Як вибудувати довіру з класом за допомогою… імен? Дистанційка підняла нову тему: хтось виходить у Zoom під загадковим нікнеймом, і вчитель ніяк не розбереться, хто є хто. А є діти, які після цього досвіду просять, щоб до них звертались так і у класі. Отже, як звертатися: за іменами чи за прізвищами? Про педагогічну етику та сучасні тренди розповідає сімейний психолог та коуч Олена Любченко.
1. Чи можна вимагати змінити акаунти?
Це вже стало новими анекдотами: на дистанційці вчителі побачили, які акаунти обирають діти. Якщо зображення вимкнено, годі впізнати, хто, наприклад, у п’ятому класі стає «кицею», «тією, що губить красою», «царем», «капітаном» чи… «бананом».
Чого робити не варто: висміювати чи критикувати. А раптом то батьківські акаунти? У якоїсь мами прізвище Цар чи Розумник, або тато пише друзям під ніком «красава»? Та якщо це дитяча творчість, що ж, кожен має право на самовираження в інтернеті. Вимоги замінити все це на щось більш пристойне підлітки можуть сприйняти вороже.
Що варто робити: якщо це незручно для вчителя та заважає освітньому процесу, попросити учнів лише на час дистанційного чи змішаного навчання змінити акаунти на ім’я і прізвище. Або ж завести окремий акаунт для школи.
2. Чи можна звертатись до дітей за псевдонімами?
Ще більше спротиву вчителів викликає ситуація, якщо, скажімо, «цар» хоче, щоб до нього так зверталися й надалі на уроках паралельно з офіційним ім’ям. Звісно, я трохи згущую фарби. Зазвичай ідеться про те, що хтось зі старшокласників хоче бути не Сергієм, а більш яскравим та знайомим однокласникам Сірим, не Микитою, а Кітом тощо. Інколи це може бути інше ім’я, ніж у документах, або обрана інша його форма: наприклад, Лана, а не Світлана. Часом це особисто змінені імена заради самовираження на більш сучасні: Лілу, а не Ліля, Гела, а не Ангеліна. Часом на іноземний лад: Мік, а не Миколай, Алекс, а не Олексій.
Чого робити не варто: без уведення правил давати згоду на будь-які звернення на уроці, адже від змінених імен недалеко до прізвиськ, які висміюють людину, підкреслюють її нібито негативні якості. А це вже булінг. Тож те, як називати одне одного на уроці, має бути під контролем вчителя.
Що варто робити: це регулюють правила школи. Добре, якщо в цьому питанні є певна гнучкість. У деяких сучасних школах заведено на початку навчального року питати: «Як ти хочеш, щоб до тебе звертались?» Це демонструє повагу до учня і допомагає вибудовувати довірливі стосунки. Але затверджуємо лише гідні варіанти, а вводити нові протягом року не дозволяється (за винятком повернення до офіційного імені).
3. Чи можна звертатися до учнів за прізвиськами?
У деяких школах США є традиція, яка нам би здалася дивною. Сам учитель дає дитині прізвисько, якими вона потім може підписуватися, називатися і яке повторюють однокласники. Але тут є два непорушні правила. По-перше, прізвисько (чи псевдонім) говорить про сильні сторони учня, це своєрідний комплімент. По-друге, такий псевдонім подобається самому учневі. Скажімо, юного співака чи гітариста у шкільному ансамблі можуть назвати Фредді (Мерк’юрі), найкращого футболіста — Дієго (Марадона), а звання міс чи містер Президент — для керівника шкільного органу самоуправління. Такі дружні прізвиська пишуть як друге ім’я: скажімо, Джек «Чаплін» Деніелс.
Чого робити не варто: виправдовуватися тим, що дитині подобається, вона звикла, коли йдеться про словесні знущання. Якщо американські псевдоніми — екзотика для нас, на жаль, трапляються випадки, коли вчитель може покликати до дошки «довганя», «зануду» чи «клоуна». Мовляв, усі його так звуть, та й учень сам сміється. Насправді це виглядає як булінг. Трапляється таке з педагогами в стані професійного вигорання, коли важко контролювати роздратування і здається, що так його можна висловити безпечно для всіх. А ще таке буває з молодими вчителями, які хочуть завоювати авторитет учнів, показати, що говорять з ними однією мовою. Це хибний шлях.
Також важливо не вдаватися до таких метафор, які можуть стати прізвиськом. Наприклад, якщо вчитель каже, що учень гризе олівці, мов бобер, його почнуть дражнити «бобром».
Що варто робити: якщо правила школи дозволяють, можна ввести, скажімо, раз на місяць «день псевдонімів» і називати учнів позитивними та приємними для них прізвиськами.
4. Чи звертатися за прізвищами?
Хто з нас не чув такого? «Петренко, не тягни все до рота. Швець, вийди з калюжі». Це молодша група дитсадка на прогулянці. Звернення за прізвищами до малят ріже вухо і віддає казенщиною.
А як щодо школи? Часом у класному журналі та офіційній документації більше впадають в око прізвища, тож вони легше запам’ятовуються. Чимало вчителів та батьків вважають, що звернення за прізвищем — це по-дорослому, стиль ділового спілкування, а ще привчає пишатися своїм родом. Але не менше і тих, для кого таке звернення є ознакою минулого, свідченням відстороненості від дітей, дистанціювання. І хто нагадує, що коли діти часто чують прізвища одне одного, у них виникає бажання перекрутити їх, створити прізвиська. Там, де звертаються на ім’я, такий ризик значно менше.
Чого робити не варто: звертатися на «ти» та за прізвищем. Підтримувати те, що учні називають так одне одного.
Що варто робити: звертатися на «ви» та за прізвищем. За етикетом, з людиною, якій не менш ніж 12 років, так і слід спілкуватися. Також є чудовий варіант, не поширений у нас нині, але аналогічний до прийнятого в Європі. До вчителів та учнів там заведено звертатися: ввічлива форма чоловічого чи жіночого звернення плюс прізвище. Наприклад, містер/міс Джонсон, гер/фрау Вайс, мсьє/мадам Ламбер тощо. У нас це пан/пані Кузьменко. Так можна звернутися і до вчителя, і до учнів середньої та старшої школи. Відродження цієї традиції виховує в учнях почуття поваги до себе та інших, до свого прізвища та відчуття рівності.
5. Чи звертатися за іменами?
Здається, із цим не має виникати питань. Дитині зазвичай приємно, коли до неї звертаються, як удома. У початковій школі це створює атмосферу безпеки, взаємної доброзичливості. Якщо на початку навчального року вчителям і дітям важко запам’ятати імена, варто придбати та всім носити бейджики. Дітям це часто видається солідним.
Чого робити не варто: звати одних дітей на прізвище, а інших — на ім’я. Вводити зменшувальні форми імен, якщо учням це не подобається. Вже в початковій школі «Настуня» чи «Івасик» можуть викликати сумніви: ми що, малюки?! Тим паче не всім таке сподобається у старших класах, якими б добрими не були наміри вчителя. І вже зовсім сумна ситуація, якщо до дітей будь-якого віку вчитель звертається вибірково. Це може стати приводом як для насмішок, так і для заздрощів.
Що варто робити: трапляється, у класі кілька Оксан, Петриків, Оленок. Як їх розрізняти? Вдала ідея: хай діти самі запропонують приємні їм форми імен. Наприклад, три Олександри можуть стати Олексою, Сашком та Санею. Якщо варіантів замало або учням це не подобається, варто називати в початковій школі (і, за бажанням, в інших класах) усіх дітей на ім’я та прізвище.
Також і до вчителів, і до учнів може існувати форма звернення пан/пані та на ім’я: пані Марина, пан Денис.
6. Чи називати пестливо?
Батьки зазвичай у захваті від тих педагогів, які звертаються до їхніх дітей з пестливими словами: «Ти ж моє сонечко», «Відповідай, лялечко», «10 балів, радість моя». Але це той випадок, коли не треба передавати куті меду.
Чого робити не варто: вживати такі форми, якщо учні проти (хоча б один у класі, бо інакше звернення до нього надто виділятиметься) або в новому класі.
Що варто робити: звертатися так у початковій школі, якщо діти та батьки згодні. Найкращий варіант — множина. Якщо педагог каже: «Мої сонечка», заперечень, скоріше за все, не буде.
