День вчителя і вчительки: Коли ми полюбимо фемінітиви в українській мові?

Поява великої кількості фемiнiтивів в українській мові показує: українки активно залучені до всіх суспільних процесів, у всі сфери діяльності, а наша мова — жива і розвивається. А ще це наша мовна частина боротьби за українську ідентичність, ще один крок відмежування від усього імперського, що тяжіло над українцями протягом століть. То чому ж стільки людей беруть на кпини слова «членкиня», «міністерка», «фізикиня», аргументуючи тим, що це «неприродньо», «не звучить»? Поговорили про фемінітивний феномен з Ольгою Деркачовою, докторкою філологічних наук, професоркою Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Ольга Деркачова,
 письменниця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Що таке фемінітиви і для чого їх використовувати?

Фемінітиви позначають жінок за різноманітними характеристиками — роль у родині, національність, професія, посада, сфера діяльності. Їхня особливість — можуть бути альтернативними чи парними відповідним поняттям чоловічого роду. Наприклад, у нас є «вчитель» і «вчителька», «продавець» і «продавчиня», «верстальник» і «верстальниця». Важливо: фемінітиви утворюємо виключно від іменників-істот: жодних «диванок» чи «ноутбукиць». Зараз ми говоримо про фемінітиви здебільшого в контексті професійної діяльності жінок.

Чи притаманні фемінітиви нашій мові та коли виникли найперші?

В українській мові фемінітиви мають дуже давню історію. Найперші утворились у період так званої праіндоєвропейської єдності. Мовознавиця Марія Брус зазначає, що фемінітивами індоєвропейського походження є загальні назви жінок за родинними стосунками та атрибутивними ознаками: баба, мати, вдова.

У «Повісті минулих літ» читаємо: «І сказали кияни: «Прийдеться нам [нести]. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче [йти] за вашого князя». Тут маємо фемінітив «княгиня». У «Слові о полку Ігоревім» зустрічаємо такі слова: «дѣва», «дѣвка», «мати», «Богородица».

Назви для позначення жінок є і в староукраїнських пам’ятках 16–18-го століть. Спершу це була лише сфера родинного і домашнього побуту. Згодом, коли жінка отримала майнові права, це також відобразилось у писемних пам’ятках. Наприклад, у першому українському словнику Памви Беринди «Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє».

Чому на довгий час українці «забули» про фемінітиви?

У словниках початку 20-го століття можемо знайти фемінітиви, що стосувалися родової, станової приналежності, професійної діяльності. Чимало фемінітивів зафіксовано в словнику Бориса Грінченка (1907–1909 роки). Там можна знайти «аптекарку», «арештантку», «артистку», «архв’янку», «арфистку» тощо. У 1920 році з’явився «Словник української мови» Дмитра Яворницького, де зустрічаємо такі слова, як «домовласниця», «абатиса», «дивачка», «догадничка», «кажанка» та ін. У «Російсько-українському академічному словнику» (головний редактор — Агатангел Кримський) знаходимо, наприклад, такі фемінітиви: «заступниця», «опікунка», «патронеса», «протекторка», «меценатка».

У 1928 році вчений-мовознавець Микола Сулима зазначає у своєму дослідженні «Українська фраза»: «Професійні й інші подібні до них назви в українській мові бувають здебільшого осібні для чоловіків і осібні для жінок. Українська мова взагалі уникає вживати в спільному роді тих слів, що означають посаду, професію, звання, ранг тощо, й надавати тим словам ознак граматичного (формального) чоловічого роду без огляду на стать». Як він каже, у російській мові такі слова, як «автор», «композитор», «товариш» мусять стосуватись однаково до осіб як жіночої, так і чоловічої статей. В українській мові все інакше. Він — автор, а вона — авторка, він — професор, а вона — професорка.

Загалом, на початку 20-го століття українські науковці жваво дискутували про фемінітиви, адже жінки впевнено займали місця в різних сферах діяльності. Іван Огієнко в «Нашій літературній мові» влучно сказав: «Наша мова витворила паристі форми для назв істот: чоловічі й жіночі, наприклад, учитель — учителька, професор — професорка, гість — гостя, друг — другиня, учень — учениця».

А потім в Україну прийшли криваві 1930-ті, тотальна русифікація. Вживання фемінітивів стерлося, зійшло нанівець. До активного проговорювання фемінітивів українці повернулись аж після здобуття незалежності. А входження жінок у різні сфери діяльності провокує появу величезної кількості фемінітивів.

Фемінітиви досі «ріжуть вухо» багатьом українцям, дратують, смішать. Чому?

1️⃣

Ми в процесі ознайомлення і звикання. Потрібна практика

Тема фемінітивів не була новою для українців і до ухвалення нового правопису в 2019 році, в якому затвердили їхнє використання та найпродуктивніші моделі творення. Наприклад, у 2013 році з’являється стаття Алли Архангельської «До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність». Найчастіше люди не замислюються, що частина тих іменників, які вони використовують, належить до фемінітивів (лікарка, докторка, секретарка, юристка). Проте зараз, коли їх помітно більшає в мові, дискусійний резонанс зростає — згадаймо тисячі емоційних коментарів під нещодавнім дописом на тему фемінітивів в Оксани Забужко.

Щоб призвичаїтись до змін, носіям мови теж потрібен час. Якщо ви пам’ятаєте, «проєкт» з «є» теж не відразу прижився. Ми і слово «журі» ще 20 років тому писали через «ю», і спершу люди крутили носом, мовляв, не звучить. А запитайте зараз молодше покоління, чи їм звучатиме «жЮрі». Спойлер: ні. Українська мова — жива й активно розвивається, поповнюючись новотворами. Є багато галузей, в яких працюють більше жінок, ніж раніше. І мова шукає ті слова, які би їх називали. До прикладу, «дизайнерка», «науковиця», «фотографиня» («фотографка»), «президентка», «айтішниця» ні в кого не викликають питань.

Отже, звучить/не звучить — питання практики. Якщо фемінітиви частіше лунатимуть з медіа, художніх, публіцистичних і документальних текстів, у соцмережах, у кіно й театрі — люди охочіше залучатимуть їх у своє мовлення.

2️⃣

Зросійщення українців

Для частини українців тривалий час у пріоритеті була російська мова. Сумно, але це слід визнати. А для російської мови фемінітиви якраз не характерні — структура наших мов суттєво відрізняється. І це абсолютний міф, що з усіх слов’янських мов українська найбільше споріднена з російською. Насправді, набагато ближчі до нас білоруська (понад 80% спільної лексики), польська (70%) й словацька (68%). Створені в російській мові фемінітиви часто мають зневажливе забарвлення. Порівняйте: «лікарКа» — «докторШа», «ректорКа» — «ректорШа», «міністерКа» — «министерШа». І ось ця російська традиція досі ще тяжіє над нашими людьми. Але ми в силах повернути нашій мові те, що витіснялося, винищувалося й було забуте. Тож підкреслюймо нашу ідентичність, борімося за неї. Не відмовляймо в задоволенні послуговуватися всім спектром багатства й різноманіття української мови, включно з фемінітивами.

3️⃣

Відлуння патріархату

Прожиті століття патріархату теж впливають на суспільство: і досі маскулінітивів значно більше, ніж фемінітивів. Це нагадування про те, що жінки до-о-овгий час були безправними «невидимками» у соціумі.

Часом жінки свідомо відмовляються від того, щоб їхню професію називали фемінітивно, мовляв, це якесь приниження або применшення. Але це хибна думка — саме завдяки фемінітивам ми можемо підкреслити гендерну рівність. Також це вияв поваги до жінки в певному виді діяльності. Таким людям рекомендую глибше вивчити історію української мови — певна, це допоможе їм змінити свою думку. І якщо звідусіль звучатиме, наприклад, «міністерка», ми одного разу подумаємо: «А як же ми раніше жили тільки з «міністрами»?»

Як навчитися творити фемінітиви?

Спосіб 1: словниковий

Зазирніть у короткі словники фемінітивів, які пропонує Google. Також є друкований словник фемінітивів, у якому авторка Марія Брус зібрала 8000 слів — «Історичний словник фемінітивів української мови». Окремо можу порекомендувати її книгу «Розвиток української мови в ХІ–ХV ст. Теоретична й практична частини», де ретельно зібрані історичні передумови формування фемінітивів у нашій мові. Фемінітиви є в академічних словниках. Можливо, вам і не потрібно буде нічого утворювати — слово вже є в словнику.

Спосіб 2: за допомогою суфіксів

Нам допоможе розділ суфіксів українського правопису. Є близько 13 суфіксів, що допомагали чи допомагають створювати фемінітиви, але найбільш продуктивних і широко вживаних зараз чотири.

  • Суфікс «-к-». Це найбільш популярний і універсальний суфікс-фемінітивотворець: «журналіст» — «журналістКа», «поет» — «поетКа», «вчитель» — «вчительКа».
  • Суфікси «-иц-», «-ин-». Якщо слово закінчується на «-ник», «-ень», «-ець», приєднуємо до нього ці суфікси: «начальник» — «начальнИЦя», «учень» — «ученИЦя», «кравець» — «кравчИНя», «митець» — «мисткИНя». Саме суфікс «-ин-» якнайкраще допомагає творити фемінітиви, що вказують на професійну приналежність жінки. 
  • Менш уживаним є суфікс «-ес-»: «поетеса», «патронеса».

День вчителя і вчительки. Чи варто додавати фемінітиви в назви свят із формою чоловічого роду?

Ми з вами повинні пам’ятати, що мова має певні готові формули, але під них неможливо підтасувати все без винятку, всі мовні явища. Ми можемо пробувати утворювати фемінітиви від різних основ, але деякі з них, можливо, звучатимуть дивно, а якісь побоїмося використати. Не страшно! Не використаємо сьогодні — використаємо завтра. Головне — не вимагати від мови все й оразу. І пам’ятати, що носії мови рухаються швидше, ніж мовна норма, яка має зафіксувати зміни.

Ми вже зробили важливий крок, затвердивши у 2021 році на рівні закону назву свята «День захисників і захисниць». Можливо, далі на черзі «День вчителя і вчительки», «День студента і студентки» — хто зна? Я не раз зустрічала думки від самих вчителів: «Вчитель звучить красиво і гордо, а вчителька — ну так собі…» На жаль, ми себе цим знецінюємо. Більшість українців у школах навчали саме жінки, вчительки. І вчителька — це гордо, почесно і красиво. Згадаймо пісню «Вчителько моя» на слова Андрія Малишка.

Разом із тим, є слова, з яких проблематично створити фемінітиви, оскільки новостворене слово може стати омонімом до вже існуючого. Наприклад, «капітан» — «капітанка». Адже капітанка в українській мові вживається у значенні головного убора. Ще один дискусійний приклад: «фізик-ядерник» — «фізикиня-ядерниця». Ядерниця — м’ясний виріб. Хоча у ЗМІ писали про фізикиню-ядерницю, яка у 2017 році стала переможницею конкурсу краси в США. Щодо «воїнки» — не впевнена також, є село з такою назвою в Криму. «Солдат» — «солдатка»: набагато раніше за появу цього фемінітиву слово «солдатка» прижилось у значеннях дружини чи вдови солдата. А ось «боєць» — «бійчиня» вже міцно пустило корені в Україні.

Поділитися цією статтею