Що спонукає вчителів залишати рідні міста та шукати кращої роботи в інших куточках України? Причин багато: токсичне керівництво, відчуття недооціненості вашої праці в невеликому місті чи селі, недостойний рівень оплати праці. Зрештою, непереборне бажання «змінити повітря» і разом із ним — своє життя. Але як зрозуміти, в якій школі вчитель буде щасливий? Що має одразу насторожити, коли приходиш на співбесіду? Що потрібно вчителю для відчуття «не тебе обирають, а ти обираєш», коли шукаєш нове місце роботи?
«Освіторія» ділиться історіями двох вчительок, які ризикнули з переїздом задля кращого місця роботи і ні разу не пошкодували. Вони запевняють: зміна роботи — спосіб підвищити самооцінку і повірити у свої сили.
Історія 1, про гнучкість і відкритість новому
Марина Федорончук, вчителька початкових класів
Де навчала раніше: Одеса
Де навчає зараз: Київ
«Спершу треба знайти себе в житті, а роботу знайдете в будь-якому місті»
Моє рідне місто — Одеса. П’ять років пропрацювала там. Найдовше — в інтернаті з учнями 1−4-х класів, які мали в анамнезі серцево−судинні захворювання. Але у зв’язку з реформою санаторних шкіл я залишилася без роботи. Спогади про інтернат зберігаю найтепліші й досі! Він дав мені перший поштовх у кар’єрному русі й мотивації. А мої перші дітки — то моє перше педагогічне кохання.
Що далі? Можна було шукати роботу в Одесі. Або скласти руки й сумувати. Та я вкотре впевнююсь: тільки-но життя підводить тебе до серйозних змін — чекай і на нові можливості! Чоловік (наразі ми розлучились) запропонував зважитися на переїзд до столиці. Ідея мені відгукнулася, хоч і було страшно залишати дім, рідних і друзів. На одній чаші ваг стояли зміни та рух уперед, на іншій — така затишна зона комфорту.
І ось я вже рік викладаю в приватній школі ACE School у Києві. Впроваджую НУШ у першому класі, це новий прекрасний досвід. Мій досвід свідчить: якщо хочеться змін, якщо відчуваєш, що застряг на одній ланці — не бійся і склади ретельний план змін. Можна прописати все до дрібниць у блокноті: плюси і мінуси перебування в кожному місті та подивитися, де «плюсики» переважать.
Досвід зміни роботи може суттєво підвищити самооцінку. Поки я не почала ходити по співбесідах — навіть не уявляла, який попит на таких спеціалістів, як я (зокрема, на вчителів початкових класів у столиці). Побувала на п’ятьох співбесідах, і всі школи запросили мене на роботу. У такі моменти відчуваєш значущість, віриш у свої сили. З’являється розуміння: не тебе обирають, а ти обираєш.
За яким принципом обрати щасливу для себе школу?
- Пильнуйте, щоб це був акредитований заклад освіти. На жаль, у великих містах із цим велика проблема. Є багато авторських шкіл із цікавезними методиками, але юридичні нюанси шкутильгають.
- Обирайте школу, яка працює за розробленою концепцією та має чітку структуру. Так вам буде простіше познайомитися з устроєм закладу, дізнатися, за якими механізмами школа функціонує.
- Поцікавтесь, чи адміністрація схвально ставиться до того, щоб підтримувати ваші навіть найсміливіші та суперкреативні ідеї. Коли ти молодий — маєш багато сміливих проектів та енергії для їх втілення. Приходити й монотонно викладати геть нецікаво. Добре, якщо опинишся під одним дахом з однодумцями, а не інертними людьми, які працюють від дзвінка до дзвінка.
- Прослідкуйте не тільки за тим, щоб вас влаштувала заробітна плата, а й за умовами, в яких працює колектив. Під час співбесіди достатньо буває поспостерігати за настроєм колег-вчителів, щоб зрозуміти, будеш ти тут щасливий чи ні. Або подивитись, як спілкуються в коридорах вчителі з учнями. Якщо зчитується позитивний настрій, вчителі й діти гарно ладнають і немає пригніченої атмосфери й неприємних тональностей у голосах оточуючих — це дуже добрий знак. Керівництво на такі речі не вплине і тим паче їх не приховає.
- Ваша інтуїція має значення. Тому раджу поспілкуватися під час співбесіди не тільки з керівництвом, а й з кимось із колективу. Можна в соцмережах, а не наживо. Зверніться до внутрішнього голосу: «Це дійсно те місце, де буде комфортно мені з дітьми, а дітям зі мною?»
- Зверніть увагу, чи часто в цій школі вам доведеться втілювати з учнями проєкти. Наприклад, мені така ініціатива дуже до вподоби! Наша школа націлена на виховання лідерських якостей учнів, м’яких навичок. Колектив — творчий, колеги діляться одне з одним методиками та ідеями. Робимо зі школярами круті проєкти, як от «Місяць екології».
Це не просто навчання дітей на тему «Як правильно сортувати сміття». Це глибинний підхід, який підштовхне до розуміння, навіщо дбати про довкілля особисто і не чекати, поки хтось це зробить за тебе. Результати тішать: учні проявляють екоініціативу у власних домівках, у школі та в місті. Ви б бачили той захват в їхніх очах, коли замість зданих стосів макулатури вони отримали перероблений папір! А ще учні пильно слідкують, щоб на шопінгу родина не купувала синтетичний одяг, збирала лампочки й батарейки для переробки.
Історія 2, смілива й надихаюча
Марія Леонова
Де навчала раніше: Львів
Де працює зараз: Київ
«Хочеться великих змін? Дійте! Ви пошкодуєте лише через бездіяльність»
Я здобула освіту у Львові — магістр практичної психології. З дітками почала працювати ще в університеті як няня та аніматор. Потім стала працювати в центрах розвитку дітей: поєднувала психологічний і педагогічний підходи. Мої «клієнти» — діти від 1 до 4–5 років.
Коли працювала у Львові у дошкільному відділенні школи КМДШ, прийшло розуміння: «Хочу переїхати жити й працювати до іншого міста!» Тоді мені було 23 роки, з них 5 — живий досвід роботи з дітьми. Я розвивалася професійно у високому темпі й відчула: у такому улюбленому й камерному Львові місця мені замало. Хотілося новизни, динаміки, ширших горизонтів. Отож, пропрацювавши у львівському відділенні КМДШ один рік, наважилася на переїзд до столиці.
У Києві сподівалася знайти роботу в школі теж із дошкільнятами. Продовжити працювати в київській школі КМДШ за рекомендацією львівського відділення не вдалося: тут мені запропонували роботу тільки з 5-класниками. Оскілька душа не надто лежала до роботи зі старшими дітьми, я чесно зізналась у цьому собі та відмовилась.
Коли я розмістила своє резюме з позначкою «Київ», отримала шалену кількість відгуків. Це навіть дещо шокувало мене. Відвідала багато співбесід, щоб обрати місце роботи для душі. У жодній школі мені не відмовили: це було ще одне особисте здивування. Це приємно, класно й надихає. Я зрозуміла: у Львові немає такого браку спеціалістів, як у столиці.
З-поміж пропозицій обрала садочок, який займається з дітьми за системою Монтессорі. Там була чудові атмосфера, колектив і група. Минув рік із хвостиком, і я зрозуміла, що єдине, чого не вистачає — освітянського драйву: спілкування з педагогами, здобуття нових знань і методик та їхнього втілення, а ще — погляду на свою роботу зі сторони та розуміння, як можна покращити себе у професії. Зробити все це в камерній групі з діточками неможливо.
Отож, я вдруге опублікувала своє оновлене резюме на сайті вакансій. Побачила вакансію від Новопечерської школи. Не сподівалась, що мене візьмуть у цей заклад освіти… Але було дуже цікаво побувати на співбесіді та зрозуміти, як там усе влаштовано. У мене було багато запитань (усміхається). Внутрішнє чуття не підвело: співбесіда, яку проводила керівниця початкової школи Марина Пристінська — найцікавіша в моєму житті. Я побачила, що людина горить своєю справою, і мене це теж запалило зсередини. Все склалось прекрасно: мене запросили до команди Новошколи і дали групу старших дошкільнят. Раніше працювала з малюками, тож це стало поштовхом до особистого зростання.
Разом з дітьми я прокачувала своє хобі — фотографію. Ми робили з учнями фотолистівки, а класні двері були оформлені фотографіями, на яких я додала всім дітям у фотошопі червоні окуляри. Ми мали слоган: «Наше майбутнє настільки яскраве, що нам потрібні окуляри!» Ще через рік відчула, що давати дітям більше, ніж даю зараз, не зможу. Що бракує внутрішніх речей для відчуття повноти самореалізації. І що хочу далі щось змінювати. Цього разу це була сфера. Але ні, я не втекла від дітей! Просто стала фотографом, який фільмує всі їхні емоції та яскраві моменти. Працюю з родинами та отримую величезне задоволення. Чи повернуся до роботи в школі? Хто зна, у цьому житті все можливо! Тож якщо вам хочеться великих змін — дійте! Ви пошкодуєте через роки лише через власну бездіяльність.
