5 батьківських страхів на карантині: як їх подолати

Зображення: ouch.pics

Експерти вже аналізують, які саме батьківські побоювання найтиповіші на самоізоляції. Адже коли ти постійно з дітьми, а у світі багато чого змінюється, у голову лізуть різні речі. Журналістка «Освіторії» Аліна Мірошнікова досліджувала, як це відбувається та що робити, щоб ці страхи подолати.

Чи не залишиться в дитини «ковідна» психотравма?

У нашого ведмедика коронавірус. Так вважає 5-річний синок. Він щодня його ретельно обстежує, ізолює від решти іграшок та лікує. «Щось йому заважає дихати», — експертно заявляє син, а я думаю: де ж він набрався знань про те, які саме проблеми виникають у таких хворих. Що він ще подивився без мене і як те «перетравлює» його психіка? Розкидані по квартирі іграшки діти пояснюють так: «Їм не можна підходити близько одне до одного, вони всі відійшли на два кроки». Це — варіації на тему соціальної дистанції. Діти грають з новенькими рукавичками та масками (звісно, не з тими, що плануємо використовувати). А ще син роздивляється все в іграшковий мікроскоп, який раніше валявся без діла, і каже: «І тут мікроби, і тут. А ось — інфекція». У нього це поки що звучить як «фіфекція», але я знаю, це — про COVID-19. Адже ми вчимо на вулиці не торкатися до обличчя, не зривати, як раніше, кульбабки, не саджати на долоні жуків — всюди може бути вірус. «А чи хворіють на нього сонечки?»

Весняна вулиця така сама, як торік — приваблива для маленького хлопчика, сповнена всіляких кам’янців, палок, калюж. І чого йому варто проходити повз усе це, ніби дорослому? Здається, ми говоримо з дітьми про карантин зважено та спокійно, усе пояснюємо, але все ж стискається серце: чи не травмує це дітей? Чи не стануть вони іпохондриками, коли виростуть, які до дір тертимуть руки? Чи, навпаки, не нехтуватимуть правилами безпеки, кажучи собі: «Натерпілися того карантину в дитинстві, досить»?

— А пам’ятаєш, колись давно, ще до карантину?… — питає нині донечка.

Шкільне завдання (переінакшити казочку про Червону Шапочку) у її виконанні звучить так: «Не послухала дівчинка маму, пішла вглиб лісу і… зняла там маску. І підійшла до вовка дуже близько (я так розумію, не дотримувалася соціальної дистанції)». Це нормальне дитяче опрацювання того, що тривожить, чи психотравма, що змусить її, коли стане тінейджеркою, обприскувати антисептиком кавалера, перш ніж поцілувати? Утім, якщо в дорослому віці до засобів контрацепції діти ставитимуться так само ретельно, як нині до масок, можна за них не хвилюватися.

Що спробувати: пропоную дітям, як радять психологи, намалювати вулицю, якою ми гуляємо. А потім — найбільші страхи. У обох вулиці різнокольорові, квітучі, сяють сонечка, йдуть усміхнені люди (без масок). Страх донечки — павук, сина — бабка Гренні з комп’ютерної гри (друзі з дитсадка розповіли). Отже, карантин займає не так багато місця в їхніх серцях, як здається.

Чи не інфікується дитина коронавірусом?

Раніше вигуки дітей: «Щось мене морозить» або «Голова болить» здавалися життєвими дрібницями. Спокійно розбиралася, і в більшості випадків усе це означало: «Не хочу прибирати іграшки» або «Не вчитиму математику». Нині ж від кожного кахикання мене саму починає морозити. А якщо дитина застудилася, фантазія полохливо підказує: «Зараз почне лихоманити, треба їхати до лікарні. А там виявлять COVID-19. І як його лікувати? Як тоді не інфікувати інших членів родини? Якщо ж госпіталізують, куди і наскільки? У моїй уяві чоловік та синок вже ведуть життя робінзонів у квартирі зі спустошеним холодильником, коли я розумію, що підвищення температури в доні таки немає. А застуда поступово йде. Медики стверджують, що нині чимало батьків з більш-менш здоровими дітьми біжать до лікарень, де якраз можна інфікуватися. Страшно пропустити перші симптоми, пізно почати лікування, «якщо що».

Що спробувати: Можна порадитися по телефону із сімейним лікарем, педіатром. Якщо раніше не бувало, щоб ви нехтували інтересами дитини, якщо ви — звичайні батьки, не треба бути надпильними. Дозвольте собі реагувати, як до карантину. Нежить — не катастрофа. Різке підвищення температури або порушення дихання налякали б вас у будь-якому разі. Ось на це й орієнтуйтеся. У цьому сенсі COVID-19 нічим не відрізняється від грипу чи пневмонії.

Чим зайняти дитину, коли закінчаться ідеї?

Чим зацікавити на карантині дитину — я знаю. Навіть більше, я про це пишу. Адже експерти дають такі цікаві поради, які б мене у 5–7 років надзвичайно заінтригували. Але всі ці розваги та заняття підходять гіпотетичній дитині, а мої конкретні мало що з того хочуть. Ані розповідати казочку по черзі, ані малювати, ані брати ногами іграшки з коробки, лежачи на спині, та перекидати через голову (чудовий лайфхак з інтернету).

Можливо, я з моїми габаритами просто не можу їм продемонструвати, як це весело. А можливо, на другий місяць карантину вже нічого не весело. Щоранку я думаю: чим зайняти дітей, окрім побутових справ, читання та мультів? За цей час ми зробили вже чимало несподіваного: перебрали старі альбоми з фотокартками, пофарбували лялькам волосся в синій та зелений колір, навчили нашого хом’яка знаходити вихід у саморобному лабіринті. А ще провели чимало «челенджів»: з їжею, яку треба вгадати із зав’язаними очима з першого укусу; з повітряними кульками, з яких сиплеться рис, ллється вода, а як пощастить — падає цукерка; з записками в конвертах, які підказують координати «скарбів» на балконі чи у шафі. І все це вигадують діти. Але коли вони плачуть, що хочуть гратися з друзями або що їм нудно, здається, більше ідей, які здатні їх розрадити, не знайдеться.

Що спробувати: вигадувати ідеї на завтра разом з дітьми. Цей маленький «брейншторм» приносить хоч якісь результати, адже сам процес вигадування захоплює дітей. А батьки не почуваються безпорадним перед дитячим «Чим мені зайнятися?»

Чи не погані ми батьки (якщо зважати на соцмережі)?

На карантині в соцмережах батьки діляться тим, як їхні діти печуть пироги, грають на скрипочці та розбирають і збирають ноутбук. Кажуть, що під час самоізоляції таланти пишно квітнуть, якщо є батьківська підтримка. Ми залюбки підтримуємо креатив, але розквітає лише катання на роликах коридором. Наші діти нічого такого не роблять, що б можна сфотографувати. Певно, пішли в мене. Адже мами теж розкриваються в соцмережах: малюють картини, вишивають хрестиком та готують меню мішленівського ресторану. І навіть ті, хто нічого такого не робить, елегантно впадають у депресію — позують з келихами вина на світлинах та виблискують чорним гумором. У моєму домі якщо келихи з’являються на столі, то це тому, що донечка вирішила розвести фарби і подивитися, як воно блищатиме крізь кришталь. У процесі експерименту три із шести келихів не виживають, і мені залишається підмітати скалки.

У моєму домі чорний гумор — це коли синок каже, що я «мама-зомбі». (Питання: у яку комп’ютерну гру він грав? Ще одне питання: навіщо я встановлювала батьківський контроль, якщо зомбі легко його обходять?) Як «мама-зомбі» я маю гарчати та закочувати очі. І я таки гарчу та закочую очі, але не із синочком, а зі старшенькою, коли вона категорично не хоче сідати за уроки до ноутбука. «Давай перемотаємо те, що говорить вчителька, — просить вона, і я довго пояснюю, що це ж не відео і що взагалі треба уважно слухати. — Ну добре, хоча б звук вимкнемо».

Що спробувати: у вільний від роботи та побуту час робити лише те, що хочеться. Це зазвичай виходить найкраще. Навіть якщо це змагання із запуску мильних бульбашок або з рухання вухами. По-перше, це теж може мило виглядати на фото. Безглузді речі інколи людям ближчі, ніж однакові «правильні». Але якщо навіть ні, по-друге, десять лайків покращать вам настрій на кілька хвилин. А радісна атмосфера вдома дасть чимало годин задоволення.

Чи безпечно буде в дитсадку чи школі у вересні?

Якщо карантин завершиться і новий навчальний рік почнеться, як раніше, за партами, чи не буде серед 30 учнів когось інфікованого? Чи заборонять у класах гаджети, до яких вже так звикли діти, або ж зроблять частиною навчального процесу?

Чи буде без нагляду донька мити руки? А вже про соціальну дистанцію школярів на перерві годі й думати: там завжди куча мала. Але ж експерти радять під час занять подбати про це. Чи ділитимуть клас на підгрупи, які займатимуться за різним розкладом? А що робити з дистанцією в дитсадку? Адже в групі так багато дітей, що доводилося прикріплювати до шафок з речами по кілька імен, а малеча завжди сперечалася за вільне місце на поличках для їхніх речей. ГРВІ у когось з вихованців автоматично означала, що нею перехворіє половина групи. То як же в таких умовах бути з профілактикою коронавірусу?

Що спробувати: поспілкуватися на ці теми з іншими батьками класу чи групи і, якщо є розуміння, з учителями чи вихователями. Дізнатися, що планує змінювати школа (дитсадок). Разом з іншими батьками пошукати конструктив: що можна зробити, доки є час. Скажімо, заздалегідь придбати запас антисептичних засобів. В Італії, наприклад, яка першою виходить з карантину, у деяких класах клеять розмітки, куди ставати, аби зберігати відстань у 1,5 метра, а до парт монтують роздільники.