Забіг по магазинах, щоб придбати дитині все необхідне, вже позаду. Сумно від цін? Вважаєте, що виховувати школяра затратно для родинного бюджету? Тоді дізнайтеся, на які несподівані та значні витрати доводиться йти батькам у багатьох країнах.
7 місце. Австралія: діти просять модне
У цій країні можна зібратися до школи задешево, адже на всі товари величезна різниця в цінах. Але навіть малюки добре розбираються в моді та хочуть виглядати пристойно.
Шкільна форма (піджак, дві сорочки, штани) може коштувати від 50 до 250 доларів — від місцевих масових виробників до дорогих брендів. Те саме з ранцями (тут надають перевагу саме їм, з ергономічними спинками) — від 50 до 250 доларів. Спортивний одяг — холодний і теплий варіанти, взуття, сумка спеціально для спортивного одягу (її зазвичай додають до комплекту безплатно) — ще 150.
Зошити й підручники видають у школі. Але в ранці має бути ланчбокс, кілька упаковок вологих серветок, теки, файли, обгортки для зошитів. Пенал, де олівці, ручки, гумки, стругачка, крейда. Для уроків мистецтва окремий набір: накидка, щоб дитина не забруднилася, коли малює, щось на кшталт фартуха, розкладна склянка для води, клей, ножиці, пензлик. І майже все має варіанти від дешевого, але над яким сміятимуться, до популярного. Скажімо, якщо фарби, то Faber Castell, а фломастери — Stabilo.
Усе це стандартне для всіх країн багатство коштує в середньому до 100 доларів. Більшість батьків не економить і обирає середні ціни. Буде чим похвалитися першачкам, адже в перший тиждень в Австралії лише по 1–2 уроки на день і багато спілкування з однокласниками.
Загалом: 600 доларів.
6. Нова Зеландія: купуємо планшет
«Перше вересня» тут може статися в будь-який день року. Адже є традиція: починати навчання у свій день народження, коли виповнюється 5 років. Клас не збирають разом, а поступово «добирають» дітьми, немов новими попутниками в потязі.
Загалом перелік речей не відрізняється від австралійських: ті самі канцтовари, шкільна сумка, спортивний костюм. Хіба що шкільну форму не можна придбати деінде, окрім школи. Адже в кожному закладі освіти вона своя. Сорочки поло с короткими та довгими рукавами, довгі шорти або штани чи сукня (дівчата обирають будь-який варіант), шорти карго — всього по два комплекти. Також капелюх, джемпер, толстовка.
Підручники, робочі зошити, книжки теж доведеться придбати (це 30–40 доларів). Ще є щорічні шкільні внески: 30–50 доларів (на автобуси, різноманітні заходи). Якщо дитина — першокласник, це все. Але вже з другого року вчителі наполягають, щоб у кожного учня був власний планшет, підключений до шкільної мережі. Моделі обирають не дуже дорогі, «дитячі» — за 100–200 доларів.
Загалом: 750 доларів.
5. Сінгапур: продукти та підручники для батьків
Ця країна — третя у світі після ОАЕ та Гонконгу та за кількістю державних витрат на учня (7 тис. доларів на рік). Але купувати батькам доводиться майже все: обов’язкову шкільну форму, спортивний костюм, рюкзак, канцтовари, платити за автобус, здавати внески — на все це «набігає» до 550 доларів.
До слова, остання мода на рюкзаки — за 150 доларів, з накладним набором декоративних «пікселів», з яких школяр викладає візерунок на свій смак. Його вигляд можна змінювати хоч щодня.
Особлива тема: підручники. Їх купують, але навчання за стандартними програмами дає знання на «задовільно», не більше. А в Сінгапурі діти просто схиблені на бажанні стати найкращими в класі. Від успіхів у навчанні залежить і популярність серед однолітків, і майбутнє.
До речі, своїми знаннями дитина може заробити в школі… гроші. Першачкам, які виявилися найкращими на потоці в сезоні, платять по 100–200 доларів. Як цього досягти? Батьки купують найновіші книги з різноманітних дисциплін — по 2–3 на один і той самий матеріал. А ще беруть підручники для батьків — такі собі методичні матеріали, щоб правильно допомагати робити домашні завдання синам і донькам.
Ще одна незвична стаття видатків: шкільні проекти. До них долучаються вже з початкової школи. Ідеться не про стандартні гуртки, а про загальношкільну справу, яку намагаються робити по-дорослому, серйозно. Це може бути шкільний оркестр, театр, дитяча кіностудія, теплиці, крамничка чи кафе. Якщо дитячий бізнес приносить прибуток, ці гроші витрачають на свята та гаджети, які школярі хочуть мати у класі. Але спочатку потрібні витратні матеріали, які коштують 50–150 доларів. Наприклад, для кафе необхідні продукти, а для театру — костюми.
Загалом: 900 доларів.
І це без репетитора, якому щомісяця доводиться сплачувати 180–600 доларів.
4. Бразилія: сплачуємо за чіп
У Бразилії теж недешево ростити дітей. Є державні безплатні школи, але навчання в них фактично означає, що на вищій освіті можна поставити хрест. Мало того, що знань буде недостатньо (вчителі можуть тижнями пропускати заняття), так ще й тавро випускника публічної школи не дасть продовжити навчання.
Публічні школи затребувані лише в тих бідних поселеннях, де ще 50 років тому взагалі не було закладів освіти. Та навіть у безплатних школах витрачають до 400 доларів на підручники, канцтовари, різні секції.
Тож попри наявність декларованої безплатної освіти, усі, крім неблагополучних родин, ідуть до приватних шкіл. Ціни там починаються від 300 доларів на місяць, сягають 1000 і більше доларів. Сплачують окремо за автобус 125 доларів на місяць, а збори на свята (скажімо, на День дитини, Різдво, Великдень, День Незалежності) можуть сягати 70–80 доларів на рік. Адже розважатися тут вміють: дітлахам влаштовують маскарад, карнавал, концерт чи конкурси з великими призами.
Найцікавіша «родзинка» школяра — форма. Тут вона копіює вбрання улюбленої національної збірної з футболу. Можуть бути різновиди цих спортивних костюмів, але кольори мають бути незмінними.
А найбільш сучасні батьки (і навіть не обов’язково найбагатші) купують такі спортивні/шкільні форми… з мікрочіпом. Він допомагає стежити на батьківських гаджетах, куди рушило чадо. Такі зручності коштують 400 доларів.
Загалом: 1100 доларів.
3. Японія: музичні інструменти, стіл, стілець
Грошей на учнів тут заведено не шкодувати. Адже якщо після молодшої школи дитина не складе іспитів, повинна буде надолужувати повторно. І врешті-решт замість старшої школи та університету встигає лише в технічну школу та отримує робітничу професію.
У молодшій школі є кілька приводів радіти: не треба платити (далі освіта платна) та не потрібна шкільна форма. Підручники видають у школі. А зошити і додаткові посібники з практичними завданнями можна придбати у своєму закладі освіти. А також дві форми — для фізкультури та для басейну, які мають бути з емблемою школи. До них кепки і шапочки для басейну.
І не думайте, що кілька років дитина носитиме одне й те саме: у різних класах вбрання має бути різного кольору. Скажімо, у першому — жовтого. «Балетні туфлі» — не для танців, це обов’язкове змінне взуття, до нього має бути окрема сумочка.
Канцтовари стандартні. Хіба що їх чимало: кутомір, трафарети, різні пензлики навіть для малечі. Набір для каліграфії — очікуваний варіант у країні ієрогліфів. А ось класти все це треба не в пенал, а в пластиковий кейс, який компонується з учнівською партою. Його вставляють, мов висувний ящик.
А далі починається дивовижне. Батьки мають купувати два музичні інструменти, щоб діти у школі вчилися на них грати: піаніку та щось із духових. Турбуєтеся, мобільні чи звичайні парти будуть у вашої дитини? А в Японії навчальне місце в класі забезпечують самі батьки. У прямому сенсі: купують стіл та стілець.
За харчування платять. Але до цього потрібно ще принести в школу зубну щітку (чистити зуби після обіду), дві чашки (одна — полоскати зуби, інша — пити), міні-скатертину, термос з водою або чаєм (інші напої заборонені). І все це має бути запаковано в окремі підписані мішечки.
Ще потрібні дві ганчірки для прибирання: дітям доведеться самотужки слідкувати за чистотою класу. Далі: медичну маску та білу шапочку. Білий халат видадуть у школі. Ні, це не для гри в лікарню, а для чергування в їдальні, до якого залучаються всі учні.
А найдивовижніший пункт програми — ковпак безпеки. Набиті ватою чи поролоном квадратні головні убори розраховані захищати на вулиці голови, мов шоломи. У школі ж на них можна сидіти, немов на подушках.
Загалом: 2,5 тис. доларів.
2. Китай: дати вчителю на життя
Недарма кажуть, що найдорожче — безплатне. У Китаї пишаються безплатною освітою. Але насправді щастить десь третині дітей, для яких внески — 150 доларів на рік. Решта платить сповна: добровільні внески чи в приватних школах. Причому гроші потрібні в найбідніші та найперспективніші школи. З останніми — зрозуміло: як і у всьому світі, ідеться про кращу освіту, якщо школа спеціалізована, з експериментальною програмою, прикріплена до певного університету (вступати буде легше).
Тож 1,5–2,5 тис. доларів на рік внесків платять за статус. Усе одно приватні школи — в 10–20 разів дорожчі. Та ще й класи тут по 40–50 дітей, а не по 80–100, як скрізь. Такі заклади освіти зазвичай інтернати — ця форма навчання вважається перспективною. Тож доведеться платити ще 1 тис. доларів за проживання. Старші школи — геть усі з гуртожитками, і щоб ходити до 10–12-х класів, доводиться залишати дім.
А що ж із сільськими школами? Учнів так багато, що закладів освіти бракує. У школі могли б взяти додатковий клас, але зарплату вчителю платити нема з чого. Ось і відкривають напівлегальні школи, де вчитель отримує те, що здають мами й тата учнів (у середньому 150–200 доларів на місяць). Підручники, канцтовари, рюкзак, звісно, теж купують. Змінного взуття не вимагають. А ось шкільна форма — це 2–3 варіанти спортивної форми на різні сезони.
Загалом: 3,5 тис. доларів.
До слова, усе це йде з гаманців, які вже напередодні немало витратили. Якщо дитина не ходила хоча б рік до дитсадка і не демонструє високих знань, її можуть під час відбору в 1-й клас і не взяти. А дошкільна освіта коштує від 1 до 5 тис. доларів на рік. Найцікавіше, що 5 тис. — це середня зарплата в регіонах.
- Південна Корея: все й одразу
Здається, тут зібрали тренди з усіх найдорожчих країн. Внески (входить харчування) в умовно безплатних школах — від 3,5 до 8 тис. доларів на рік. Гаджети тут вимагають купувати учням, як у Новій Зеландії. Різні канцтовари та предмети побуту — як у Японії (лише без стола та стільця). І шкільна форма потрібна. Навіть змінне взуття має бути певного кольору: біле, рожеве чи блакитне, як обере школа. Щотижневі екскурсії теж платні.
А замість сінгапурських репетиторів з 1-го класу дітей віддають до хагвонів — додаткових шкіл, де займаються мистецтвами та поглиблено вивчають мови, науки, IT. Віддають не для того, щоб «підтягнути», а щоб випереджали решту учнів. Недарма 1 березня — початок навчального року в Південній Кореї — вганяє батьків у холодний піт.
Понад половину родинного бюджету тут витрачають на освіту дітей.
Загалом: 5 тис. доларів.
