Хлопець переміг у запливі на 200-метрівці і вирішив, що так само легко перепливе Ла-Манш. Ця історія ілюструє ефект Даннінга-Крюгера: що більше людина впевнена у собі, то гірше вона оцінює свої професійні і практичні здібності. Ви точно не хочете цього для вашої дитини, правда? Нейробіолог Сергій Данилов під час конференції IDEC у Києві розповів, чому надмірна самовпевненість шкідлива і як розвинути адекватну самооцінку дитини.
Живемо в час нарцисизму
Фахівці, які займаються вивченням самооцінки людини, спостерігають дивовижну річ. У студентів запитали, як вони оцінюють свої інтелектуальні здібності. У 1950-ті роки близько 12 % студентів казали, що вважають свої здібності вищими за середній рівень. Сьогодні в США так себе оцінюють 80–85 % студентів. Таке в принципі неможливо, щоб у 80 % людей рівень інтелекту був вищий за середній. Це результат впливу поп-культури і реклами, які спонукають людей до самовираження, самовпевненості, самоствердження. Унаслідок цього зросла кількість нарцисичних розладів особистості — у Штатах за останні 50 років таких розладів стало на 300 % більше. Отже, перед вчителями і батьками стоїть виклик — навчити дитину адекватно оцінювати себе.
Як формується самовпевненість?
Для формування впевненості дитини найважливішими є перші роки життя. Маленька дитина дуже залежна від реакції батьків — якщо батьки демонструють свою підтримку і захист, то дитина розвиватиметься нормально. Тож головне, що мають дати дитині батьки — це почуття безпеки: є люди, які її люблять і будуть про неї піклуватися.
У 8–9 років починає розвиватися почуття прив’язаності до спільноти. Із цього віку пріоритетом стає визначення власного статусу в колективі.
У 15–17 років найважливішою стає оцінка власної привабливості. Формування такої оцінки в підлітка відбувається несвідомо, і вона практично не змінюється в дорослому віці. Цікаво, що ми насправді ніколи не знаємо, наскільки ми привабливі, але жінки зазвичай сильно себе недооцінюють, а чоловіки — переоцінюють. Це наслідок еволюційної гри — якщо чоловік буде себе недооцінювати, його поведінка пошуку партнерки буде пасивною, і він не залишить нащадків.
У 18–20 років самооцінка людини починає залежати від власних досягнень, здібностей і результатів.
Отже, на формування впевненості впливають ці три фактори: почуття безпеки, потім відчуття особистої привабливості, і третій рівень — компетентність. Тож треба націлювати дітей на те, що вони мають досягти певного рівня компетентності, і на її основі формувати свою самооцінку, а не навпаки.
Як досягти компетентності?
Є теорія про 10 тисяч годин — щоб стати професіоналом, треба присвятити певній справі 10 тисяч годин. Вона не зовсім правдива. Якщо я щодня протягом двох років сідаю за кермо авто, чи став я кращим водієм за цей час? Аж ніяк, тому що мої функції і завдання були автоматизовані, але я не став експертом у цій справі. Щоб стати експертом, потрібно весь час знаходити шляхи вдосконалення — ставити собі нові завдання, опановувати нові навички. Тому теорія 10 тисяч годин не працює, якщо людина не має здібностей до певної справи, які може вдосконалювати протягом цього шляху.
Яка залежність між впевненістю у собі і компетентністю?
Якщо в мене низька компетентність і низька самовпевненість — це нормально, це твереза невпевненість у собі. Якщо в мене низька компетентність, але висока самовпевненість — із такими людьми не дуже приємно мати справу, це нарцисичні прояви. Якщо в мене висока компетентність і низька самооцінка — це перфекціонізм. Надмірний перфекціонізм гальмує розвиток і призводить до підвищеної тривожності. Ідеальна ситуація, коли ми знаємо рівень своєї компетентності і маємо впевненість у тому, що ми можемо зробити. Але тут є інша небезпека — самовдоволення. Люди, які досягли високих результатів у житті, це ті, хто постійно трохи не впевнений у собі — вони самокритичні, постійно проводять переоцінку своїх здібностей.
Як адекватно оцінити себе?
Єдиний шлях адекватно себе оцінити — знімати зліпок з оточення і намагатися зрозуміти, як люди тебе оцінюють. Чесна оцінка — це коли тобі в прямому спілкуванні кажуть, чого ти вартий. Ця оцінка і є стимулом, що штовхає нас підвищувати свою компетентність, а незадоволення собою підштовхує нас вдосконалюватися. І тут важливо показувати свої досягнення і результати — вчіть своїх дітей ділитися результатами їхньої праці. Якщо немає цього етапу демонстрації, самооцінка не підвищиться.
Чим впевнені люди відрізняються від невпевнених?
Тим, що вони краще тримають обличчя: вони просто трохи обманюють усіх навколо в тому, що можуть щось зробити, хоча самі ніколи до кінця не впевнені в цьому. Це необхідна навичка кожної молодої людини: демонструвати впевненість, навіть якщо відчуваєш невпевненість — це допомагає збудувати кращого себе. Головне після цього — прагнути досягти поставленої планки: спершу наважитися на щось, а потім втілити це.
