Автор: Тарас Самчук, аспірант КНУ ім. Т. Г. Шевченка
Чому студентам дозволяли носити зброю, коли вони вдягли вишиванки та за який одяг можна було вилетіти з універу?
Студенти, як і викладачі, у XIX столітті вирізнялися своїм одягом з-поміж решти людей. У них були мундири з темно-зеленого сукна із золотими чи срібними петельками з галуна. Взимку обов’язковою була сіра шинель із сірим або синім комірцем.
Чому студенти того часу виглядали майже як солдати? Імператор Микола І був прихильником військової дисципліни. Сам він готувався стати військовим, а не керувати державою. Тому за часів його правління кожне міністерство мало свій мундир і завдання берегти його честь.
Студенти навіть носили шпагу. Це підкреслювало статус, приналежність до студентської корпорації, якій із часів середньовіччя можна було мати зброю. А можливо, причина — у шляхетській традиції: раніше носити зброю дозволяли тільки дворянам.
Крім форми, надзвичайно важливими були зачіска та постава студента.
«Чтобы вообще волоса были стрижены единообразно и непременно так, чтобы спереди на лбу и на висках были не длиннее вершка (4,4 см), а округ ушей и на затылках гладко выстрижены, не закрывая ни ушей, ни воротника, и приглажены справа налево», — постановляли правила.
Для вироблення правильної постави та благородних манер студенти відвідували уроки танців, фехтування, верхової їзди.
Кара
У 1837 році освітянське міністерство зробило положення про форму жорсткішим: шпага і капелюх стали обов’язковими в усі святкові дні та на будь-якому публічному заході (у театрі та на гуляннях). А кашкети призначили лише для «домашнього вжитку».
За дотриманням правил стежив спеціальний інспектор студентів та його помічники. Інколи студентів оглядав сам імператор Микола І. Його головним критерієм оцінки університету був саме вигляд студентів: «единообразие и опрятность» віталися, а успішність відходила на другий план.
Якщо студента ловили на порушенні правил, він потрапляв до карцеру на один день. З їжі — тільки хліб і вода. За другий прокол давали два дні карцеру, за третій — три. Далі прізвище студента потрапляло до спеціальної «чорної книги», після чого було зовсім недалеко до виключення з університету.
Студента могли покарати за недотримання форми навіть в іншому місті. Так закінчив навчання студент Університету святого Володимира (сьогодні це Київський національний університет імені Тараса Шевченка) через недільну прогулянку в Одесі Приморським бульваром. Бо був з вусами, у сюртуку навипуск і з палицею в руках.
У рапорті 1851 року про головні порушення інспектор студентів Університету св. Володимира обурювався: «С некоторого времени я нередко встречаю студентов в университете и на улицах с выпущенными из-под галстука воротничками рубах и с длинными из-под фуражки торчащими волосами и весьма часто в фуражках, сделанных на манер партикулярных».
Найбільше інспектора обурювала неприпустима зміна кашкета, який у студентів і зверху, і знизу мав однаковий діаметр. Якщо протягом двох тижнів кашкети не замінять на формені добровільно, інспектор обіцяв зробити це особисто і силоміць. Ще й оштрафувати на 1 р. 30 коп.
Свобода
Новий російський імператор Олександр ІІ у 1856 році дозволив студентам носити у звичайні дні картузи замість трикутних капелюхів.
Це сталося через загальну лібералізацію. Слабшала інспекція, та й самі студенти переставали носити форму. Ставало дедалі більше бідняків.
«Кожен вдягався так, як йому подобалося. Хтось носив свитку, хтось порвані чоботи і спадаючу на чоло чуприну, хтось тужурку, хтось чумарку, а хтось віцмундир», — писав Томаш Бужинський.
Вже через рік лише незначна частина студентів носили форму. Їх і посадили в перші ряди залу під час візиту Олександра ІІ в Університет св. Володимира в 1857 році.
Наприкінці 1850-х з’явилися студенти-хлопомани. Вони вдягалися у вишиванки, свитки, шапки, робили селянські зачіски «в кружок». Хлопомани прагнули долучитися до культури простого народу, а дворянську зверхність до села не сприймали.
На той час більшість київських студентів становили поляки, які також почали вбиратися в національні костюми. Цю традицію підхопили й студенти-росіяни.
Згодом Олександр ІІ дозволив студентам не носити мундир за межами університету, якщо неофіційний одяг виявиться для них зручнішим. А у 1861 році взагалі відмінив форму, але заборонив носити національний одяг. Мундир замінили на звичайний неофіційний костюм.
Догляд за одягом
Студенти в ХІХ столітті поділялись на казеннокоштних (бюджетників) і своєкоштних (контрактників).
Одяг для бюджетників замовляли в кравця. Кравець знімав мірки з трьох студентів високого, середнього та низького зросту, і шив ці три розміри на всіх інших.
Тримати одяг у своїй кімнаті не дозволяли. Тому щовечора студенти здавали його в спеціальну гардеробну кімнату, щоб наступного ранку отримати знову.
Для догляду за одягом казеннокоштних студентів університет наймав праль. Вони не тільки прали, а й зашивали дірки. Одяг, а також постільну білизну доставляли в університет у п’ятницю або суботу, щоб студенти могли замінити їх після суботньої лазні. Сорочки, підштаники, шкарпетки студенти змінювали двічі на тиждень.
Чищенням одягу та ваксуванням взуття займалися спеціально найняті лакеї. Для цих потреб економ закуповував щітки та ваксу.
Якщо студент втрачав бюджетне місце, то повертав одяг. Якщо помирав — частину одягу давали на поховання, а частину віддавали на потреби інших студентів.
Своєкоштні студенти шукали собі форму самостійно. Як правило, замовляли пошиття у міських кравців.
Деякі студенти робили малий бізнес: шили та ремонтували мундири за гроші. А найбідніші вдавалися до простих маніпуляцій: замінювали червоний комір гімназійного мундира на університетський блакитний, а білі ґудзики з гербом губернії — на жовті з державним. Так з’являвся університетський мундир.
Мода
Протягом 1861-1884 років учні вищої школи не мали форми й одягалися в найрізноманітніший одяг. Наприклад, ходили з пледами через плече, які виконували роль плаща і пальто.
«Студент времен пледа, высоких ботфортов и широкополой шляпы — вечно диспутирующий, загадочный», — писав етнограф Борис Познанський.
Форма заможних студентів вирізнялася шитими золотом петлицями, позолоченими шпагами та ґудзиками.
Студенти стежили за модними тенденціями. Модний вигляд передбачав стильну зачіску, вузькі панталони та білі рукавички.
Історик і письменник Юзеф Роллє згадував свого сусіда по кімнаті: «Ольгерд Пшилата привозив із собою хлопця для прислуги і велику кількість різного одягу, іноді комічно зшитого. Він був прихильником модного і витонченого вбрання».
Щоправда, заможні студенти завжди становили незначну частину вихованців університету. Поруч з аристократами вчилися бідняки із загорілими обличчями, скуйовдженим волоссям, у потертих сюртуках, старих шапках і без рукавичок.
«Оставалось пренебрежительное отношение к студентам-франтам — тыфлевцам (тыфель — так назывался толстый драп, из которого богатые панычи шили себе студенческие сюртуки даже особого покроя — с буфами на плечах, высоко пригнанной талией и длинными полами)», — згадує Познанський.
Наступний імператор Олександр ІІІ, прихильник консервативної політики, повернув студентську форму в 1884 році. Виглядала вона так само, як і до 1863, і знову мала стати ознакою престижу.
З балу в бордель: як розважались київські студенти у ХІХ столітті
Від халабуд до покоїв: де і як жили київські студенти 180 років тому
