Згадайте: ще 20 років тому 8 березня в українських школах годі було уявити без «добротних» презентів та коробок із цукерками. Часи змінилися: сьогодні у шкільній спільноті діють правила бізнес-етикету, а любов до педагогів вже не модно висловлювати через дарування міксерів чи золотих кульчиків. Та у Viber-чатах із року в рік точаться сльозогінні «березневі війни» на тему «Вітати чи не вітати? А якщо вітати — на яку суму?» Думку самих освітянок часто взагалі ігнорують. Ми вирішили виправити це і запитали вчителів: «Як вас вітати 8 березня, щоб це було доречно та приємно?»
Книги про українське жіноцтво та шпигунський квест про (НЕ)видимість жінок в історії
Наталя Кідалова, вчителька української мови та літератури, англійської мови у школі №23 у Мелітополі, переможниця Global Teacher Prize Ukraine 2019
Знаєте, у родині ми не святкуємо 8 березня як свято весни, жіночності та краси. Весну ми зустрічаємо 1 березня — з квітами, подарунками для всіх і сюрпризами. А 8 березня для мене має інший сенс — день солідарності жінок, день прав жінок. Тому подарунків я не чекаю. Але якщо б вони були, то найкращі — книги: «Це зробила вона», «Це теж зробила вона» (ілюстровані книги про видатних українок), есеї видавництва «Смолоскип» «Бунтарки: нові жінки і модерна нація», настінний календар «Бунтарки» з ілюстраціями Олександра Грехова. Все перелічене в мене є, але книг так багато! Ось чого на моїй книжковій полиці поки що немає: «Українські жінки у горнилі модернізації» Оксани Кісь, «Леся. Мандрівний клубочок», «Букова земля» Марії Матіос.
Що робитиму в школі до 8 березня? Мені дуже близька метафора Марти Богачевської-Хом’як, яку вона використала, коли писала про жінок у громадському житті України: «білим по білому». Білим по білому — це вишите гладдю. Означає також не відсутність історії (у тому числі жіночої), а те, що її не було записано, зафіксовано. Люблю сама дізнаватися нове — залюбки відкриваю для себе нові жіночі імена та читаю про їхню діяльність. А потім намагаюся розповідати про них іншим.
У класі цьогоріч планую дуже цікаву діяльність, трохи шпигунську. Тема — (Не)видимість жінок в історії. Ми будемо проявляти імена жінок-науковиць, дослідниць, письменниць, громадських діячок і в прямому, і в переносному сенсі. Заздалегідь готую білі аркуші з написаними на них свічкою іменами («білим по білому»), а діти мають здогадатися експериментальним шляхом, як проявити написи, використовуючи речі з нашої ресурсної скриньки. Спойлер: вони це таки зроблять за допомогою акварельних фарб. А потім будемо в групах читати про них та презентувати іншим — у підсумку влаштуємо галерею у класі.
«Юнаків у школі чіпляють за живе розмови про історію 8 березня»
Наталія Зима, вчителька хімії в Технологічному багатопрофільному ліцеї в Хмельницькому, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2020
Зловила себе на думці, що не хочу привітань цього дня. Можливо, мені пощастило з родиною. Для вияву любові та поваги не потрібна особлива дата в календарі. Тим паче, любов та повага аж ніяк не пов’язані зі статтю. Оте обов’язкове «свято весни та жіночності» — це просто маркетинг і стереотип. Не буду лукавити, що не люблю квіти й подарунки. Але вважаю, що то дуже особисте. Не люблю формального та пафосного, а подаровані цукерки можна з’їсти разом у класі. Так дивно було чути від хлопців: «А нам теж можна?»
Останнім часом почали дарувати книги. І це круто. Це привід прочитати та обговорити. Також це означає, що посіяні зерна проростають. Найкрутіша, на мою думку, зміна — це зменшення кількості формальних привітань та збільшення кількості розмов про історію 8 березня, про виклики та реалії, про незворотність змін та усвідомлення можливостей. Найнесподіваніше, що такі розмови чіпляють за живе юнаків. То може змінимо стереотипне уявлення про свято на «свято весни та рівних можливостей»? А книги даруйте!
«Повага від батьків і з боку держави цінніша за подарунки»
Оксана Хомич, вчителька математики та методистка Новопечерської школи в Києві, увійшла до ТОП-50 найкращих вчителів за версією Global Teacher Prize Ukraine 2020
Нам не потрібно дарувати до 8 березня ані цукерок, ані кави. Ціннішим за подарунок буде визнання та прояв поваги до вчителів протягом усього навчального року. На жаль, багатьом мамам і татам легше зібрати кошти на подарунок для вчителя, аніж вступати з педагогами в тісну співпрацю, щоб краще зрозуміти свою дитину. Легше чекати, що вчитель «усе вирішить», аніж щотижня надавати глибокий зворотний зв’язок.
Окрім батьківської, вчителю важливо відчувати повагу з боку держави. Останнє можливо тоді, коли значущість праці педагога задекларують не на словах, а через встановлення достойного рівня оплати праці. Якщо в українського вчителя буде гідна зарплата, він «подарує» собі та родині і відпочинок біля моря, і якісний гаджет.
Маю спостереження з власного досвіду: чимало вчителів заздалегідь кажуть батькам, що замість квітів на свята (у тому числі на 8 березня) було б добре забезпечити канцелярськими товарами клас: папір, ручки, олівці, ватмани, двосторонній папір. Так педагогам буде набагато простіше готувати для дітей наочні матеріали до уроків.
Можливо, хтось зі скепсисом скаже: який зв’язок між канцелярією та привітанням? Ви здивуєтесь, але так батьки полегшують життя багатьом вчителям. Нині заборонено здавати кошти «на клас», а від управління освіти, адміністрації школи таких речей педагоги можуть чекати аж надто довго.
«Замість розмов — навчати жінок основ самозахисту, створювати кризові центри»
Наталія Рудніцька, вчителька зарубіжної літератури та української мови Кам’янець-Подільської школи № 17, фіналістка Global Teacher Prize Ukraine 2018
Усе свідоме життя не святкую 8 березня. І заробила достатньо критиків: багато хто не повірив, що щиро не люблю це свято і вважаю його відлунням «радянщини». Були навіть коментарі на кшталт: «Це якась дитяча травма», «8 березня — свято дитинства, свято сім’ї», «Невже тобі не хочеться бути гарною в цей день?»
Так, я не люблю 8 березня, адже це досить лицемірне свято. Співаючи оди матерям, берегиням, «найкращим і наймилішим», суспільство продовжує бути «чоловікоцентричним». Про домашнє насильство заявляють 86% жінок і 12 % чоловіків. Це стається за мовчазної згоди самих жінок, які приховують таку статистику, навчають дітей «не розказувати про злого тата», миряться з нерівністю й приймають квіти від тих, хто «поважає жіноче свято».
Як вчительку мене шалено дратує мем, що час від часу поширюється професійними групами в соцмережах. Його зміст наступний: «За кожною успішною вчителькою має стояти чоловік, який оплачуватиме це її хобі». Це не просто чистої води сексизм, але й глум над професією, на який реагують колеги словами «Браво!», «Супер!», «Правда життя!» Прикро, що дискримінація за статтю ховається за букетами, парфумами та святковими вітаннями. Чому напередодні 8 березня не поговорити про права жінок? Я говоритиму зі своїми учнями й ученицями про повноцінність і повагу, про економічну, соціальну й політичну рівність статей, про свободу від упереджень і стереотипів, про право бути собою, про видимість жінки в сучасному світі.
Ні, я не намагаюся відібрати свято в тих, хто звик його святкувати. Це ваше право. Я навіть не можу відкрито протестувати, щоб не наражатися на публічний осуд. Адже багато хто скаже: «А чого ж ти, така мудра, не йдеш протестувати, а кажеш «Дякую» за шоколадку?» Та й правда, чому?
Мойсей 40 років водив свій народ пустелею в надії, що виросте нове покоління сильних духом людей. Не виросло. Люди слабкі за своєю суттю. Тому я й справді кажу «Дякую», адже розумію, що своєю відмовою можу образити ту щиру ініціативу. Напевне, потрібен час. І усвідомленість. Дарують, тому що це традиція. І хто я така, щоб її порушувати? Але ж це якесь замкнене коло, направду.
Наприклад, жінка, яка впродовж 40 років отримувала на роботі вітання й квіти на 8 березня, відчуватиме розчарування, якщо її традиційне свято буде зневажено. Тепер до такого «святкування» призвичаюються і молоді жінки. Дивно чути з вуст 27-річної колеги, молодої мами: «Я щаслива, бо зранку отримала квіти, чоловік приготував сніданок, допоміг з маленькою». Тобто, свято — це один день, дитина — це відповідальність жінки, а чоловік — так, «допомагати», дарувати, оплачувати?
Доки суспільство толеруватиме нерівність прав чоловіків і жінок, доти існуватиме «Свято жінки і весни» як одноразова акція щедрості. Як це змінити? Перестати називати боротьбу жінок за свої права святом. Змінити це на законодавчому рівні. Говорити про проблеми жінок у суспільстві, вчити захищатися й захищати, навчати основ самозахисту, створювати кризові центри й надавати реальну допомогу жінкам, що опиняються в складних життєвих обставинах. Не боятися словосполучення «гендерна рівність».
Адже набагато легше один раз на рік подарувати квіти й приготувати омлет, ніж щодня визнавати, що і жінка, і чоловік — рівноправні члени демократичного суспільства. На думку спадає цитата з «Меланхолійного вальсу» Ольги Кобилянської: «Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні…»
Що кажуть фахівці з етикету?
Анна Чаплигіна, фахівчиня з етикету
Поглянемо на свято 8 березня в школах з точки зору ділових взаємин.
Зараз в Україні спостерігається «перехідний період» у контексті ставлення до гендерних свят — ніхто до кінця не розуміє, як правильно чинити 8 березня, щоб ніхто не залишився ображеним.
У шкільній спільноті діють правила бізнес-етикету. Це передбачає певну субординацію, адже працівники не прийшли до закладу шкільної освіти на посади «хлопців і дівчат».
Представниці вчительської професії можуть відчути дискомфорт через те, що їх вітають із «жіночим днем». У робочому просторі вони — професіоналки, а вітають їх чомусь за гендерною ознакою: «за те, що ти — жінка». Чи не видається це вам трохи дивним?
Бізнес-етикет не передбачає привітань на 8 березня, 14 лютого чи інші «світські» свята. Натомість можна привітати жінок-колег особисто — тих, з ким є теплі душевні або романтичні стосунки. І робити це варто поза межами роботи чи в неробочий час.
Але завжди є «але»: якщо люди багато років працюють в одному колективі, бізнес-відносини можуть розмиватися. Натомість з’являється історія робочо-дружніх відносин. А коли ми з кимось уже потоваришували, то потім важко буває зробити крок назад і сказати: «Ні-ні, ми з тобою професіонали, нащо нам ці вітання?» Це може зіпсувати теплі взаємини. Раджу ненав’язливо проговорити цю тему з колегами за місяць до свята, щоб не виникало дискусій чи образ.
Що думають чоловіки?
Олександр Чучаєв, директор і викладач Благовіщенського навчально-виховного комплексу № 2, фіналіст Global Teacher Prize 2020
Я знаю, що до свята 8 березня люди налаштовані скептично, хоча ця дата вже давно втратила «радянський флер». Це день, коли можемо сказати спасибі дівчатам і жінкам — просто так. За те, що вони в нас є. До того ж цей весняний день дає можливість чоловікам зробити паузу в робочих справах і приділити увагу своїм красуням. Не хочу, щоб 8 березня зникло зі святкових календарів.
Звісно, ви нагадаєте про День матері. Це теж чудове свято! Я вітаю жінок-матусь і 12 травня, але якщо святкувати тільки його, то коли я зможу привітати донечку чи жінок, які з різних причин не мають діток?
У школі ми не влаштовуємо пафосних святкувань до 8 березня. Але завжди є квіти, невеликі приємності для колежанок та концерт. Діти на уроках трудового навчання роблять чудові сувеніри. А ось подарунки в класичному розумінні в нашій школі з 2014 року дарувати не прийнято.
