133-те місце в рейтингу щастя посідає Україна серед 156 країн світу. Такими є дані World Happiness Report 2019, який щороку здійснює ООН. Вікторія Андрієвська, засновниця соціальної ініціативи проєктування майбутнього Happy Ukraine, поставила собі за мету, щоб у 2030 році ми були серед 20 найщасливіших націй. Вікторія ділиться власними інсайтами спілкування про цінності і щастя в школах — із дітьми, вчителями і батьками.
Як вимірюють щастя
ООН запропонувало вимірювати щастя за певними показниками — ВВП, тривалість життя, рівень довіри, ставлення до корупції, рівень альтруїзму. 133-те місце в рейтингу щастя — це дуже погано: це свідчення того, що щось іде не так. Ми креативні, вільнолюбні, у нас високий рівень альтруїзму — але це правда для 1 % українців. Із 2015 по 2019 рік ми провели дослідження, у якому взяли участь понад 10 тисяч осіб, і побачили, що українці живуть у філософії виживання. Ми дуже незахищені, не знаємо, що з нами буде завтра, відтак не розуміємо чіткої спільної мети і завдання, не бачимо цілісної картинки, яку ми разом, як країна, збираємо. Усе це робить нас неефективними: ми багато працюємо, мало отримуємо. Цінності українця на сьогодні — здоров’я, любов і життя. Тоді як країни, що входять у десятку рейтингу щастя — Фінляндія, Данія, Швеція, мають цінності творення — культура, соціальна справедливість, покликання.
Після Революції Гідності зі мною сталася серйозна особистісна трансформація — подумала, а що я можу зробити для України. Я мала успішну телевізійну кар’єру — створила 300 авторських програм про світ креативних індустрій, мала аудиторію до 2 млн людей. Коли я ставила незручні питання про сенс життя людям, що увійшли у світову історію моди, вони казали про любов. Українцям зрозуміліша категорія любові, тоді як щастя — цілком нерозшифрований смисл для українців. Тоді я захотіла, щоб українці були щасливими — не колись, не в певному віці, а щодня.
Масштаб особистості
Кожна успішна компанія має свої цінності, місію, візію. Для цього кожен окремий член команди також повинен знати власні цінності, місію і візію. Україна — чорний квадрат: у нас лише одиниці можуть розповісти про себе. А це так просто — розказати, що для тебе важливо, чим ти живеш, що тебе надихає. Коли у світі панує тренд полювання за талантами, українці не витримують удар запитання: а чим конкретно ви кращі за іншого кандидата? Ілон Маск летить на Марс, а на яку висоту саме ви готові злетіти і що ладні для цього робити? Наприклад, мій син вступав у Школу психології в Польщі, і перший іспит, який він мав скласти — презентувати себе: свої цінності, таланти, навички, що ти любиш, хто твої герої, які твої цілі і мрії. Коли людину сьогодні беруть на роботу, то запрошують тебе всього — з усіма твоїми інтересами, талантами, проєктами, хобі і мріями. Тож щоб бути успішною, кожна сучасна людина має знати такі речі про себе і вміти їх подати за 2 хвилини часу.
Масштаб школи
У концепції НУШ є пріоритет — виховання людини на ціннісній основі. Після того як я зустрілася з понад 13 тисячами людей у школах, бізнесі, громадах, побачила, що поняття цінностей теж нерозшифроване. Щоб бути щасливим, треба, перш за все, відповісти собі на питання: хто я? Що є моїм персональним щастям? І що я готовий для цього робити?
Ми розробили інструмент, як говорити про цінності з дітьми, починаючи з 5 років — це «Абетка вічних цінностей» — можливість познайомити дітей з вічними цінностями за один урок. У Шевченківському районі Києва нам вдалося залучити 34 школи — близько 4 тисяч осіб — діти, батьки, вчителі початкових класів. Зібрали дітей у невеликі команди, пропонували їм витягнути дві чи три цінності, а потім перетворити це на гру — зібрати, наприклад, слово «радість» по буквах, прочитати його, намалювати, розповісти, що для кожного з них означає радість. Пізніше це можна перетворити на виставу або створити великий настінний проєкт — школа може скласти свою персональну абетку етичних цінностей. Робота із цими поняттями має бути цікавою, а не подаватися через моралізаторство і «ти повинен».
Для учнів 5–11-х класів маємо програму «Щастя. Цінності. Сенси» — вона дає змогу за один урок прояснити персональні і командні цінності. Втілюємо цю програму в 5 пілотних школах Києва. Приміром, у школі №175 27 класних керівників змогли провести 40 уроків з учнями 5–11-х класів, сумарно це 306 учнів, а також аналогічні зустрічі про цінності з батьками. У ціннісному портреті батьків були здоров’я, сім’я, любов. У ціннісному полі — перелік з 10 важливих цінностей — життя, мир, милосердя, і серед іншого — відповідальність. Цікаво, що коли свої головні цінності визначали вчителі, то мали відповідальність у трійці найважливіших понять поруч з емпатією і щастям. Діти найважливішими для себе визначили життя, щастя, здоров’я.
Наступний крок — перетворювати цінності на конкретні дії, щоденну практику. Вчителі на зимових канікулах будуть працювати із цінністю «емпатія» — заглибляться в неї, посилять своє розуміння, проведуть заходи і проєкти.
Кожен клас пілотної школи готує самопрезентацію на 5 хвилин через цінності — хто ми? Ми вже були на кількох таких презентаціях — хтось зняв мініфільм, хтось створив плакат, одним словом, школа стає жвавим організмом.
Невдовзі у пілотній школі №175 з’явиться happy point — переобладнаний хол: коли діти, вчителі, батьки заходитимуть до школи, вони зможуть побачити, де ми в рейтингу щастя, буде проєктна зона, де учні можуть продемонструвати свої найсвіжіші проєкти, окремо простір, де можна написати, скільки учнів навчаються в цій школі, які в них цінності.
Масштаб країни
Цінності — це відповідь на питання, що для нас найважливіше. Місія — що нам потрібно покращити або яку проблему інших людей ми можемо вирішити. Українці досі не домовилися, а яка ж наша національна ідея. У Великій Британії вона звучить так: у нас 64 мільйони творців — що б ти не робив, будь творцем.
Якось в одній зі шкіл ми запитали, а хто в школі найважливіший. Лунали відповіді — директор, діти, вчитель. А потім згадали про людей, які годують у школі, дбають про здоров’я, підтримують чистоту. Ми дійшли висновку, що в школі важливий кожен. Я би пропонувала цей смисл «всі важливі» як національну ідею України. Це чудово працює, розповідаю про це різним людям і часто чую здивування — таксист мені каже: «Що, і я важливий?» Для людей це відкриття, бо зазвичай вони не почуваються важливими. Коли нація живе у філософії виживання, є шлейф негативу — розчарування, критики. Робота із цінностями — справа не одного дня. Але вона варта зусиль.
Для мене на рівні відкриття було те, що серед цінностей, які сформувала одна з пілотних шкіл, була відповідальність. Учні данських приватних шкіл мають по 4 уроки відповідальності на тиждень, і єдиний критерій, за яким дитину можуть не прийняти до школи, це якщо цінності сім’ї і школи не збігаються.
Відповідальність — це один із сенсів, який рухає людством. Коли розмовляю з німцями, чую слово «відповідальність» у кожному другому реченні. Місія німецької школи звучить так: розкрити потенціал кожної людини і виховати відповідального громадянина. Відповідальність — це і самоусвідомленість, і самостійність, у цьому понятті багато складових. Було б непогано, щоб у школах були і уроки відповідальності, і уроки довіри, уроки мрій. Фокус на щастя — це нормально. Якщо люди на всіх рівнях — державна влада, бізнес, громада — візьмуть фокус на щастя, неможливе стане можливим.
