Це, здається, одна з прикмет карантину — регулярні рейси до холодильника. Чимало людей скаржаться, що набрали зайву вагу. А що робити, коли помічаєте, що ваш син постійно щось хом’ячить? Або донька, навпаки, з’їдає одне яблуко чи один томат на день і відмовляється від іншої їжі? За словами дитячої психологині Олени Шамрай, під час самоізоляції можна чимало дізнатися про харчову поведінку ваших дітей.
Що «загризають» діти на самоізоляції
На карантині діти і дорослі проводять разом значно більше часу, ніж зазвичай. Тож якщо раніше школяр потайки купував собі тістечка в необмежній кількості, нині його апетит може здивувати маму й тата. А може, дитина вдавала, що харчується, а у школі віддавала обід друзям, а вранці, коли батьки біжать на роботу, непомітно викидала сніданки? Нині ці хитрощі стають очевидними.
Які ж проблеми з їжею в дітей можна помітити? Те, до чого схильні чимало людей, — заїдання стресів. На карантині нудно, сумно, тривожно? Дитяча рука тягнеться за цукерками й тістечками. Малеча вважає це нормою. А серед підлітків є ті, хто прагне зменшити обсяги фігури і щоразу шкодує про скоєний «злочин». Проте варто пірнути у вир емоційних переживань, як знову доводиться загризати стрес. Наприклад, вихід з карантину або повернення у вересні до школи теж можуть стати такими «точками кипіння».
Батькам не варто думати, що йдеться про слабку волю або брак дисципліни, адже це вже харчове порушення, в основі якого — психологічні причини. Соромити, стежити за дитиною — найгірше рішення. Як і самотужки, без порад дієтолога та психотерапевта, «садовити на дієту». Саме дієтичне харчування вже є стресом. А якщо до цього додати інші регулярні стреси, можна діждатися чи зриву, чи нічних підйомів, щоб нарешті потайки від усіх наїстися. Особливість якраз у цьому: якщо затиснути себе як пружину, то зрив буде неминучим.
Що ж можна зробити до консультації з фахівцем:
Якщо дитина не може сказати собі «стоп», коли йдеться про солодощі чи здобу, усій родині варто тимчасово поступитися інтересами та перейти на фрукти, горіхи, фітнес-батончики. Тим паче дивно вимагати від сина чи доньки обмежень, якщо ви замовляєте фастфуд.
Краще допомогти дитині занотовувати протягом доби ситуації, які спонукають «заїдати стрес». Треба описувати, що відбувалося, які почуття виникли і що захотілося з’їсти. А найважливіший пункт — що відволікло або могло б відволікти. Наприклад, на прогулянці дитину нервувало, що слід носити маску, вона відчувала роздратування, їла цукерки, але відмовилася б від них, якби йшло цікаве кіно. У кінці кожного тижня варто проаналізувати записане. Та не плутайте зі щоденником калорійності — на цьому етапі підраховування, скільки чого дитина з’їла, може лише посилити в неї стрес.
Важливо, щоб не батьки контролювали, а підлітка самого зацікавило таке дослідження своїх харчових звичок. Так дитина може отримати цілий арсенал засобів, як заспокоїти себе в певних ситуаціях.
Кого лякає Вінні-Пух
Нервова анорексія — не настільки поширена проблема (вона трапляється в однієї з 200 дівчат). Але, на жаль, цю смертельно небезпечну хворобу підлітки популяризують як красивий стиль життя. Насправді це психічний розлад, за якого в людини спотворюється сприйняття свого тіла і виникає необґрунтований страх ожиріння, бажання схуднути якомога сильніше. Є чимало сайтів та груп у соцмережах, які пропагують стиль pro-ana (тобто для тих, хто хоче виглядати як людина з анорексією — з колінами, що випирають, хворобливо гострими ключицями та вилицями — те, що такі дівчата вважають «прозорістю та тендітністю»). Зазвичай там розміщують безглузді та жорстокі демотиватори, які, на жаль, сильно впливають на підліткову психіку, як-от: «Дівчата після 50 кг — жирні», «Їжа — то сміття, яке не можна пхати до рота». Їхня мета — розвинути тотальну відразу до харчів, що обертається швидкою втратою ваги.
Під час самоізоляції ті, хто пропонує такий контент, швидко відреагували на актуальні реалії: стали друкувати «карантинний гумор» та пости жінок, які скаржилися, що набрали за цей час зайву вагу. Мовляв, ось які вони, дорослі — лише залиш їх вдома і «розжеруться» (так заведено писати в таких групах). Нібито саме тепер очевидно, чому слід слухатися однолітків, а не батьків — у них, мовляв, немає сили волі. Недарма ж стільки розмов про «заїдання стресу» та наслідки на талії після готування нових страв. Також передруковують популярний нині в соцмережах гумор: приміром, після карантину люди, як Вінні-Пух, не зможуть вилізти з квартири. Щоб не стати «жирними личинками», накручують дівчат, що вони мають їсти навіть менше, ніж зазвичай. А тому батькам саме нині варто бути уважними, як ніколи, до доньок-підлітків (це найбільш вразлива до захворювання група). Однак вплинути все це може лише на тих дівчат, у яких вже є інші психологічні проблеми.
Як відрізнити бажання схуднути від хвороби
Батьки зазвичай вважають, що точно помітять проблеми з харчуванням дітей. Утім, існує кілька стадій хвороби. На так званій стадії дисморфоманії зовнішніх ознак немає: є лише неприйняття свого тіла, ідеї щодо необхідності схуднути і пошук «ідеальної дієти». Окрім цього, дівчина може ще не мати хвороби, але сидіти на жорстких дієтах, що не показані для дитячого віку (за зайвої ваги, скажімо), чи підпасти під вплив pro-ana. Це значно підвищує ризик, адже кожна сьома з таких дівчат доводить себе до анорексії.
До того ж дівчата радять одна одній жахливі дієти, про що говорять вже самі назви: «Для анорексичок-початківців» або «Зникнення», а ще — як ховатися від батьків, удавати, що поїли. Усім довкола дівчина може говорити, що не має апетиту, що вже поїла в іншому місці. У разі якщо змушена їсти, вона часто вдається до блювоти, щоб звільнитися від непотрібної їжі. На самоізоляції є шанс помітити значно більше про реальну харчову поведінку дітей. Якщо є підозри щодо розвитку анорексії, варто якомога швидше звернутися до психотерапевтів та дієтологів. Бо інколи хвороба може швидко прогресувати: повністю зникає апетит і настає відмова від прийому їжі.
Що відрізняє анорексію від простого бажання бути стрункою? Найголовніше — відсутність критичності до свого стану, своєї зовнішності. За звичайного бажання схуднути дівчинка буде враховувати думку інших. У неї залишиться чимало інтересів. Тінейджерка з анорексією стійко вважає, що в неї ожиріння, які б показники ваги не були. Будь-які спроби переконати спричиняють агресію або формальну згоду, але при цьому стійке невдоволення своєю фігурою. Усі думки зосереджені лише на темі схуднення.
Що можна зробити до консультації з фахівцем:
Вкрай важливо хоча б спробувати пояснити дитині, що проблеми із зайвою вагою в неї немає, або вона не настільки серйозна, як та вважає. Але тиснути не можна, інакше ефект буде зворотний. Якщо це ще не анорексія, а лише вплив стилю pro-ana, можна поговорити про здорові параметри фігури, фізіологічні проблеми, які бувають у надто худих професійних моделей, на яких часто рівняються діти.
До анорексії схильні дівчата з певними позитивними якостями: розвинена воля, самоконтроль, терплячість, схильність до самообмежень, відповідальність. Але до цього зазвичай додається велика самокритичність, невпевненість у собі. Такі риси розвиваються, якщо батьки надто вимогливі, порівнюють дитину з іншими не на її користь, вимагають бути в усьому першою, критикують за невдачі. У таких родинах важливіші оцінки, ніж реальні знання, вимагають результатів, не зважаючи на бажання.
Якщо це перша цікавість до теми анорексії, можливо, йдеться не про родинну атмосферу, а про тимчасові проблеми. Тож батьки можуть замислитися, чи не перевтомлена дитина, чи не завищили вони вимоги останнім часом.
Ще одна типова риса для дівчат, у яких виникає патологічне бажання схуднути, — у їхніх родинах не заведено виражати почуття, особливо злість. Позитивна мета — діти мають бути вихованими — обертається тим, що їх привчають під час конфліктів направляти агресію лише на себе. Тож батьки можуть допомогти підліткам і тим, що запропонують просту арт-терапевтичну вправу: намалювати свій гнів, злість, обговорити це. Поговорити про свої почуття — для дитини теж спосіб «випустити пару» ще до того, як звернутися до фахівців.
