#Вчительський блог — це голос педагога. Що найбільше хвилює і захоплює вчителів, що їх надихає та якої підтримки вони потребують. #Вчительські блоги відверті, щирі та завжди про наболіле. Андрій Олійник, фіналіст Global Teacher Prize Ukraine 2020, розповідає, як він здолав шлях від учителя початкових класів до директора школи.
Спогад перший: у мене день народження — мені 16 років, друзі нашої родини передають вітання по радіо і бажають мені… стати директором школи. Сама думка про це здавалася нереальною. Але тоді зародилася мрія.
Спогад другий: працюю у школі вже 7 місяців, і моя наставниця каже, що на мене чекає майбутнє директора школи. Із кожним днем таких розмов ставало більше. Тоді відчув, що хочу досягти цієї мети.
Спогад третій: працюю у школі вже протягом двох років і отримую пропозицію взяти участь у конкурсі на посаду директора. Тоді відмовився — не відчував у собі якостей, які повинен мати керівник. До цієї посади треба прийти і реально вірити, що ти можеш.
Тож я пішов шляхом самоосвіти: брав участь у конкурсах, конференціях, форумах, наповнював себе знаннями, навичками та досвідом.
Щоб прийняти остаточне рішення, не чекав на знак — уже був готовий: щойно конкурс на посаду директора оголосили цього року, у перший же тиждень підготував пакет документів і подався.
Сам конкурс складався з 5 етапів. Перший етап — подання документів. Їх вивчала комісія та вирішувала, чи відповідають вони вимогам. Другий етап — знайомство з колективом та школою, у яку подав свою кандидатуру.
У сам день конкурсу було три найважливіші етапи: тестування на знання законодавства у сфері освіти, вирішення ситуаційного завдання та представлення комісії стратегії розвитку закладу.
У своїй конкурсній програмі на перше місце я поставив командну роботу та партнерство. Партнерство не тільки в рамках закладу освіти, а й в цілому з різними стейкхолдерами нашої держави та міжнародними партнерами.
Другою важливою складовою моєї стратегії є підвищення престижу професії вчителя. Усе починається саме з учителя: він має бути вмотивованим до праці, тоді зможе мотивувати учнів до навчання. Сьогодні змінилася роль не лише вчителя, а й керівника закладу освіти. Я хочу показати педагогам, що кабінет директора — це місце, де вчителя почують, підтримають, умотивують, захистять та допоможуть у подоланні труднощів.
Ставлю перед собою особливе завдання — зрушити стіну недовіри та непорозумінь між батьками і школою. Дитина повинна відчувати: вчителі та батьки — партнери, вони разом працюють на те, щоб їй було добре в стінах школи.
Найскладнішим було чекати на конкурсний день. Постійно був у напруженні та роздумах: а що як не вийде? Інші кандидати були заступниками директорів, працювали багато років. Я був наймолодшим і розумів, що до мене будуть приглядатися значно ретельніше. Після захисту вийшов з кабінету і зрозумів: навіть, якщо не виграю, це вже цінний досвід і ще більший стимул рухатись далі.
Результат оголосили того ж дня: пригадую, не зводив очей з директора департаменту освіти. А коли почув про свою перемогу, не міг повірити. Та й зараз у розпал літа маю купу переживань і роботи: треба закінчити ремонт і підготувати безпечне середовище до 1 вересня. Вірю, що партнерство та командна робота здатні перетворити школу на місце успіху для всіх.
