Ми вже розповідали про деякі дивовижні шкільні музеї Києва. У цьому матеріалі продовжуємо знайомити читачів з неймовірними знахідками у школах столиці.
Спортивна форма та велосипед Лобановського
Кого не зацікавить геній футболу, який з 18 до 39 років забив 71 переможний гол? Причому математично вираховував траєкторію польоту, так що мало хто міг цей удар повторити. А після 17 років тренерської роботи увійшов до ТОП-10 найкращих футбольних тренерів світу. Під його керівництвом «Динамо» 8 разів ставало чемпіоном СРСР, 6 разів — власником Кубку СРСР, команда двічі вигравала європейський Кубок Кубків і навіть Суперкубок, а на Олімпійських іграх отримала бронзову медаль. Це, певно, не залишить байдужими навіть тих першачків, які ще не знають ім’я Валерія Лобановського.
Саме його ім’я має київська школа № 319, де відкрито музей цього спортсмена і тренера 9 років тому — до 70-річчя з дня народження Валерія Лобановського. Саме тут у 1946–1956 роках він навчався і закінчив школу зі срібною медаллю. Тож можна зайти в кабінет фізики, посидіти за партою видатного футболіста, доторкнутися до його спортивної форми — у ній на уроках фізкультури школяр здавав спортивні нормативи. «Динамівці» — колишні та нинішні — теж подарували свої футболки, вимпели, м’ячі з автографами.
Дитячий велосипед футбольного генія ніби мотивує: кожна дитина може згодом стати видатною людиною. Тим паче зі стендів дивиться 17-річний Валерій: на фото з випускного альбому, під час літнього відпочинку з друзями на Трухановому острові.
А підручник з алгебри, якому майже 70 років, чорнильниця та ручка-перо — прикмети 1950-х років, на які припало дитинство Валерія Лобановського. На щастя, нині на уроках не просять обчислити, як у складчину купити радіоприймач чи скільки треба гасу для гасниці, не ставлять двійки за чорнильні плями. Але юні спортсмени, як і раніше, приходять у класи.
Корочуни, балабушки, мандрики
Усе це, а також книші, паски, шишки, проскури, шуліки — різні обрядові вироби з борошна. Дізнатися про це більше та роздивитися їх можна в музеї «Перевесло» школи № 262. До слова, назва може видатися загадковою сучасним дітям, які не знають, що це — солом’яний джгут, яким перев’язують снопи. А музей, який створено 7 років тому, присвячений хлібу.
Здавалося б, чи так вже й багато про це можна розповісти? Очікуваним є перший розділ експозиції — «Україна зернова», де йдуть дані про хлібобулочну промисловість, презентовані різні види борошна та мучних виробів. «Паростки життя» — про агропромисловість, різні сорти пшениці. Але це не все! У шкільному музеї нині майже 300 експонатів.
«Від зернини — до хлібини»: можна прослідкувати весь процес виробу батонів: заміс тіста, ділення на порційні «колобки», витягування їх у звичну нам овальну форму, випікання. Зібрані різні народні прикмети щодо збору хлібу. Є й сумна сторінка — про Голодомор.
Найяскравіша частина — мистецькі твори, присвячені хлібу. Картини хліборобської праці та навіть пісні про це, натюрморти з хлібом, дерев’яні та керамічні млини з фігурками людей, картини із соломки, солом’яні іграшки, іграшки з тіста для ліплення, вишиванки з «хлібними» візерунками.Цей розділ поповнюють навіть найменші учні — малюнками та саморобками.
Мандрівка в часі: три зупинки
Про всі цікаві шкільні музеї Києва можна розповідати ще довго. А в навчально-виховному комплексі «Кияночка» аж три шкільні музеї. Недарма міжнародний семінар з музейної педагогіки проходив саме на базі цієї школи, а учні стали переможцями міського конкурсу юних екскурсоводів. Тут є величезна «жива» світлиця, як ті, що були раніше: образи, піч, ліжко, люлька, стіл з лавами — усе немов завмерло в часі.
«Музей-Аптека» розповідає про медицину ще з античних часів та давнього Києва. Але основна частина дуже нагадує аптеку ХІХ століття: старовинні пробірки, колби, товкачі та ступки для подрібнення пігулок, мірні ложки, шкатулки для вати.
«Кімната городянина 1950–60-х років» переносить у часі не так далеко. Входиш — і ніби потрапляєш до квартири київської сім’ї того часу. Побут відтворено так само: можна зайти сюди і жити. Вкрите килимком ліжко та завішані стіни, буфет з посудом та скляними фігурками, мереживні серветки, радіоприймач, тогочасні газети та книги на етажерці. Але найбільше діти люблять куток першокласниці 1962 року: прописи, чорнильниця, дерев’яні ручки з пір’ям, лінійка-трикутник, дивний для сучасних учнів жорсткий ранець. Можна прийти до школи — і зануритися в дитинство бабусь і дідусів.
Барикада, гранатомет та речі бійців Революції Гідності
Наймолодший у Києві шкільний музей відкрили 25 січня 2017 року в школі № 110 ім. Казимира Гапоненка — музей Революції Гідності та АТО.
На імпровізованій барикаді завжди є постать героя, який протистоїть озброєним силовикам ідиктатурі, кличе відстоювати свої цінності та вільний вибір. Композиція така вдала, що не одразу розумієш, що це — не актор, а манекен, споряджений балаклавою та каскою, з пошматаним прапором у руці. Далі — портрети Небесної сотні, фотографії та тексти про буремний Майдан, трагічні події 18–20 січня 2014 року. Учні можуть побачити те, що відтворює атмосферу Майдану: шини, бруківку, протигази, каски та щити, пляшки з «коктейлем Молотова».
Школа належить до Голосіївського району, тож окремо встановлена Стіна Пам’яті 18 загиблим в АТО мешканцям саме цього району. Особисті речі, які належали загиблим бійцям, передані їхніми родинами. Звісно, є й дари від шефів — військових, волонтерів. Це бойові експонати із зони АТО: особливо вражає гранатомет «Муха». Частини ворожих «Градів», різноманітна зброя та боєприпаси дають змогу яскравіше уявити бої.
Експозиція юного музею нині не маленька: стенди з розповідями про найзапекліші бої: Іловайський котел, Дебальцеве, Донецький аеропорт, Маріуполь, стенд, присвячений окупації Криму. Траурний вітраж: на віконному склі — фото із зображенням зруйнованого війною Донбасу.
Крім екскурсій, тут влаштовують диспути, патріотичні заходи, учні стають юними екскурсоводами та пошуковцями-дослідниками. А як стараються діти під час занять з медичної підготовки в цьому інтер’єрі, адже тут відчувається: ці вміння можуть у тяжку хвилину врятувати чиїсь життя.
