Зображення: depositphotos.com
Учителі стають свідками конфліктних ситуацій у класі щодня. Як діяти, коли виник конфлікт? Чим відрізняється булінг від конфлікту? Та як виховувати емпатію, взаємоповагу і толерантність у найменших школярів? Психолог Тетяна Марченко пояснює найважливіші кроки вчителів та батьків у роботі з конфліктами.
Безпечне шкільне середовище та педагогіка партнерства між усіма учасниками навчального процесу — важливі цінності Нової української школи. Стосунки тут базуються на принципах поваги, доброзичливості, толерантності. На державному рівні маємо закріплене поняття булінгу, а минулого року UNICEF презентували одразу два корисні ґайдлайни для вчителів і батьків: як розмовляти з дітьми про расизм та рекомендації для індустрії онлайн-ігор, у яких, зокрема, йдеться і про безпеку дітей в інтернеті. Разом із Тетяною Марченко розбираємося в термінології та складаємо покрокову інструкцію для конфліктних ситуацій.
Що таке толерантність та чи можливо цього навчити дітей?
Поняття толерантності — це результат соціального навчання та виховання. Все починається з родини: саме там дитина вперше відчуває себе та інших. І скільки б батьки не намагалися розповісти, як «правильно», вона все одно копіюватиме та наслідуватиме їхню поведінку і ставлення до себе та людей навколо.
Ключовими факторами у вихованні толерантності є емпатія, співчуття, бажання допомогти іншому. Якщо дитина бачить це у своїй родині, то й сама проявлятиме ці якості.
І навпаки: у сім’ї, де панує атмосфера нетерпимості до думки іншого, грубість, сварки, авторитарність (замість авторитетності), дитині буде важко навчитися толерантно ставитися до однокласників та мирно вирішувати конфлікти.
Так само непросто буде дитині, яку занадто опікують батьки, розповідають їй, хто хороший, а хто ні, з ким дружити, а з ким не варто.
Як формувати дружнє та безпечне середовище у класі?
Насамперед — працювати з емоційним інтелектом школярів. Щоб для них було звичним запитувати себе: «Що я відчуваю?», «Чому мені зараз сумно?» Розуміючи свої почуття, дитина вчиться розуміти інших, усвідомлювати, як однокласники впливають на неї та як вона впливає на них.
За жодних обставин не можна порівнювати дітей між собою. Натомість маємо навчити їх порівнювати себе із собою ж, але, наприклад, місяць тому. Побачити та позитивно оцінити зміни, що відбулися впродовж цього часу — це найкраща мотивація до подальшого росту.
Взагалі початкова школа відіграє важливу роль у створенні емпатичного середовища в майбутньому.
Як водночас об’єднувати дітей та підкреслювати їхню індивідуальність?
У школі педагогам краще наголошувати на тому, у чому схожі однокласники. Наприклад, ми всі любимо цукерки, веселі ігри, поспати вранці, дивитися мультики. Підкреслюючи спільне, можна говорити і про те, чим ми відрізняємося, хто чим особливий: у кожного своя суперсила.
Важливо враховувати думку дитини, підтримувати її гідність, уміти просити пробачення та пробачати. Якщо в нас вистачає терпіння вирішувати конфлікти, не принижуючи дитину, ми виховуємо в ній гідність, повагу до себе та до інших.
Що вчитель має знати про конфлікт?
Коли дитина йде до школи, то, залежно від стилю виховання в сім’ї, вона реагуватиме на конфліктні ситуації по-різному. Уважний вчитель відразу помітить, якщо учень чи учениця чутливі або, навпаки, агресивні, і вчасно прийде на допомогу.
Не можна ігнорувати конфлікт: це впливає на психологічний та емоційний стан дітей, їхній розвиток і процес навчання в цілому.
Звичайно, краще запобігати конфлікту, ніж вирішувати його. Якщо вчитель взагалі ігнорує проблему, це лише посилює агресію та навіть призводить до булінгу.
Конфлікт у класі: що робити вчителю?
- Уважно вислухайте дітей та серйозно поставтеся до їхнього конфлікту — це одразу знизить рівень тривожності серед них.
- Оцініть дитячі емоції та зрозумійте, що керувало їхньою поведінкою. Відповідно до цього оберіть стратегію вирішення конфлікту.
- Знайдіть компроміс та помиріть дітей між собою (обов’язково — попросити пробачення та пробачити іншому).
У віці 9–10 років діти гуртуються. І часто конфлікт може виникнути тоді, коли група не приймає когось одного — це особливість розвитку. Якщо вчитель помічає таку ситуацію, її потрібно обговорити й допомогти. Дослухавшись і розібравшись у корені конфлікту, можна запобігти подальшим суперечкам.
Як розрізнити булінг та конфлікт?
Булінг — це систематичні, повторювані напади на одну й ту саму дитину, приниження її психологічно чи фізично.
Конфлікт — це зіткнення інтересів, суперечка; у молодших класах — це норма соціалізації.
Як навчити школярів відстоювати свої кордони, не завдаючи шкоди іншим?
Діти молодшої школи мають дуже гостре почуття справедливості. Це період активного розвитку емоцій, вони ще вчаться керувати ними. Тому допомога дорослих дуже важлива.
Відстоювати свої кордони потрібно екологічно. Ви можете навчити дитину вчасно казати: «Стоп! Мені це не подобається!», щоб вона не терпіла. Так само діти мають бути готовими, що їхні дотики чи увага можуть бути неприємними однокласникам.
Не варто забувати й те, що в початковій школі діти можуть образити одне одного ненароком. Тоді менш упевнена в собі дитина сприйме конфлікт серйозно. Важливо вчасно помітити це та поговорити з батьками. Тут на допомогу прийдуть так звані історії успіху, створені спеціально для таких учнів: вони додають їм упевненості.
Чи можна давати здачі?
Ми завжди вчимо захищатися словом. Вчимо відходити, якщо бачимо, що кривдник сильніший чи агресивний. Якщо дитину ображають словом, незмінне правило — не відповідати кулаком. Це, власне, і є вміння керувати своїми емоціями.
У цьому віці межі для дітей дуже розмиті, тож варто ознайомити дитину з елементарними правилами. Але не можна забувати про те, що дітям такого віку вкрай важливе тісне спілкування, робота в команді, обійми.
Що має знати дитина про свої кордони?
- Правило трусиків: тіло дитини належить лише їй. Без дозволу ніхто не має права торкатися її інтимних зон.
- Є безпечні та небезпечні дотики. Про перші батьки, друзі та інші дорослі запитують: чи можуть вони обійняти дитину, взяти її за руку.
- Небезпечні дотики: коли хтось силоміць торкається чи обіймає дитину, навіть попри її відмову.
- Є хороші і погані таємниці. Від хороших радісно і приємно, ними хочеться поділитися з друзями. Від поганих хочеться плакати і нікому про них не розповідати. Про останні потрібно обов’язково сказати батькам чи близьким дорослим.
- Відповідальність завжди на старших. Діти не винні в діях дорослих, якщо ті їх залякують чи до чогось силують.
- Просити про допомогу та підтримку ніколи не соромно.
У яких ситуаціях дитина обов’язково має звернутися по допомогу?
Якщо школяр сам не може владнати ситуацію: його ображають старші учні, він поранився, його вдарили, йому боляче — тоді дитина має звернутися до вчителя, який повинен бути доступним для спілкування.
Ми можемо запобігти цим ситуаціям і навчити дитину краще в них орієнтуватися. Позитивно вплинуть щоденні вечірні розмови: з них стане зрозуміло, що саме турбує вашу дитину, як вона дає раду своїм емоціям у школі. Постійний «доступ» до мами чи тата формує довіру. Дитина поділиться з батьками своїми переживаннями та почуватиметься більш упевнено.
Правило 5 пальців («Рука допомоги»)
П’ять пальців на руці — це найближчі дорослі, до яких дитина може звернутися по допомогу в складній ситуації. Кожен з пальців відповідає певній людині: мамі, татові, бабусі (дідусю), комусь зі старших родичів, вчителю. Щоб дитина краще запам’ятала їх, можна обвести її руку на аркуші паперу та написати імена дорослих над кожним пальчиком.
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Як допомогти дитині, яку ображають?
Жертвою булінгу дуже часто стає дитина, яка має невиражений внутрішній потенціал, замкнена і невпевнена в собі. Тож очевидно, що їй потрібна багатогранна підтримка і батьків, і вчителя, і психолога. Якщо булінг продовжується, а вчителі й школа не реагують, дитину краще забрати із середовища, у якому вона страждає. Бездіяльність дорослих у такій ситуації може пізніше спровокувати в неї недовіру до світу.
А як допомогти затятому кривднику?
Насамперед потрібно зрозуміти причину такої поведінки. Діти не бувають агресивними просто так. Буває, їм вчасно не допомогли зрозуміти причину своєї агресії, нормально виразити її і перемкнути. Часто дитина зазнає агресивного, зневажливого ставлення в родині: на жаль, нетолерантність та не-емпатичність батьків зумовлена суспільним розвитком. А діти просто засвоюють таку поведінку. Тому важливо навчати їх ставитися до інших так, як би вони хотіли, щоб інші ставилися до них.
Цей матеріал був створений за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Його зміст є виключною відповідальністю партнера і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії.
