У центрі Києва розпочав роботу Освіторія Хаб — місце сили для інноваторів, що змінюють країну через освіту. Про мрії та виклики під час його відкриття розмірковують Зоя Литвин, Василь Хмельницький, Наталія Кідалова та Лілія Гриневич.
Топ-завдання на 2020 рік — гуртувати прогресивних освітян
Для розвитку будь-якої сфери потрібен сильний голос згуртованої спільноти. Коли я подорожую та знайомлюся з освітніми системами супердержав на кшталт Канади, Фінляндії, Німеччини чи Франції, спостерігаю спільне: голос освітянської спільноти дуже сильний. Так, в Україні дивовижні вчителі, нам є ким пишатися. Але дуже часто вони працюють нарізно, не згуртовані й навіть не підозрюють, що десь зовсім поруч є їхній однодумець. Навіть цьогоріч на Global Teacher Prize Ukraine ми спілкувалися з двома чудовими вчителями-новаторами з Вінниці, які працюють у сусідніх школах, але між собою знайомі не були (Олег Слушний і Сергій Петрович, які увійшли до ТОП-10 премії — «Освіторія»). Як же цінно було для них познайомитися, поділитися ноу-хау та лайфхаками. Або, як ми любимо казати в нашому гурті — взаємозапилитися ідеями.
Тож наше топ-завдання на наступний рік — гуртувати прогресивних освітян, щоб вони були не просто класними і неймовірними поодинці, а стали дружньою командою агентів змін. І розуміли, що їх в Україні вже зібралася критична маса. А коли критична маса, більша за 10 %, збирається — такий «вірус позитиву» не спинити, він рухатиметься далі.
Крок № 2 — знайомити між собою освітян і бізнес-лідерів з боку держави й громадського сектора, щоб розвиток освіти не виглядав, як у байці «Лебідь, Рак і Щука», а всі ми штовхали освіту в напрямку синергії та нетворкінгу.
Мені завжди подобалась фраза про те, що насправді крутий футболіст не біжить за м’ячем, а поспішає туди, де цей м’яч буде за кілька секунд. Для освіти це теж надактуально. В «Освіторії» ми намагаємось передчувати тренди і ретельно досліджуємо та реалізуємо світові. А щодо створення Освіторія Хабу — плекаємо надію, що стали засновниками тренду, який втілюватимуть в інших країнах. Можливо, у супердержавах, які пройшли етапи освітніх реформ, такі хаби не настільки потрібні, як у нас. А решта, сподіваємось, вподобає цей задум та реалізує.
Інвестиції заради майбутнього
Освіторія Хаб — гарний приклад імпакт-інвестиції, яка окупиться років через 10, але конкретно зараз має величезний соціальний потенціал. Також це вдалий приклад для бізнесів і підприємців. Наприклад, коли ми побудували Новопечерську школу в Києві — були чи не першими в Україні, хто почав розбудову сектора приватних навчальних закладів. Нині це вже тренд. Я спостерігаю чимало вдалих прикладів створення якісних приватних закладів освіти.
До слова, якщо я відносно спокійний за долю дошкільної та шкільної освіти, то майбутнє вищої та бізнес-освіти турбує сильніше. Бізнес-освіта, м’яко кажучи, шкутильгає. А з цього питання точно має бути чітка державна позиція. Адже якщо навіть і шкільна, і вища освіта будуть на високому рівні, а бізнес-освіта суттєво відставатиме — на виході отримаємо молодих інтелектуалів, які поїдуть працювати за кордон. Для України це величезна трагедія. Тому вже зараз варто вкладати багато сил і енергії, щоб ставити на ноги бізнес-освіту.
Будувати характери, щоб жити краще
Освіторія Хаб — чудове місце, яке надихає і з яким хочеться бути партнерами. Мій досвід роботи в освіті підказує, що найвагоміших змін нам вдавалося досягти у взаємодії з громадянським суспільством і з бізнесом. Те ж ЗНО, яке змінило долі багатьох людей — якраз такий приклад громадянської співпраці: міжнародний фонд «Відродження» разом із прогресивними університетами і частиною академічної спільноти свого часу ініціювали цю технологію, але державною політикою вона стала завдяки підтримці президента Віктора Ющенка. Ніхто тоді не вірив, що таке можливо в Україні. Так само Нова українська школа є продуктом співпраці батьківських і громадських організацій, бізнесу. Нашій країні потрібні освічені люди з цінностями — з різних професій і на різних посадах. Як говорив Махатма Ґанді: «Нас може знищити політика без принципів, знання без характеру, наука без людяності». Зараз маємо підготувати дітей до мінливого майбутнього і при цьому поряд зі знаннями не забувати будувати характер дитини.
Якраз «Освіторія» теж працює над «стрижнем», змінює характери людей, відбудовує персоналії. Це найважче. Найбільшим викликом у підвищенні кваліфікації вчителів, до якої нині так потужно долучилася «Освіторія», буде дати вчителям інструменти, методики щодо того, не як краще навчати дітей, а як при цьому будувати характер. Саме це допоможе нам жити краще в Україні.
Помилки робити не тільки можна, а й треба
Мрію про те, щоб і в моєму Мелітополі одного разу відкрився такий фантастичний простір для освітян, як Освіторія Хаб, де ми б змогли працювати, святкуючи інакшість і різноманітність. І насолоджуватися процесом пізнання — саме завдяки йому ми отримуємо навички, компетенції, цінності. Результат далеко не завжди важливіший за сам процес!
Ось і я намагаюся жити за тими принципами й цінностями, яких навчаю дітей. Наприклад, хочу, щоб діти зростали відповідальними. Я маю точнісінько так само бути відповідальною в усьому, що сама роблю. Хочу, щоб у нас із учнями були спільні правила. Буду дотримуватись їх і сама. Саме тому кожен навчальний рік ми розпочинаємо з того, що збираємось разом з учнями і розробляємо спільні правила. Обов’язкова умова — у цих правилах немає частки «не». Приклад таких спільних правил — помилки робити не тільки можна, а й треба.
