Як півгодини на день можуть зробити дитину вмілою та обізнаною? Чому японська методика, якій більше півстоліття, стала популярною лише нині? Чому в США вона викликає безліч критичних зауважень, а в Європі чимало її фанатів? Про це та інше розповідає вчителька, яка практикує таку форму роботи, Ірина Сорока.
Відкриття завдяки лінощам
Коли йдеться про франшизи, відкриття нових точок відомих брендів, зазвичай це — про фастфуди та казино. І лише одна школа йде у світових рейтингах за цим показником одразу за МакДональдз — Кумон. Наразі у 49 країнах чимало таких освітніх центрів, де вчаться понад 4 млн дітей. Звідки такий бум?
У 1954 році вчитель математики Тору Кумон вирішив допомогти з арифметикою маленькому сину, який отримав двійку. Він давав невеличкі під силу завдання щовечора, а коли той успішно засвоював матеріал, трошки ускладнював їх. Так хлопчик, займаючись додатково по 20 хвилин на день, обігнав однолітків і в 6-му класі вже розв’язував диференціальні рівняння. Тож батьки однокласників попросили Тору Кумона займатися з їхніми дітьми також.
У Японії цю історію розповідають дещо інакше: у дитинстві Тору сам вчився погано. Після початкових класів його відправили до приватної школи, де від учнів вимагали значно більше. Хлопцю загрожувало залишення на другий рік, тож він самостійно наздоганяв програму. Потім він допомагав іншим учням, і це так йому сподобалося, що він став учителем. А вже згодом передав синові ті сторінки із завданнями, які вигадав у дитинстві для себе.
У 1970-ті роки математичні заняття за системою Кумон стали популярними в усій Японії, особливо після виходу бестселера «Таємниця математики Кумон». У ті ж часи виникли й перші центри в США, здебільшого для японських емігрантів. Модним серед американців цей метод став у 1990-ті роки, коли в журналі Time написали про експеримент: одна зі шкіл США, у якій було чимало учнів, які не встигали, рік застосовувала цю систему. Оцінки в середньому стали на 5% кращими, швидкість виконання завдань зросла вдвічі, а головне — учні полюбили математику.
Не математикою єдиною
Не математикою єдиною Чому ж бум розпочався саме зараз? Річ у тім, що за цим принципом викладали лише математику та в деяких країнах мови. А ось в Японії понад 40 років тому розробили багатобічну систему ранньої підготовки для малечі від двох років («бейбі Кумон»). Про неї в США та Великій Британії стало відомо лише 6 років тому. А до України методика дійшла лише 2–3 роки тому. У 2016 з’явилися робочі зошити за методикою Кумон, перекладені українською.
У столичному приватному навчальному закладі Uschool застосовують цю методику, адже вважають її дуже ефективною та привабливою для дітей. У київському дитячому закладі «Апельсин» теж працюють з робочими зошитами Кумон. Цікаво, що в обох школах цю методику поєднують з методикою Монтессорі. Фахівці кажуть, що це не випадковість: обидва підходи передбачають самостійність учня та повагу до його вибору.
Головна «фішка» методу — робочі аркуші із завданнями, з якими діти здатні впоратися самотужки з невеликою підтримкою дорослих. Чому саме аркуші? Щоб дитина не поспішала, не «перестрибувала» сходинки і поступово розвивала навичку.
Перші завдання настільки елементарні, що дорослим навіть не спаде на думку, що з такого слід починати. Кожне наступне підвищує рівень складності. В одному робочому зошиті — приблизно 40 завдань. На рік може бути 1–3 зошити. Півгодини на день дають результат, якщо заняття щоденні (крім двох вихідних на тиждень).
У два роки — орігамі та вирізання
Здавалося б, усі ці речі — давно відомі. Будь-який посібник для розвитку містить саме такі завдання. То в чому ж секрет? По-перше, прищеплювати навички за Кумон починають вже з ясельного віку. Дворічним діткам пропонують вчитися робити орігамі, малювати, вирізати ножицями та клеїти. Максимум, чого за нормами вікового розвитку очікують від дітей у 24 місяці: складати пірамідку з 5 кілець та будувати вежу з 8 кубиків.
По-друге, змусити таку малечу займатися — нереально. Втримати може лише гостра цікавість та задоволення від процесу. І Кумон кожне завдання перетворює на яскраву гру. Скажімо, не навчитися різати ножицями по прямій — а «вивільнити» лапки ведмежаті, з яким можна буде обійнятися (зігнути кінцівки) чи навчити бовтати ніжками клоуна.
І по-третє, у завданнях передбачена така послідовність, що дитина після кількох спроб неодмінно досягне успіху, переходячи з рівня на рівень. Наприклад, коли вона вчиться клеїти, дуже довго про клей і не йдеться. Замість цього пропонують наклейки, щоб дитина навчилася точно їх прикладати, не залишаючи білого місця. Кульки морозива на перших заняттях можна клеїти, як хочеш, а ось на яблуко з «діркою» кола доведеться прикладати правильно. І лише потім вчаться змащувати елемент клеєм.
Зошит «Нумо малювати» починається із завдання «Нанести кетчуп на омлет», тобто просто креслити червоним олівцем. А ось «Зробити волосся хлопчику» — це вже вертикальні штрихи. Замальовування починається з маленького кола в м’ячику чи томаті. У першому зошиті з орігамі вчать складати по лінії — загинати до себе та від себе, отримуючи зображення зайчика, який грає в «ку-ку», та собачки, яка гризе кісточку.
3D-лабіринти готують руку до письма
Для дітей розроблено окремі зошити: лінії та лабіринти, мета яких — у цікавій формі підготувати руку до письма, навчити проводити точні лінії, міняти нахил, регулювати натиск олівця чи ручки. Щоб малюку хотілося робити це знов і знов, лабіринти підготовлені найрізноманітніші. Скажімо, 3D-лабіринти з об’ємними фігурками — зайченя шукає маму серед «справжніх» пеньків, кошеняті доводиться обходити фотографічно точні калюжі, ями, кущі та повалені дерева, а згодом хлопчика маємо провести реалістичним містом.
Учнів більш старшого віку лабіринти приваблюють цікавими схемами: треба проходити між обрисами відомих скульптур та архітектурних шедеврів, ретроавто та сучасних машин. Ігри з числами — це розмальовки по номерах та поєднання цифр, щоб отримати силует. Рахувати вчать через обведення цифр та відповідних множин, знаходження їх по черзі.
Вправи з логіки починають з того, що розмиту фігурку просять поєднати з такою самою, але з чіткими обрисами, знайшовши її серед інших. Потім фігурка вже в іншому ракурсі. Далі вчаться поєднувати молоко з молоком у склянці, пляшці чи пакеті, дитинчат — з мамами тощо.
Творчі здібності починають розвивати з обведення по ледь помітних лініях кумедної мордочки. У наступному варіанті на ній вже немає очей та рота, їх слід намалювати самостійно. Згодом дитині пропонують домалювати до яскравих портретів вуса, бороди, брови, візерунки на одязі тощо.
У методиці Кумон чимало рівнів та підрівнів, за кожен дитина отримує грамоту — це теж мотивує. Одночасно радять займатися не більше, ніж за трьома напрямками, а це 1–1,5 години на день. Додатково можна лише запланувати читання на ніч: є серія «На добраніч, місяцю». Там той самий принцип: вірші та казки поступово ускладнюються, тексти стають більшими та вимагають дедалі багатшого словникового запасу.
Що можна запозичити з методики
За такого навчання кожен отримує визнання успіхів — хай навіть після безлічі спроб. Якщо завдання дитина виконує дуже невміло, автори радять скопіювати аркуш із вправами, роздрукувати його 3–5 разів і давати доти, доки не вийде більш-менш правильно. Майстерність заснована на швидкості і точності. А ось батькам витрачати на завдання радять не більше 10 хвилин на день — у ролі такого собі консультанта.
Головна порада мамам і татам: не втручатися в процес, не казати: «Ти робиш неправильно». Варто лише в кінці роботи сказати, що є помилка, та запропонувати її пошукати. Учень має самостійно аналізувати результати — це ще одна важлива навичка, яку він повинен опанувати. І обов’язково треба похвалити дитину за зусилля.
Для кожного віку є свої завдання. Скажімо, у 4–6 років «пишемо і стираємо абетку», вивчаємо рими, годинник, ази наук (47 завдань з біології, географії, астрономії та фізики). А у 8–10 років учні вчать дроби, множення та ділення, афоризми, фінансову грамотність, роблять з паперу 3D-фігури (наприклад, різних динозаврів).
З математики існує 22 рівні. На останньому вчать статистику і теорію ймовірності, трохи раніше розв’язують диференціальні рівняння. У США — одна з причин того, що методику Кумон критикують: у старших класах програма з математики значно простіша, ніж те, що пропонують вчити японці. А ось в Україні, навіть після розвантаження шкільної програми, теми наближені до «кумонівських». Наприклад, дроби в нас вивчають у 9–10 років, а в США — у 6-му класі. До того ж в Америці такі програми дають зазвичай у позашкільних центрах, де сплачують по $300 за годину консультації і тестування. Звісно, щоб отримати сертифікат за сплачені кошти, батьки, попри поради фахівців, змушують дітей займатися, навіть якщо ті не хочуть.
В Україні ситуація протилежна: батьки або навчають дітей вдома за «кумонівськими» зошитам, або ж навіть роздруковують з інтернету піратські копії.
А чого може навчити Кумон тих, хто не хоче займатися за класичними матеріалами? Можна взяти сам принцип: дбати про дрібниці, давати завдання, з якими малюк точно впорається, займатися щодня і постійно підвищувати рівень. Це — секрет успіху, яку б навичку ви не опрацьовували.
