Хто такі діти НУШ? Що ми маємо знати про них? Як нам спілкуватися з новим поколінням, щоб вони хотіли вчитися? Усім цим запитанням присвячено окремий модуль безкоштовного онлайн-курсу «НУШ: базова середня освіта». Експертка модуля дитяча та сімейна психологиня Катерина Гольцберг пояснює головне, що треба знати про дітей НУШ.
Дорослим про дітей
Більшість наших знань про дітей — це не знання, а уявлення, домисли та міфи. Це те, що ми беремо з нашого травмованого чи щасливого дитинства і на що накладаємо власні проєкції та уявлення, як би могло бути, якщо… і вкладаємо все це в жорсткі рамки наших переконань і тієї дійсності, яку бачимо навколо. Виходить, що дітям ми майже не залишаємо шансів вплинути на те, що ми про них думаємо. Працює проєктивна ідентифікація: ми намагаємося побачити не тих, хто поряд, а себе в тих самих обставинах. Мені завжди прикро за дітей, бо я впевнена: їхня інакшість — це крок до кращого майбутнього, до більш потужного впливу на дійсність.
Мій син цього року також пішов у п’ятий клас саме за програмою Нової української школи. Я як мама спостерігала за всіма етапами його навчання, адаптації і проходження скрізь труднощі, які склалися через карантинні обмеження та війну. Ідея НУШ у тому, щоб діти мали значно більше практичних завдань, групових комунікацій, можливостей пізнавати себе через співпрацю і спілкування. Адже нам усім довелося адаптуватися до умов дистанційного навчання. Та незважаючи на переконання дорослих, діти проявили більшу адаптивність, ніж ми могли уявити. І зараз саме дорослі відчувають складнощі в організації дистанційної освіти, яку діти сприймають більш схильно. Тому мені дуже хочеться, щоб ми, дорослі, знайшли в собі натхнення та сили дізнатися більше про цих дітей.
А що ми маємо наразі? Форма навчання змінилася, процес навчання став технологічним, але методика викладання залишилася такою, як була в минулому столітті. Справді, непросто навчати дітей, які вже в три роки були доволі впевненими користувачами планшета чи телефону. Але знати більше про цих дітей варто. Тому мій модуль — для дорослих і про дітей.
Що варто знати про покоління Альфа?
Перший розділ модуля я присвятила теорії поколінь американських вчених Нейла Гоува та Вільяма Штрауса. Вона дуже цікаво і просто пояснює наші відмінності в рамках кількох поколінь. Будь-яка теорія — це лише спроба систематизувати і зрозуміти певні закономірності розвитку, сталість чи плинність змін у суспільстві, пояснити логіку деяких соціальних явищ, які вплинули на формування особистості. Але це не привід узагальнювати і навішувати ярлики. Усі діти різні, і ми маємо це враховувати. Але теорія поколінь допомагає нам зрозуміти, що вплинуло на те, якими ми є і якими бачимо наших дітей.
Початково теорія поколінь застосовувалася як маркетинговий інструмент, який допомагав розуміти потреби людей різних поколінь. Але ця теорія пояснює і освітні процеси, дає можливість зрозуміти, як мотивувати дітей до навчання.
І ось що точно варто знати про дітей покоління Альфа:
- Діти покоління альфа не розділяють реальний і віртуальний світи.
- Вони цінують персоналізацію та індивідуальний підхід.
- Їм властиве вміння виявляти фейкові новини, вони мають більш усвідомлене і раціональне ставлення до використання часу, проведеного в мережі.
- Мають здатність сприймати колосальний обсяг інформації і можуть швидко знайти в мережі будь-що.
- Вони не можуть довго концентруватися на чомусь одному, але готові цього навчитися, якщо усвідомлять користь від цієї навички.
- Вони краще домовляються з батьками, але стають дедалі більш тривожними.
- Вони дуже вимогливі до дорослих і дуже легко розрізняють, коли ми їм брешемо.
- Їм доведеться розвивати емоційний інтелект, щоб будувати стосунки і розуміти одне одного. Але саме вони, імовірно, будуть створювати штучний інтелект.
Теорія поколінь дає змогу зрозуміти і себе, тому що ми, як їхні батьки і вчителі, маємо розуміти і ті помилки, яких мимоволі припускаємось, сподіваючись, що робимо краще.
Зрозуміти, як працює мозок дитини
У наступних розділах я намагалася пояснити, як працює мозок дитини і що ми можемо зробити, щоб деякі процеси запускалися скоріше. Адже мозок дитини має розвиватися не лише за рахунок фактів, які він запам’ятовує. Обсяги вхідної інформації зросли настільки, що найважливішим умінням стало насамперед швидко відкинути непотрібну. Але для цього потрібно так само швидко перебрати значно більше різного інформаційного сміття. Тому маємо сприймати цю можливість як інструмент, що допомагає мисленню. Так, збереження інформації на комп’ютері допомагає краще засвоїти наступну порцію інформації. Коли я записую щось, щоб не забути, у записник, мій мозок не напружується для того, щоб запам’ятати, а значить вільний для інших важливих речей. Але для того, щоб щось не забути, діти беруть смартфон і фотографують інформацію. А пам’ять важливо тренувати. Нейрони мозку сприймають, обробляють, зберігають і передають інформацію за рахунок електричних і хімічних сигналів. Електричні імпульси між нейронами проходять завдяки зоні контакту, що називається синапс.
Коли ми вчимося або щось запам’ятовуємо, формуються нові зв’язки між нервовими клітинами. Що довше людина навчається, то більше синапсів і нейронних зав’язків і то вища нейропластичність мозку. Це властивість, завдяки якій мозок може змінюватися через набутий досвід. Таким чином, тренуючи в дитини пам’ять, ми тренуємо загальний інтелект, розвиваємо мислення, уяву, концентрацію.
Тож, з одного боку, ми маємо дати дітям напружити мозок. А з другого — вибрати зручний для них спосіб напружуватися. Це завдання із зірочкою. Вчителям варто перебудувати подання інформації, бо вона і так доступна. А замість цього сфокусуватися на розвитку в учнів критичного мислення. Головним питанням має бути не «як», а «чому». У Google-центричному світі є сенс повернутися до класичної людської практики спостереження, вивчення та припущення.
Емоційний інтелект і дискретне мислення сучасних дітей
Ще одна особливість, яку я розглядаю на курсі і яку важливо врахувати в навчанні, — це дискретне мислення. Дискретне мислення — це мислення, схоже на алгоритм: дитина вибудовує внутрішній сценарій, якому намагається точно слідувати. Якщо в процесі життєдіяльності сценарій змінюється, дитина може відчувати тривогу, злість, роздратування і навіть поводитися агресивно. Чому про це важливо знати — ви дізнаєтесь, якщо пройдете курс.
Інформацію про емоційний інтелект і про те, що станеться, якщо не приділяти його розвитку належної уваги, ви також знайдете на курсі для вчителів.
Розвиток емоційного інтелекту сприяє поліпшенню навичок міжособистісного спілкування, таких як співпраця, управління конфліктами та лідерство. Діти покоління Альфа налаштовані на співпрацю, охоче залучаються до спільної роботи і часто прагнуть лідерства. Це варто враховувати і використовувати в навчанні. Спільні проєкти, розділена відповідальність за успіх проєкту — інструмент, який я раджу використовувати. Командна робота вчить розуміти потреби інших, довіряти, сперечатися та домовлятися. У цьому і полягає та соціалізація, заради якої батьки так завзято віддають дітей до школи. Командна робота дає простір для спілкування, розвитку емоційного інтелекту, формування культури взаємодії, дає можливість пережити великий спектр позитивних емоцій.
Як страх і тривога заважають навчанню?
Маємо також розуміти, що зараз діти, які повернуться до навчання в період війни, будуть мати нові специфічні реакції — страхи, тривогу, паніку. Вчителям варто навчитися реагувати на них, не підсилюючи власною реакцією страх і тривогу дитини.
Тривога виникає в дітей тоді, коли вони не можуть визначити, чого саме вони бояться, коли втрачають контроль над ситуацією і над власними думками. З’являються нав’язливі думки — румінації.
Страх — це те, що ми вже визначили як небезпеку і можемо назвати. Страхи можуть бути раціональними, які зберігають нам життя, і ірраціональним, які не мають жодних пояснень. Дитина може боятися за власне життя, втратити батьків, загубитися, лишитися без їжі. Це раціональні страхи. А ще дужче може боятися зізнатися в тому, чого боїться. І це вже ірраціональний страх. Але страхи можуть бути і не пов’язані з війною. Дитина може боятися отримати погану оцінку, зауваження, зганьбитися перед класом, батьківського покарання. У будь-якому випадку, страх і тривога блокують можливість дитини навчатися, і вчителі мають це враховувати.
Паніка — це стан, пов’язаний з інстинктом самозбереження, і є сигналом тривоги в небезпечній ситуації. В основі паніки лежить страх, який виникає як результат переживання безпорадності перед реальною чи уявною небезпекою. Паніка спричиняє некеровану поведінку людей, але ця поведінка має підсвідому мету — залучити до спротиву якомога більшу кількість людей.
Якщо ми помічаємо, що дитина наче не слухає на уроці, завмерла, відключилася, можливо, вона переживає страх чи тривогу. Тож ми маємо повернути її до реальності. Лімбічний (емоційний) мозок блокує здатність нашого неокортексу сприймати інформацію, коли ми переживаємо потужну емоцію. Дитина ще не здатна на фільтрацію думок, тому може бути охоплена ними, і наше завдання — допомогти перемкнутися. Рятівними можуть бути тілесні техніки. Варто вивести дитину із стану заціпеніння. Можна запропонувати випити теплої води, порахувати дітей у класі, витерти дошку, допомогти зібрати зошити. Іншими словами, долучити дитину до дій, які потребують перемикання уваги. Бажано зробити це опосередковано, щоб дитина не засмутилася і не впала в іншу емоцію, наприклад сорому за те, що з нею відбувається.
Не варто нав’язувати дітям власні переконання про те, що з ними відбувається. Краще розповідати, які емоції може переживати людина, коли боїться. Так ми даємо дитині зрозуміти, що не буває добрих і поганих емоцій, але є приємні і неприємні.
У моїх лекціях я завжди окремо говорю про мотивацію. Мотивація — наріжний камінь сучасної освіти. Без розуміння, як заохотити дітей до навчання, ми не рушимо з місця. Ось моя власна формула мотивації: те, що робить дитина, їй подобається, і в неї виходить це робити. Саме таке поєднання — подобається і виходить. Тому ми маємо докласти зусиль, щоби ці збіги були постійною ознакою усвідомленої діяльності дитини. Тоді вона буде навчатися із задоволенням і з результатами, якими ми зможемо пишатися.
Зареєструватися на курс «НУШ: базова середня освіта»
