Чи засуджуєте ви тих, хто матюкається, бо це «ознака низької культури»? Але наш мозок думає інакше й використовує лайку для зниження ступеня стресу або як знеболювальне. Чи не тому ми стали частіше матюкатися під час війни? Через обсценну лексику молодь протестує й показує, що старі правила їм не до душі. Багато з нас відчувають фрустрацію, коли чують матюки. У школах лайка від учнів стає приводом викликати батьків «на серйозну розмову». Та чи правильно це і що ми насправді ховаємо за ненавистю до «нецензурщини»? Ба більше, що криється за непереборним бажанням людини матюкатися? Лайливі контексти розбирав разом з Освіторія.Медіа Петро Чорноморець.
Спікер:
Петро Чорноморець, кандидат біологічних наук, співзасновник системи просвіти «Змінотворці», викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, викладач і в минулому співавтор школи «Майбутні»
Теза 1
Про вплив лайливих слів на людський мозок
Дослідження показали, що якщо людина терпить біль, вона має найменший рівень терпіння і найвищий рівень стресу. Якщо людина хоч якось проявляється в цей момент — тоді вона зможе терпіти біль трохи довше. Але найкраще переносять біль ті, хто паралельно матюкається. Схоже, що матюки мають специфічну «магічну» силу (усміхається). Також є дослідження, що вживання матюків позитивно корелює з рівнем інтелекту.
Добре чи погано, що українці стали більше вживати лайку під час війни? Це лише показує, що наш рівень стресу зріс. Немає причин говорити, що матюки — це погано. Узагалі не бачу причин «забороняти» ті чи ті слова. Бо це про «магічне мислення», коли люди вірять, що слова впливають на організм на рівні ДНК. Це міф.
Теза 2
«Функцій» у матюків немає.
Матюки — це про дозвіл собі самому мати справу
з певними емоціями і явищами.
То чому ж матюки ефективно діють під час сильного стресу чи болю? Вони мають специфічний емоційний заряд і позначають конкретну емоцію, стан чи дію, які вирішили заборонити, замести під килим — мовляв, це те, про що не можна публічно розмовляти. І якщо в нас є заборона на певну емоцію, стан або дію, то в той момент, коли ми нарешті дозволяємо собі сказати про це матюком, нам стає краще, знімається внутрішня заборона.
Питання не в забороні лайки, а в забороні на самі явища, які лайкою позначають. Те, що людина матюкається, означає, що вона дозволяє собі мати справу з цими емоціями і явищами. І це призводить до певних наслідків. Бо якщо людина дозволяє собі говорити про певні важливі для неї речі, тоді в неї з’являються можливості для задоволення важливих потреб та зменшується внутрішній рівень напруги. І, відповідно, їй не доводиться тримати під замком свої важливі емоційні процеси.
Теза 3
Картонковий Майдан:
чому українська молодь висловлюється лайкою?
Будьмо чесними: коли ми були геть молодими — теж матюкались. Усі! І ось ми виросли. Але далеко не всі перестали матюкатись. Більшість людей будь-якого віку матюкаються, і матюкаються багато — просто не дозволяють собі робити це в конкретних контекстах. Ханжі і поліція моралі мають дедалі меншу силу в нашому суспільстві, й це прекрасно. Це означає, що люди починають публічно дозволяти собі певні речі, яких раніше соромились.
Порушуючи соціальні норми і встановлюючи нові, ми почуваємося домінантними. У цей момент у нас покращується стан, та й загалом людям надзвичайно подобається домінувати.
У нас зараз не лише великий суспільний запит на ламання старих норм, а й фактично старі норми руйнуються нами регулярно. Тут починає працювати «теорія розбитих вікон»: якщо зламали одну норму — зламають і інші. Гадаю, умовний вододіл має проходити не через матюки, а через бажання протистояти приниженню інших людей, насильству щодо інших людей. У цілому наше суспільство має потужну й реальну мораль. Не просто «тупий набір норм», за якими щось вважається моральним, а щось ні. Ідеться про мораль як вираження співпереживання, небайдужості, ідентичності й розуміння спільності.
Вживання лайки — це може бути й протестна історія для молоді, яка показує: «Ваші обмеження мене не влаштовують, і я можу собі дозволити порушувати їх». Матюки — це прояв власної свободи — «Ї*** ми ваші старі правила й хочемо нові!» Те, як це у нас фактично відбувається (як мінімум, на Картонковому Майдані) — абсолютно унікальне і класне явище! Бо реальну мораль люди не порушували, а лише зовнішнє значиме правило, яке насправді й класно було порушити.
Теза 4
Мовна гігієна: чи буває межа, коли лексика
стає небезпечною або «лякає» мозок інших людей?
Деякі люди відчувають гостру фрустрацію, коли стикаються з обсценною лексикою. З другого боку, якщо дозволяти собі таку лексику в умовах стресу чи болю — вона матиме антистресовий і знеболювальний ефект. І це все, що ми знаємо на нейрофізіологічному рівні про лайку.
А на рівні гіпотез ми можемо припустити, чому деякі люди не так яскраво негативно реагують на матюки. Був експеримент, коли дітей вчили називати об’єкти неіснуючими словами. Виявилося, що для дитини слова не несуть сенсу самі по собі, це просто звуки. Слово здобуває той сенс, який вкладає в нього людина.
Саме тому людина, якій створили негативні емоційні асоціації з певними явищами та словами, відчуватиме гостру фрустрацію, коли ці явища й слова з’являться в її оточенні. І далі це залежатиме від того, наскільки її власні потреби на цю тему гострі й наскільки жорстко їй це відфрустрували — умовно: чи сильно її ображали у зв’язку з певними явищами й словами.
І тоді в нас виходить, що люди, яких бісять татуювання або грудне вигодовування в публічних місцях, і люди, яким не подобаються матюки, — це одна й та сама категорія. Тільки потім хтось зміг переосмислити ту чи ту «проблему» й починає вважати нормою, до прикладу, ГВ у кафе, але його і далі біситимуть усі, хто вживає матюки.
Усе це — заведені у психіку ззовні речі. І все, що можна дослідити, це те, як вони з’явились у нашій культурі, як закріпились. А коли ми говоримо про культурний добір — варто пам’ятати, що виживають ті культури, яким вдається інтенсивно поширювати себе на навколишній простір. І байдуже, ця культурна норма хороша чи погана.
Як ми вже обговорили вище, сам по собі матюк не має сенсу — сенс має те, що в нього вкладають люди. Тож причину будь-яких фрустрацій у темі матюків варто шукати у власних дитячих досвідах.
Американський стендапер Том Сігура каже своїм дітям: «Немає поганих слів. Є люди, які бісяться у відповідь на певні слова». І логічно продовжує думку: якщо ти не готовий мати справу з невдоволеними — певні слова не використовуй поруч з ними за замовчуванням. Так, не обов’язково входити в конфронтацію, якщо є змога втримати при собі те слово. Або якщо ви готові до «психування» зі сторони інших — робіть, як вам до душі.
Я бачив багато дітей, які в ранньому віці знають більшість матюків, але практично їх не використовують. Усе тому, що вони не отримали з раннього віку відчуття, що матюки — це щось «суперексклюзивне» чи емоційно заряджене. Це діти, з якими батьки спокійно розмовляли про какулі, статеві органи та інше. Не було розділення на звичайні й «сороміцькі» речі. Діти, для яких така термінологія не стала «ексклюзивною», використовують матюки рідко.
Діти, які багато матюкаються, набули жорстких фрустрацій на тему певних емоцій і вважають матюки чимось «ексклюзивним». Що більший дефіцит — то більше дитина тягтиметься до нього. Це універсальне правило дефіцитарності: страшенно хочеться того, чого мало або воно заборонене. Це стосується і матюків, і певних ігор, і шкідливої їжі. Якщо хочемо, щоби в наших дітей була здорова поведінка — важливо не змушувати їх до корисних речей і не забороняти шкідливі.
❗ Важливий нюанс: Часто вживають матюки ще й ті діти, у яких є гостра потреба домінувати та принижувати інших. Це говорить про незакриті питання безпеки цієї дитини. Вона не вміє і не знає, як інакше вибудовувати безпечні для неї стосунки.
Тому батькам не варто систематично фруструвати дитячі емоції. Натомість потрібно знайомити з інструментами обробки й регуляції емоцій. Дитині треба вчитися рефлексувати свої стани, потреби, вміти їх вербалізувати, а дорослі мають у цьому допомагати.
Щодо мене — лайку в родині не фільтрую. На мою думку, краще не забороняти собі штучно лайку вдома, а пояснити згодом, що «ось ці і ці слова при ось тій тьоті краще не вживати, бо та тітонька нервує». Слова — набір звуків. І це лише питання реакції людей.
Теза 6
Як учителям реагувати на матюки учнів?
Коли я чую, що дитина матюкається, в основному намагаюся не втручатися. А ось якщо спостерігаю певні емоційні процеси, то чітко розумію: це вже не про матюки, а про те, що дітям потрібно допомогти «розрулити» конфлікт.
Якщо через матюки діти вивалюють свої емоції, значить, питання не в матюках, а в емоціях. Якщо матюками вони замінюють слова, яких не знають, варто почати вивчати разом з ними ці слова, провести заняття й проговорити, якого понятійного апарату їм бракує, а ще — практикувати підбір синонімів до лайки. Саме така вправа дасть дитині інструмент, якого їй так бракує в моменті.
Часом я долучався до педагогічних бесід викладачів на тему матюків у школі, щоб хоч якось компенсувати травми педагогів, які ті починають передавати дітям, почувши лайку. Бо ж насправді із самим питанням матюків немає сенсу взаємодіяти. Натомість потрібно напрацьовувати нові моделі. І точно є сенс взаємодіяти з дітьми на рівні емоцій, щоб допомагати їм вчитися рефлексувати й контейнувати свої емоції.
Що буде дієвим в питанні вживання матюків у школі:
- зменшити рівень фрустрації дорослих на цю тему;
- працювати над тим, щоб діти цінували інтелект та інтелектуальні діалоги.
Якою може бути адекватна модель реагування на матюки у школі? Дорослий має відчувати, що з ним усе гаразд: «Я нормально почуваюсь у цьому світі і в цьому житті. Я маю достатній вплив на своє життя, мені достатньо в цьому світі прийняття, любові і поваги. І за все це не треба боротися. Або я борюся за це настільки ефективно, що це не викликає в мене гострих фрустрацій».
А якщо через вживання учнями лайки вчителю конче необхідно йти у взаємодію з дітьми, треба спершу запитати себе: «А чому все-таки я до них маю претензію?» І це питання варто ставити собі в кожному пункті, де ви вимагаєте чогось від дітей. У більшості випадків причина не знайдеться. Бо люди не замислюються, що певні речі нав’язані їм ззовні — чи то батьками, чи іншими «впливовими» людьми.
Щоб таке мислення закріпилось у голові людини, вона має почуватися ДУЖЕ добре, спокійно й упевнено. Саме такий принцип я практикую зі своїми дітьми, а також у роботі з батьками, вчителями, учнями.
Теза 7
Чому українцям так часто призначають антидепресанти
і чим собі зарадити, окрім пігулок і матюків?
Стресу в суспільстві стає дедалі більше, як і призначень антидепресантів. Але чи є антидепресанти панацеєю на майже п’ятому році війни? Ці ліки — точно не спосіб «перекрити» свої погані емоції. Вони є конкретним інструментом для ситуації, коли серотоніновий сигналінг чомусь просідає і ми хочемо його налагодити. Ще важливіше, що антидепресанти не лікують депресію, а дають людині ресурс для того, щоб почати шукати причини депресії й розбиратися з ними.
Серед можливих рішень протидії стресу:
- усе ж матюкатися, коли вам хочеться(!);
- розбиратися зі своїми потребами.
Варто усвідомити, що немає однієї великої проблеми. Бо будь-яка проблема — це комплекс обставин, які впливають на комплекс потреб. І якщо ми починаємо дробити проблему на окремі елементи — це вже добре. Але є ще краще рішення: почати дроблення проблеми за своїми потребами. І ось саме серед своїх потреб ви можете знайти якісь окремі рішення, які задовольнятимуть проблему. Іноді — на 5%, а іноді — на всі 95%.
До прикладу, для багатьох війна жорстко фруструє потребу в прогнозованості й контролі. Узяти війну під контроль ми не можемо. Своє життя — так. І вже в ньому створити такі обставини, щоб невизначеність, яку приносить війна, практично не впливала на ваші фактичні процеси. Але це напряму залежатиме від обставин, у яких проживає людина.
