потребуємо дива, потребуємо льодяників надії, дотиків радості, променів, що пробивають темряву.
Що ти візьмеш, малий равлику, вибираючись із згорілого дому?
Насамперед віру в те, що ти сюди неодмінно повернешся.
Упокорений час шаленців і втікачів.
Запекла віра тих, хто зійшов на вокзалі вигнання.
Завжди пам’ятати розташування меблів у батьківському домі.
Ховати в кишені ключі, як засушену квітку.
Ось ця дорога — нині позначена безголоссям, ночівлі ці — подорожні, поміж дощем і тишею.
Будьте мужніми, равлики, будьте гідними цієї мандрівки,
ви — позбавлені дому, проте не позбавлені серця.
4
Павло Коробчук
Іванка, 8 років, Маріуполь: Нас розкопали після того, коли бомба попала в купол. Нас вивезли сюди, у мами досі болить живіт. Мама втішає, що мої іграшки лишилися живі.
Світланка, 9 років, Буча: Моя черепаха виявилася така живуча! Вилетіла з вікна і приземлилася на пісочок. Але чи вижили ми з батьками? Не знаю точно.
Андрійко, 10 років, Київ: Тут я подружився з песиком. Коли чує сирени — виє. Раніше я їздив з цієї станції, а тепер на ній живу. Звідси я поїду для того, щоб спалити Москву.
Інна, 5 років, Харків: Мені страшно, коли бухкає в нашому парку. Так же не буде завжди, правда? Хочеться миру і винограду.
5
Олена Павлова
Коли гримлять гармати, музи не мовчать,
А відкривають волонтерський чат.
Ось номер картки, скоро буде звіт.
Ось ніч на кордоні, машина потрібна на схід.
У кут забившись, б‘ється серця звір.
А в неї — брат. А в неї — збір.
І коли навесні її небо роздерло слідами ракет,
спакувала рюкзак і дістала велосипед,
завантажила карту району, вперед,
ось адреси, на кожну зібрали пакет.
Їхні сльози на сходах, довгий вдячності слід,
Чийсь врятований кіт, перевернутий світ
І повітря квітневе,
вперемішку пил і піт
Вона їде додому.
У неї на сході — брат
Вдома — склад.
На душі — турнікет,
Щоб спинити цей біль, перекрити думки.
В неї збір.
В неї звір —
чийсь врятований кіт.
Її дім тепер — ціль для ракет.
Коли гримлять гармати, музи не мовчать —
а постять звіт,
читають чат,
наливають із термосу чай
І збирають докупи цей світ
і для брата — пакунок на схід.
6
Тетяна Власова
Танцюй, моя пташко, просто посеред села.
Саме для цього його спалили дотла.
Красива у своїй силі, сильна у своїй красі —танцюй, моя люба, покажи їм усім.
Посеред цього згарища, залишеного ворогами,танцюй так, як завжди уміла — гордо і гарно. Танцюй за тих, хто тут народився і тут поліг.
Танцюй за тих, у кого більше немає ніг.
Танцюй за померлих дітей, чоловіків і жінок.
Танцюй, моя рідна, ти заслужила на цей танок.
Ті, хто палить тут села, вже прокляті і роздерті — це танець твого життя, а значить танець їхньої смерті.
Тож хай під твоїми ногами виростає нова трава.
Хай тут будуть нові посіви і нові жнива. Хай там, куди ти вкажеш рукою, будуть нові хати.
Хай тут буде чим дихати. Буде чим дихати.
Хтось мусить тут танцювати, інакше все це не має ваги.
Хай ворогів багато, але хай ляжуть тут вороги.
Танцюй для них, пташко, вперто, без жалю і каяття.
Бо це танець їхньої смерті,бо це танець твого життя.
