16 травня — День вишиванки. Українська вишивана сорочка змінювалась протягом століть, обростаючи новими стилістичними досвідами та поглинаючи стилістику різних культур. Але яка сорочка з вишивкою — автентична та має українське коріння, а яка — просто модна стилізація без натяку на стародавню традицію? У вишиваних тонкощах Освіторія.Медіа розбиралась разом зі старшою науковою співробітницею НЦНК «Музей Івана Гончара» Олександрою Сторчай.
Спікерка:
Олександра Сторчай,
старша наукова співробітниця НЦНК «Музей Івана Гончара»
— Почнімо з несподіваного для багатьох факту: у стародавній історичній традиції українці, які створювали та носили сорочку як основу гардероба, взагалі не використовувалося слово «вишиванка», — розповідає дослідниця Олександра Сторчай. — Наші пращури називали вишиваний одяг переважно «сорочкою». На Поліссі казали «кошуля», на Закарпатті сорочки з пишно вишитими рукавами мали назву «заспульниця». Ще одне відоме слово, яким позначали сорочку — «довганя». А на Гуцульщині традиційний одяг з вишивкою звався «лудинє». Лише на межі 19-20 століть, коли значно активізувалася міська культура і селяни почали переїжджати із села в місто, а міська інтелігенція починає оздоблювати вишивкою предмети міського гардероба, у вжиток поступово входить слово «вишиванка». Тобто, вишиванкою ми можемо називати ледь не будь-який предмет гардероба, оздоблений вишивкою. Це може бути футболка, блузка, сукня чи навіть пальто.
Скільки живуть українці —
стільки носять вишиті сорочки
Ніхто достеменно не скаже, скільки років найдавнішій українській вишиванці. Наші пращури завжди оздоблювали одяг орнаментами — мальованими, тканими, вишитими. Пам’ятаємо і про те, що Україна ніколи не була ізольованою державою: ми завжди мали дуже тісні торгові, культурні та мистецькі контакти із сусідніми і навіть дальніми народами. Історик Вадим Щербаківський пише, що українці вже в 17-му столітті торгували з усіма країнами від Туреччини до Швейцарії. Асортимент тканин і готових текстильних виробів, які до нас у країну потрапляли, — широчезний. Тож і поєднання кольорів та орнаментів іноземних вишивок також проникало в українську традицію. Історик Біляшівський зазначає іншу цікаву деталь: створюючи предмети власного гардероба, українки ніколи не робили сліпого запозичення чужих орнаментів чи кольорів, а завжди інтерпретували зовнішні впливи, опираючись на власний естетичний смак та місцеву традицію.
Перші орнаменти на українських стародавніх вишиванках — ткані. Адже ткацьке мистецтво древніше, аніж вишивання. Пізніше стали з’являтись гаптовані чи вибійчані орнаменти — вишивання ниткою або нанесення фарби на тканину.
5 ознак автентичної вишитої сорочки
родом з України
Українську вишиту сорочку можна прирівняти до сукні високої моди — кожна неповторна, оригінальна та зі своєю індивідуальністю. Ані натяку на масмаркет: одяг люди створювали для себе власноруч або замовляли пошиття готового. Напевно, ви помітили, що нині вишиванкою називають будь-який предмет гардероба, оздоблений у техніці вишивка. Проте якщо ми говоримо про автентичний елемент українського одягу, який зберігає традиційний для певного регіону крій, розмір, орнамент і колір, він називатиметься вишивана сорочка. А вишиванка — це предмет не обов’язково традиційного крою. Крій може бути й вигадливий чи адаптований та прикрашений авторським чи стилізованим орнаментом. Ми не можемо оцінювати, чи «правильна» сучасна сорочка, куплена в мас-маркеті або виготовлена дизайнером, — вона просто інша. Можливо, це навіть наступний крок у розвитку нашої традиційної сорочки або креативна авторська сучасна стилізація.
Однак є конкретні ознаки, що відрізняють традиційну вишивану сорочку з України.
Матеріал вишитої сорочки — льон, коноплі або бавовна
Вишита сорочка еволюціонувала з розвитком українського суспільства. Спершу матеріалом для виготовлення сорочки були домоткані тканини — льон чи коноплі. На певному історичному етапі обов’язковим елементом сорочки з вишивкою була домоткана тканина. У кінці 19-го століття з’являються бавовняні тканини з мануфактур та фабрик — вони теж стають базою для створення вишитих сорочок та іншого одягу. Українці охоче брали на озброєння нові матеріали.
Українська вишивана сорочка ніколи не виготовлялась із вовняної тканини.
Українська вишивана сорочка ніколи не виглядала, як сукня
В українській культурі вишивана сорочка ніколи не була самодостатнім елементом жіночого гардеробу. А все тому, що сорочки були натільним одягом й виконували роль спідньої білизни, тож завжди виконувались із полотна, приємного до тіла.
Лише верхня частина жіночої сорочки була видима для оточення, а від лінії талії вона покривалася поясним вбранням. Поясне вбрання — елементи одягу, які надягаються від поясу та до низу: обгортки, плахти, запаски. І тільки ось цей другий шар одягу був із вовни. А коли з’являються дешеві фабричні тканини, в Україні почали відшивати й бавовняні спідниці.
У чоловічому варіанті — більш архаїчний крій: вишивана сорочка була довгою та носилась «на випуск». У штани чоловіки сорочку не заправляли. І лише з появою фабричних тканин сорочка для чоловіка вкорочується, і її можна заправити в штани. У чоловіків сорочка теж доповнювалась поясним вбранням.
Традиційні кольори тла української сорочки — білий і сірий
Дослідники зазначають, що в усі історичні періоди на території України сорочки були білого кольору. Або сірого, якщо полотно — невідбілений домашній льон чи коноплі. Тканину для сорочок наші пращури ніколи не фарбували. Сучасні дизайнери часто пропонують вишивані сорочки найрізноманітніших відтінків, але це лише елемент сучасної моди, у традиції ми такого не зустрічаємо.
Українці полюбляють вишиване різнобарв’я: допомагали рослини, жуки та індійський імпорт
Колір вишивки й орнаментів українських сорочок дуже часто варіювався та еволюціонував разом із розвитком промисловості. Найдавніший вид вишивки — білим по білому. Можуть бути ажурні техніки — ті, що створюють дірочки й мережки. Або «глухі» техніки, які покривають тканину білою гладдю. Такий вид вишивки зустрічається практично в кожному регіоні України, адже це найпростіший спосіб: взяти нефарбовану білу нитку та вишити.
Проте українці обожнювали кольорову вишивку й до появи хімічних барвників нитки фарбували природними барвниками:
- відвар кори дуба;
- відвар кори вільхи;
- замочення ниток в конопляній олії з наступним запіканням їх у тісті — це додавало ниткам яскраво-жовтого кольору;
- мінеральний барвник індиго, який привозили з Індії через Туреччину до одеських торгових портів, а звідтіля до різних ярмарок в Україні;
- екстракт із рослини марени красильної, яка давала спокійний червоний колір;
- витяжка із жучка кошеніль або ж «червеця», як його називали в народі, також фарбувала нитки в приємний червоний колір — від брунатного й вишневого до бурякового.
Коли з’являються барвники та пофарбовані нитки, вишивка стає більш колоритною й різнобарвною, а в деяких регіонах України навіть строкатою.
«Паспорт» української сорочки — унікальні орнаменти різних регіонів
Найдавніша вишивка родом з України — геометрична. Лише з часом почали з’являтись рослинно-геометризовані орнаменти, це дуже збагатило нашу традицію вишивання. І хоча такі орнаменти називались «гарбузове листя», «дубове листя», «хміль», «ружа» — вони все ж були сильно стилізовані та геометризовані. У другій половині 19-го століття в Україні з’являється «брокарівський стиль вишивки» — завдяки рекламній кампанії Генріха Брокара. І саме з його подачі у вишиваній стилістиці з’являються натуралістичні мотиви, де ми можемо впізнати волошку, ромашку, калину чи дуб. Свого часу така натуралістичність була абсолютним новаторством для вишиваних сорочок. Науковці зауважували, що брокарівський натуралістичний стиль не є характерним для української давньої вишивки, а ще є позарегіональним. Тобто це мода, а не традиція. Але вже минуло 150 років, як українки вишивають квіти саме в такому натуралістичному стилі — з розкішними трояндами, орхідеями. Тож це теж уже частинка нашої традиції, і не можна стверджувати, що сорочки з рослинними орнаментами — більш автентичні, аніж ті, на яких натуралістичні квіткові композиції.
Одяг, який носила людина, був своєрідним соціальним маркером. Як і паспорт, він показував статус і походження особи. У науковій літературі недарма пишуть, що одяг відображав категорію «свій-чужий»: зустрічаючись із людиною, ми могли чи не одразу розпізнати, звідки вона родом. Кожна місцевість відпрацьовувала та передавала з покоління в покоління своєрідні знаки і коди, які допомагали розпізнавати важливе. Сьогодні частина знаків втрачена, ми не можемо їх прочитати.
Для української вишиванки характерний розріз по центру, але з винятками
Ви запитали мене про сорочку Володимира Зеленського, яку довго обговорювали в мережі. Люди дискутували, чи це не російська косоворотка, а все через орнамент, зміщений від центра сорочки на ліву сторону. Отже, для традиційної чоловічої сорочки в Україні є характерним розташування орнаменту по центру сорочки: це або центральний розріз пазухи і симетричне розташування вишивки по обидва боки від розрізу, або ж суцільна нашита маніжка зі входом зліва. Цей прямокутничок вишивається окремо й накладається на сорочку. Але традиція, як ми вже обговорювали вище, мала певні запозичення й модні віяння. У певний період на Сході й Півдні України в чоловічому гардеробі були модними й популярними сорочки зі зміщеним на ліву сторону орнаментом. Такі сорочки ви побачите в музеях Полтавщини, Дніпропетровщини та інших. Є чимало архівних фото із чоловіками, вдягненими саме в такі сорочки.
Дійсно, в російському костюмі побутує сорочка, яку ще називають «косоворотка» зі зміщеним на ліву сторону орнаментом. Але на те вона й «косоворотка» — орнамент розташовується не по прямій вертикальній лінії, а по діагоналі, від розрізу на горловині і до бокового шва. Тож часто сорочку зі зміщеним наліво орнаментом хибно називають косовороткою. А взірцем для сорочки Володимира Зеленського стала сорочка, яка зберігається в Дніпропетровському музеї, де такі сорочки побутували.
Цікава деталь: для сорочок з росії характерне поєднання білої та кольорової тканини. Певні елементи — манжети чи плечова частина (уставка) чи ластовиця могли відшиватись із кольорової тканини. Це те, що зараз ми називаємо «техніка печворк». А в українській народній традиції ніколи не було печворку чи аплікацій.
Українські сорочки вишивали металізованими нитками — срібло та мідь
Так, це може стати для вас відкриттям! У поетиці та фольклорі ми часто можемо почути: «вишито золотом». Варто зауважити, що металізована нитка — це коли звичайна нитка обгорталась металізованою стрічкою. У народі одяг, вишитий золотом, не носили — так вишивали лише церковні речі. Але вишивали металізованими нитками: срібло, мідь або латунь. Така нитка була шалено дорогою.
Найзаможніші жінки мали кілька сорочок, в яких поєднувались шовкові нитки з металізованими. Ці сорочки були захмарно дорогими й могли одягатись кілька разів за життя й передавались у спадок. У кінці 19-го — на початку 20-го століття і все 20-те століття загалом радянська політика працювала на те, аби штучно зробити нашу традиційну культуру бідною, нещасною, босою та занедбаною. Усі сорочки, вишиті шовком, металізованими нитками — систематично й програмно вилучались із музейних збірок та завозились дуже далеко або знищувались.
