Британське видання Times Higher Education опублікувало колонку дослідниці Агнешки Пйотровської — академікині, режисерки та психоаналітичної консультантки, яка працює з PhD-студентами в університетах Великої Британії.
Її текст-роздум це вже не звичне занепокоєння про «менше читання», зокрема серед студентів університетів. Авторка описує глибоку трансформацію освіти, і в основі той факт, що читання як практика мислення зникає.
Як пише Пйотровська, спираючись на свій викладацький досвід: в елітних університетах студенти читають менше, ніж раніше, у решті — не читають взагалі.
Авторка і її експертність
Агнешка Пйотровська працює на перетині академічного середовища, креативних індустрій і психоаналізу. Вона викладає, керує дослідженнями аспірантів, а також вивчає вплив штучного інтелекту на людські стосунки та мислення. Така міждисциплінарна практика дозволяє їй бачити кризу читання не лише як освітню, а як культурну і навіть психологічну проблему.
Платформа Times Higher Education, де опублікований текст, є одним із найавторитетніших світових ресурсів про вищу освіту, що додає ваги її спостереженням: це не локальна думка, а частина глобальної дискусії про майбутнє університетів.
Головне відкриття: читання зникає, процес нерівномірний
Висновок авторки приголомшливий — криза читання є «дзеркалом» ще й соціальної нерівності. Вона показує, що:
- у престижних університетах (Оксфорді чи інших елітних закладах) студенти все ще читають і використовують ШІ з певною обережністю;
- у масових університетах значна частина студентів не читає зовсім.
Читають чи не читають студенти — залежить від їхнього класового походження, типу школи, яку вони закінчили, і так званого культурного капіталу, який вони приносять із собою до вишу.
Цікаво, що авторка не звинувачує штучний інтелект у виникненні проблеми, вона показує, що ШІ лише підсилює її. І Агнешка Пйотровська не єдина в цьому переконана.
«На Лондонському книжковому ярмарку на початку цього місяця Джоанна Прайор, головна виконавча директорка Pan Macmillan та голова Національного фонду грамотності, попередила, що спад читання становить більшу загрозу для видавничої галузі, ніж штучний інтелект (ШІ)».
Під час навчання студенти дедалі частіше покладаються на спрощені ШІ-резюме текстів, а не читають їх повністю, а отже навіть не намагаються осмислити тексти. Саме це формує поверхневе розуміння і відучує молодих людей від самостійного мислення.
Водночас у привілейованих середовищах спостерігається протилежна реакція: студенти можуть навіть відмовлятися від використання ШІ, вони все ще сприймають спрощену модель опанування тієї чи іншої теми як загрозу академічній доброчесності. І тут знову вголос заявляє про себе соціальне походження стедентів, бо ті, хто вже володіє навичками читання, можуть дозволити собі «не користуватися скороченнями».
Воррен Бакленд, доцент кафедри кінознавства в Оксфордському університеті Брукса, якого цитує Агнешка Пйотровська, вважає, що криза читання — це наслідок багаторічного споживання соціальних мереж, руйнівної дії Covid під час їхніх шкільних років. «Вони насправді зовсім не розуміють, чому читання важливе», — каже він про молоде покоління.
Порівняння країн: Британія, США, Швеція
У Великій Британії лише кожна третя дитина любить читати у вільний час, а половина всіх дорослих взагалі перестала читати. Щоденне читання дітям віком від нуля до п’яти років скоротилося на 25 відсотків у порівнянні із 2019 року.
Пйотровська виходить за межі Великої Британії і показує, що проблема має глобальний характер, але країни реагують на неї по-різному.
У США, за її даними, 40% дорослих не прочитали жодної книги за рік, а серед людей із низьким рівнем освіти середня кількість прочитаних книг дорівнює нулю. Натомість серед людей із вищою освітою цей показник становить п’ять книг на рік.
Швеція демонструє інший підхід. Після занепокоєння падінням рівня читання держава не обмежилася дискусіями, а запровадила системні зміни: університети зобов’язали відстежувати використання навчальної літератури. Уряд скасував свою стратегію цифровізації в школах та інвестував 104 мільйони євро у повернення паперових книг до аудиторій.
Дослідники з Örebro University дискутують щодо масштабів проблеми, країна розглядає її як структурну, а не індивідуальну.
Вплив соціального походження: новий освітній розрив
Читання стає маркером соціального розшарування. Студенти з родин із вищим соціальним статусом:
- краще підготовлені до академічного читання;
- розуміють його цінність;
- частіше зберігають цю практику в університеті.
Натомість студенти з менш привілейованих середовищ часто не мають цього досвіду взагалі. Для них читання як інструмент мислення просто не є частиною освітньої культури.
Пйотровська проводить паралель із романом Казуо Ішіґуро «Клара і Сонце», де суспільство розділене на «покращених» і «залишених позаду». В її інтерпретації сучасна освіта ризикує рухатися в тому ж напрямку: доступ до глибокого мислення стає ресурсом для обраних.
«Чи прямуємо ми до суспільства, розділеного на «піднятих» дітей, які отримують освіту та всі когнітивні переваги, і тих, хто залишився позаду, за якими з м’яким нерозумінням спостерігають машини, уважніші за будь-якого вчителя-людини. У романі Ішіґуро це суспільство, яке втратило будь-який етичний компас, де освіта призначена для обраних, частково керована зіпсованими уявленнями про генетичну перевагу. Доступ до життя, сформованого читанням, стійким мисленням, задоволенням від боротьби зі складними ідеями, стає привілеєм, а не правом».
Втрата сенсу освіти
Окрім технологій і соціальних факторів, авторка звертає увагу на ще одну фундаментальну зміну: трансформацію самого ставлення до освіти. Студенти дедалі частіше сприймають навчання лише як спосіб отримати диплом, а потім — роботу, а не як процес відкриття й інтелектуального задоволення.
Саме тому, на її думку, заборона соціальних мереж чи обмеження ШІ не вирішать проблему. Втрачені інструменти і мотивація: цікавість, радість від ідей, задоволення від складного тексту. «Ми десятиліттями інструменталізували навчання, зводячи його до результатів, показників та працевлаштування, а тепер нас спантеличує те, що студенти ставляться до нього як до транзакції, а не як до пригоди».
Науковиця закінчує свою статтю песимістичним прогнозом: «…на книжкових ярмарках тривають дебати щодо того, чи напише ШІ наступного лауреата Букерівської премії. Ось сценарій, який, здається, ніхто не розглядав: це майбутнє, в якому книги пишуться машинами і їх ніхто і ніколи не читатиме, хіба що, можливо, інші машини, тоді як все менша кількість людей пам’ятає, чому читання колись мало значення».
Читайте також: Усвідомлене читання в Держстандарті: що повинні вміти учні?
