Новий Цивільний кодекс: що змінює Рада і чому навколо нього стільки суперечок
Верховна Рада ухвалила у першому читанні проєкт нового Цивільного кодексу України. Фактично йдеться про масштабну реформу приватного права, яка має замінити чинний кодекс 2003 року.
Навіщо взагалі змінювати Цивільний кодекс?
Автори законопроєкту кажуть: кодекс 2003 року застарів. За 23 роки з’явилися цифрові активи, нові форми власності, змінилися підходи до приватного права, зокрема і в ЄС, кули прямує Україна.
Реформа має «рекодифікувати» приватне право — зробити його більш сучасним, логічним і узгодженим із європейськими стандартами.
Серед новацій:
- розширення джерел цивільного права — більшу роль матимуть звичаї та локальні акти юридичних осіб;
- нові правила щодо цифрових прав і реєстрації цивільних прав;
- зміни в регулюванні сімейних відносин;
- нові поняття на кшталт «доброзвичайності»;
- оновлені антидискримінаційні та репутаційні норми.
І ось тут якраз і починаються суперечки — громадянське суспільство починає критикувати окремі норми, щойно з’являється текст.
Почнемо зі змін, які пропонують депутати, щодо дитячих прав і сімейних відносин.
Одне з найбільш чутливих питань — втручання держави у сімейні відносини. У попередніх версіях проєкту була норма, яка дозволяла шлюб із 14 років у разі вагітності. Після хвилі критики її прибрали. Але правозахисники наголошують: у документі залишилися інші суперечливі положення.
Зокрема, стаття 1513 передбачає, що суд може вживати заходів для примирення подружжя, якщо це відповідає «доброзвичайності». Критики вважають, що це може ускладнити розлучення, зокрема для жінок, які хочуть вийти з токсичних стосунків чи припинити існування сім’ї, де є місце насильству.
«Спочатку всім обов’язково треба пройти етап «мирись-мирись». Без варіантів. Це настільки чиста, еталонна дичина, що будь-які епітети: «абсурдно, принизливо, по-iдioтськи» — тут просто зайві.
Про всяк випадок уточню — я теж хочу, аби діти отримували максимальну увагу обох батьків. І так, історії про те, як малеча стає свідками сварок дорослих або й заручниками з’ясувань стосунків — це завжди болюче. Тільки не треба обманювати себе, стверджуючи, що коли держава примусить батьків спробувати помиритися — дітям стане краще», — написала у Facebook депутатка Інна Совсун.
Для батьків і дітей це питання не абстрактне: судове тлумачення «належної моралі» може впливати на рішення щодо розлучення, місця проживання дитини чи навіть оцінки стилю виховання.
Чому журналісти занепокоєні?
За словами медіаюриста Володимира Зеленчука, частина норм може ускладнити роботу журналістів, особливо розслідувачів. Ідеться про положення щодо честі, гідності, ділової репутації та меж поширення інформації. Якщо формулювання залишаться широкими, це може збільшити ризик позовів проти медіа.
«Залишилася норма, що наділяє героїв журналістського матеріалу правом подавати відповідь на будь-які згадки про себе, якщо вони вважають свої особисті права порушеними», — пише медіаюрист.
Для суспільства це означатиме: якщо журналісти більше ризикуватимуть через публікацію розслідувань, менше корупційних історій може ставати публічними.
Що таке «доброзвичайність»?
Найбільше обговорень викликало нове слово — «доброзвичайність».
У проєкті ним позначають принцип, близький до латинського boni mores — «добрі звичаї» або «належні моральні засади». Тобто певний моральний фільтр: правочини, дії чи навіть рішення суду не мають суперечити суспільній моралі. Втім чіткого визначення, що саме є «доброзвичайністю», у кодексі немає.
І саме це лякає критиків: якщо поняття нечітке, його можна трактувати по-різному — залежно від судді, регіону чи політичної ситуації.
Хто критикує і за що?
Однією з найгучніших критикинь стала народна депутатка Інна Совсун.
Вона написала, що після першої хвилі обурення були надії, що «до суспільства дослухаються». І назвала документ таким, що «будує в Україні Гілеад» — алюзія на антиутопію «Оповідь служниці».
Совсун також навела приклад: «…якщо суддя вирішить, що розлучатися вам неморально та неетично — вас будуть пробувати помирити. Запасайте місяці на судові засідання та зустрічі з людьми, що пхатимуть носа у ваше особисте життя. В особисте життя двох дорослих людей, які ухвалили рішення, що їм краще будувати свої життя окремо».
На її думку, це відкриває шлях до суб’єктивного втручання в приватне життя.
Правозахисна організація Insight опублікувала аналіз законопроєкту і назвала частину норм «архаїчними, дискримінаційними та небезпечними». В організації вважають, що документ може погіршити становище жінок, дітей та ЛГБТІК+ людей.
«Висновок однозначний: замість європейської модернізації нам пропонують набір архаїчних, дискримінаційних та небезпечних норм».
Видання Explainer пише: «Проблема в тому, що це поняття надто широке». І пояснює: «доброзвичайність» не відсилає до чітких юридичних критеріїв.
ZMINA, Rubryka, Hromadske Radio та інші правозахисні й медійні платформи наголошують: новий кодекс може створити ризики для прав жінок, дітей і меншин.
Експертна думка
Олександр Брижак, юрист
У новому Цивільному кодексі є понад 40 згадок про доброзвичайність. Але розгорнутого тлумачення нової правової категорії шукати дарма. Освіторія.Медіа поцікавилась у юриста, де віднайти конкретні критерії того, що вважається моральним чи етичним стандартом, адже саме про це йдеться у визначенні доброзвичайності в самому ЦК.
Юрист коментує:
Доброзвичайність — це сукупність моральних норм і принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних у суспільстві уявлень про належну поведінку, усталену в суспільстві. У разі якщо суспільні відносини суперечать доброзвичайності, настають юридичні наслідки, визначені цим Кодексом та(або) іншим законом або договором,
Наразі ви ніде не зможете прочитати перелік критеріїв, що стосуються моральних норм чи стандартів етичної поведінки. Ці критерії ще будуть напрацьовуватись: законодавцем, судовою практикою. Тож зараз ця новація на рівні інших морально-етичних категорій, таких як добросовісність, які відповідають загальноприйнятим стандартам поведінки в суспільстві. Після прийняття ЦК будуть створені юридичні коментарі теоретиками і судова практика. І тоді вже можна буде про щось говорити прицільно.
Якщо говорити про статтю 317, яка викликала чимало обговорень через те, що, мовляв, «дискримінація стає прийнятною, бо відповідає уявленням про «доброзвичайність» (про це пише Інна Совсун), то варто пояснити наступне:
пункт 6 не можна розглядати окремо від інших. Ось їхній перелік — цитую ЦК:
…Не є дискримінацією фізичної особи за ознаками індивідуальності встановлення відмінностей, обмежень, привілеїв або вимог у відносинах, якщо вони об’єктивно обґрунтовані, розумні, мають легітимну мету, способи досягнення якої є належними та необхідними, зокрема:
1) забезпечення охорони життя та здоров’я такої фізичної особи або інших фізичних осіб, захист національної безпеки, громадського порядку, запобігання кримінальним правопорушенням, забезпечення охорони здоров’я населення та прав і свобод інших осіб;
2) дотримання встановлених законом санітарно-гігієнічних або екологічних норм і правил;
3) об’єктивна необхідність відповідності особистих якостей, навичок, вмінь, зокрема зовнішнього вигляду, фізичного стану, фізичної особи специфічним професійним вимогам, встановленим законом та/або договором, без якої належне виконання професійних, трудових, службових, військових чи інших обов’язків є неможливим;
4) захист вразливих груп населення, якщо це визначено законом та не спрямовано на приниження їхньої індивідуальності;
5) забезпечення вирізняння працівників або представників юридичної особи, якщо це є істотною складовою надання послуги або виконання функції, а також домірно поширюється на всіх осіб у відповідних відносинах;
6) захист доброзвичайності.
Отже, треба читати і розглядати усе в комплексі. Сам по собі цей пункт не буде мати значення, якщо не дотримані інші критерії.
А що кажуть філологи?
Катерина Роботницька, вчителька-методистка ТОВ «Ліко-школа», популяризаторка української мови, освітня експертка програми «Солов’їне шоу», фіналістка премії Global Teacher Prize Ukraine
Доброзвичайний у словниках подають як застаріле слово
Слово доброзвичайність — спроба відтворити латинське поняття boni mores, яке дослівно перекладаємо як «добрий звичай», «добра мораль». Boni mores, до речі, є одним з основоположних принципів юридичного права й вказує на сукупність норм та принципів, які визнає етичними певне суспільство.
То чи коректно було перекласти boni mores як доброзвичайний? Іменник доброзвичайність утворено від прикметника доброзвичайний. Слово «доброзвичайний» зафіксовано в словниках і корпусах української лексики, подибуємо його і в класиків, наприклад у перекладах Валер’яна Підмогильного. Щоправда в словниках слово подають як застаріле, а мовознавець Святослав Караванський у праці «Секрети української мови» визначає це поняття «як занедбану й не до кінця витлумачену» форму.
Згідно зі словниковим тлумаченням, доброзвичайний — це «пристойний, нормальний, етичний», а доброзвичайність визначається як «норми поведінки». Синонімами цього слова є доброчесність, моральність, шляхетність, добропорядність, добропристойність.
У тексті законопроєкту доброзвичайність визначено одним з джерел приватного права з таким визначенням: «Сукупність моральних та етичних норм суспільства, з урахуванням яких регулюються приватні відносини». Тож доброзвичайність стає своєрідним містком між правом і мораллю та інструментом проти формально законної, проте неетичної поведінки та може стати підвалиною для більш гнучких судових рішень. Наприклад, компанія законно збирає дані про своїх користувачів, але потім використовує їх у недоброчесний спосіб, що дає змогу користувачам позиватися й захищати свої права.
Отже, термін «доброзвичайний» є доречним у тексті оновленого Цивільного кодексу. Попри застарілість та неактивний ужиток самого слова, воно доволі точно передає зміст латинського boni mores і є спробою закріпити в праві категорію, що виходить за межі суто юридичних норм. У цьому контексті «доброзвичайність» постає як інструмент, що дозволяє оцінювати не лише законність дій, а й їхню моральну прийнятність. Водночас ефективність цього поняття залежатиме від практики його тлумачення судами: буде це змогою захисту прав людини або ж спробою спекулювати широтою й абстрактністю тієї само «доброзвичайності». Тож баталії довкола проєкту закону триватимуть, а суспільство, як ніколи гостро, потребуватиме обговоренння того, що ж таке доброзвичайність по-українськи.
