«Мати права і привілеї вільного громадянина» — так пояснює поняття громадянства словник Merriam-Webster, а американський дослідник Джоел Вестхаймер навіть написав книжку про три типи хорошого громадянина. Експертка з питань професійного лідерства і громадянської освіти Лариса Колесник вважає, що громадянин — це захисник демократії, і ділиться кейсами викладання цього курсу в США та Норвегії.
Що таке «хороший громадянин»?
Громадянська освіта з’явилася в українській програмі нещодавно. У початковій школі викладають «Я досліджую світ» — міждисциплінарний інтегрований курс із громадянською складовою. У 10-му класі є окремий предмет «Громадянська освіта» — його переважно викладають вчителі історії, тобто маємо історичний підхід до розуміння громадянської освіти. Однак треба дивитися на це ширше: громадянська освіта — це про цінності, цілі, навички адаптації у сучасному суспільстві і про захист демократії.
Популізм, який крокує світом, вимагає громадянина, який здатен захистити демократичні засади, а громадянська освіта вчить того, що жодна людина не може відокремитися від суспільства.
Американський дослідник і професор Університету Оттави в Канаді Джоел Вестхаймер розробив концепцію про три типи хорошого громадянина:
- Перший тип — законослухняний громадянин, який не порушує закони, сплачує податки, допомагає іншим у біді й, умовно кажучи, сплачує за музику у своєму айфоні.
- Другий тип — людина, що бере активну участь у суспільному житті на рівні місцевої громади, області, країни. Такий громадянин допомагає на волонтерських засадах, наприклад, збирати речі для нужденних, організовувати обіди тощо.
- Третій тип громадянина орієнтований на соціальну справедливість: він аналізує всі процеси, що відбуваються у громаді, відшукує першопричини проблеми, тобто дає не рибку — волонтерську допомогу, а вудку — можливості для інших, працює над змінами до законів, впливає на процеси на рівні країни.
Якщо аналізувати наші навчальні програми, то ми перебуваємо на першому рівні — намагаємося виховати законослухняного громадянина. Після виходу книжки Вестхаймера «What kind of citizen? Educating our children for the common good» у Штатах з’явилося багато програм у школах, спрямованих на виховання саме третього типу громадянина. На мою думку, для цього треба громадянську освіту вивчати не за книжками, а на практиці.
«Громадянське служіння» у штаті Меріленд
Я відвідала місто Балтимор, штат Меріленд, із навчальним візитом. Це штат, де екзамен з громадянської освіти включений до атестата, а також є практичні години з цього предмета, які називаються community service — громадянське служіння. Кожна дитина має відпрацювати за період навчання у школі 70 годин на користь свого ком’юніті. Інакше не отримає атестат про освіту. Це може бути будь-яка суспільно-корисна діяльність: допомагати прибирати посуд у шкільній їдальні або приєднатися до громадської організації міста і волонтерити там. Слід розуміти специфіку міста Балтимор — цілі райони стоять спустошені, з незаселеними будинками і мають багато вільного простору. Громадські організації намагаються перетворити їх на зелені ферми. Ми, як учасники програми, теж працювали на користь цього ком’юніті: тоді якраз завезли ґрунт і ми мали його розкидати, щоб потім посадити там квіти, овочі, кущі. Якщо дитина навідріз відмовляється відпрацьовувати, це можуть за неї зробити батьки.
Стати «громадянином» США у музеї
Конституційний центр «We the People» у місті Філадельфія — унікальне місце, з якого кожен відвідувач виходить «громадянином» США. Більшість музеїв у Штатах безкоштовні, цей — один з небагатьох платних. Увесь простір центру надзвичайно інтерактивний і розрахований на відвідувачів будь-якого віку. До кожного експоната можна доторкнутись.
У музеї мене найбільше вразило подання інформації через персоналізовані історії. За першою освітою я історик і знаю, як історія прописана в нас у підручниках: це факти і події. У Сполучених Штатах історію викладають через людину — за кожною подією чи фактом стоїть постать, особистість, яка цю подію розпочала або була учасником. Якщо це рух за права людей з інвалідністю, наприклад, то це історія Едварда Верн Робертса, який був першим студентом Каліфорнійського університету в інвалідному візку і мусив якось діставатися на навчання. Саме Ед Робертс вважається піонером руху за права людей з інвалідністю в Сполучених Штатах, адже вийшов на протест проти недоступного громадського транспорту. Такий підхід вражає, адже одразу приміряєш це на себе: чи зміг би ти піти проти системи, чинити супротив і розпочати боротьбу.
На рівні колін біля всіх експонатів є панель зі слухавкою телефона 1960–70-х років. Це зроблено для того, щоб діти 3–4 років, які ще не вміють читати, могли підійти і прослухати інформацію про цей стенд. У музеї дуже багато дітлахів.
У США штати в різний час приймали закони про певні права та свободи громадян. Щоб зрозуміти, коли громадяни різних частин Америки отримали право голосу, у музеї зробили цікавий інтерактив: поставили на вигляд справжні кабінки для голосування. Заходиш всередину і маєш обрати свій статус: чоловік чи жінка, у якому штаті мешкаєш, скільки маєш років і який колір твоєї шкіри. У кінці обираєш рік, у якому ти нібито хочеш проголосувати. Пригадую, я тоді проголосувати не могла, бо обрала, що я темношкіра жінка. Тоді на табло могла прочитати, коли жінки та люди афроамериканського походження отримали право голосу. Через таке подання кожен відвідувач розуміє, що боротьба за певне право тривала протягом багатьох років.
Кожен відвідувач може скласти присягу президента Сполучених Штатів Америки: ви стаєте за трибуну, позаду вмикається відеоролик, як голова Верховного суду приймає вашу присягу, потім вас вітають і звертаються «Mr. President». Це неймовірне відчуття — із цього музею неможливо вийти не громадянином Сполучених Штатів.
Перше, що робить музей, це показує, що громадянські права і свободи дісталися нам не просто так — за цим стоять конкретні люди, боротьба, гідність кожної людини. Музей акуратно проводить гостя від початку історії до того моменту, чого Америка досягла зараз. І пробуджує гордість за свою державу.
Відстояти право на скейтмайданчик у 5-му класі
Із візиту до Норвегії привезла інший приклад громадянської освіти в дії. У Норвегії діти навчаються в школі 13 років, до 8-го класу — це молодша школа, яка має окрему будівлю. У кожній школі великий спортивний майданчик, і попри те, що це не дуже тепла країна, на жодній перерві діти не сидять у приміщенні. Ми здивувалися — діти роблять на майданчику все, що хочуть, без зауважень від дорослих. Пізніше ми побачили, що вчителі стоять по периметру в світловідбивних жилетах і не втручаються в ігри дітей, поки ситуація не потребує першої медичної допомоги: діти хочуть висіти на турніку догори дриґом, і вони це роблять. Якщо хтось упав і забився, тоді вчителі втрутяться.
На території школи був невеликий майданчик для катання на скейтбордах. Але учні 4-го класу любили кататися там на самокатах і захотіли, щоб скейтодром був більшим. Нам цю історію розповів п’ятикласник — найактивніший учасник учнівського самоврядування. Їм вдалося аргументовано довести адміністрації школи, чому вони потребують більшого майданчика, вони уклали з адміністрацією угоду, зобов’язалися слідкувати, щоб на скейтодромі всі мали на собі захисні каски і жилети. Лише в разі виконання цих умов школа погодилася збільшити скейтодром.
Уявіть — діти молодшої школи провели перемовини з адміністрацією, уклали угоду, взяли на себе частину відповідальності за безпеку і утримання майданчика. Ми запитали в цього хлопця, чи планує він у майбутньому брати участь у політичному житті, він сказав, що про це не думав. А тоді ми запропонували, щоб учні його класу спілкувалися з українськими учнями. Його відповідь нас вразила — він сказав: я не можу вирішувати за інших, маю порадитися зі своїм класом. Це рівень відповідальності учня, який є представником свого класу. Учнівське самоврядування в норвезьких школах справді потужне і ефективне, рішення, які ухвалюють, дійсно втілюються в життя. І якщо діти змогли домовитися з адміністрацією школи, то вони зможуть провести переговори і на інших рівнях у житті.
Як викладати громадянську освіту наскрізно?
Зараз усі країни Західної Європи переходять до наскрізного викладання громадянської освіти на всіх уроках. Але слід пам’ятати, що громадянська освіта як предмет існувала там у школах протягом 50 років.
В Україні поєднують обидва підходи. Але найбільша проблема, що українських вчителів вчили викладати певний предмет. Тому маю сумніви, що педагоги готові впроваджувати громадянську освіту наскрізно. Із впровадженням концепції «Нової української школи» Міністерство освіти розробило чотири наскрізні змістові лінії — екологічна безпека та сталий розвиток, громадянська відповідальність, здоров’я і безпека, підприємливість і фінансова грамотність — але треба ще навчити педагогів побачити їх у матеріалі свого предмета.
Наведу приклад. Як керівник практики я була присутня на уроці молодої вчительки-магістрантки. Це був урок англійської мови у 3-му класі, під час якого діти відпрацьовували навичку читання — читали казку про диво-боби: хлопчик Джек жив з мамою, мама попросила його продати корову, замість цього хлопець віддав корову за боби. Ось вам тема поговорити про громадянську відповідальність, яка починається з відповідальності перед собою і своїми рідними. Це також привід поговорити про фінансову грамотність, адже з точки зору логіки віддати корову за боби — це ненормально, і діти в 3-му класі залюбки поспілкуються на цю тему, можуть придумати проєкт «капіталовкладення» грошей за корову, на які можна прогодувати родину. Коли ці боби виросли до неба, хлопець дістався по стеблу до житла велетня і поцупив там курку, яка несе золоті яйця. А це вже привід згадати про цінності, які ми маємо в житті. У повній версії цієї казки дружина велетня нагодувала хлопця і сховала його від чоловіка. Хлопець віддячив крадіжкою.
Звісно, під час одного уроку всього не охопиш, але треба помітити наскрізну змістову лінію й акцентувати на ній увагу. На жаль, ми не мали такого довгого періоду викладання громадянської освіти як предмета, щоб вчителі могли легко побачити ці змістові лінії в різних матеріалах.
Ця стаття підготовлена в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст статті є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.
Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та «Освіторія» оголосили конкурс на найкращу настільну гру з громадянської освіти. Переможці отримають ноутбук та планшети. Реєстрація триває до 22 квітня.
