Що таке інформальне підвищення кваліфікації та що нового в цьому напрямку вводять у 2026 році? Чи може педрада зарахувати вчителю самоосвіту як години поглиблення майстерності? Чи справді читання книжок зарахують як підвищення кваліфікації? На які критерії зважають зазвичай? Про всі новації підвищення кваліфікації в 2026 році ми поговорили з юристом Олександром Брижаком.
Що таке інформальна освіта?
Нова система підвищення кваліфікації, пілотування якої розпочалося цього року, не залишає байдужими вчителів. Здебільшого педагогів цікавить, як скористатися 1500 грн на поглиблення експертності, як обирати курси до душі та з користю для справи, а також технічні нюанси роботи з платформою «Вектор». Про все це ми неодноразово писали.
Але дехто зацікавився іншими змінами, які до Порядку підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників внесено постановою № 1343 від 22 жовтня 2025 року. Вона запрацює з 1 липня 2026 року. І ось який цікавий момент: учителі можуть обирати не лише програми, а й саму форму підвищення кваліфікації. Якщо з поняттями «здобуття вищої освіти чи наукового ступеня, наукове стажування, супервізія, програми академічної мобільності» все більш-менш зрозуміло, то «самоосвіта» викликає питання. Цю форму також називають інформальною.
Нагадаємо, формальна освіта — ліцензовані програми закладів освіти. Передбачається, що учасники процесу досягнуть заздалегідь визначених результатів навчання. Неформальна освіта — курси, тренінги, майстер-класи, дистанційні курси, вебінари тощо. Ця діяльність не потребує ліцензування та не унормовується державними органами. Це дає необхідну різноманітність, щоби задовольнити різні потреби, та передбачає вільний вибір учителів.
Про інформальну освіту порівняно з цими двома згадують значно менше. Інформальна освіта — це самостійне здобуття потрібних компетенцій. Визначення нагадує, що самоосвіта педагогічного колективу — це самостійне поповнення знань з різних джерел з урахуванням інтересів кожного педагога та об’єктивних потреб школи.
Що таке самоосвіта та які варіанти є у вчителя?
То що таке самоосвіта та як її здійснювати? Що саме можна робити? Як навчати самого себе? Ось кілька варіантів самоосвіти, які вчителі можуть практикувати:
- спілкування з колегами: проте менш унормоване, ніж супервізія;
- неформальний обмін досвідом: скажімо, присутність на уроці колеги;
- читання професійної літератури та преси;
- опрацювання онлайн-ресурсів, перегляд відеоуроків та іншого відеоконтенту;
- розробка авторських програм.
Виглядає дещо несерйозно? Мовляв, це всі й так роблять, яке ж це підвищення кваліфікації?
Зарахування самоосвіти як підвищення кваліфікації: що треба знати?
Як же займатися професійним самовдосконаленням самотужки так, щоб це зарахували? Виявляється, такий формат існував завжди. Невже можна почитати на дивані книжку і закрити цим години підвищення кваліфікації? Звісно, не все так просто. Ось що треба знати вчителю, який планує зарахування самоосвіти як підвищення кваліфікації.
- Зазвичай інформальну освіту зараховують на рівні максимум 30 годин (або один кредит ЄКТС) із тих обов’язкових 150 годин, які слід пройти за п’ять років.
- Раніше самоосвіту зараховували лише для тих педагогічних працівників, які мають науковий ступінь, почесне чи педагогічне звання. При цьому наявності педагогічного звання «старший учитель» не було достатньо для визнання результатів самоосвіти як підвищення кваліфікації. Учитель-методист, «Народний вчитель України», «Заслужений вчитель України» та «Заслужений працівник освіти України», доктор філософії або доктор наук мали такі права. Так було записано в пункті 26 Порядку підвищення кваліфікації. Вважалося, що ці освітяни довели, що їхня самоосвіта дає в результаті конкретний продукт: вони навчають колег, пишуть методичну літературу, займаються дослідженнями тощо. Проте постанова № 1343, про яку вже згадували, скасувала це обмеження. Тож тепер усі вчителі мають право зараховувати самоосвіту як підвищення кваліфікації.
- Лише педрада школи може затверджувати річний план підвищення кваліфікації вчителями та ухвалювати рішення, чи визнавати її результати. Це прописано у статті 40 Закону про повну загальну освіту. Якщо школа не вважатиме самоосвіту доведеною формою підвищення кваліфікації, так воно й буде. Зазвичай саме педрада також визначає форму звіту. Звісно, сертифікати тут ні до чого. Формою звітування може бути презентація для колег, творча робота, майстер-клас для колег за прочитаним, наукова публікація.
Що допоможе, щоб самоосвіту зарахували?
Погодити самоосвіту як форму підвищення кваліфікації та попередити педраду про її конкретний напрямок варто ще до початку календарного року.
Позитивним моментом буде зв’язок із формальним чи неформальним підвищенням кваліфікації, якщо тематика пройдених курсів, тренінгів та опрацьовані матеріали доповнюють одне одного.
Найважливішим фактором є результативність підвищення кваліфікації. Тож у звіті треба продемонструвати, що стало результатом такого «завантаження інформацією». Результатами можуть бути:
- конкретні методики, впроваджені в педагогічну діяльність;
- розроблено електронний освітній ресурс;
- розроблено авторську методику;
- створено нові завдання для учнів або дидактичні матеріали.
У якій би формі ви не презентували результати, обов’язково вкажіть:
- тему, яку ви опрацювали: зазначте конкретні тексти, медіафайли, причому важливі їх актуальність та новизна;
- коротко опишіть основні тези, методики або технології, які опанували: варто переконатися, що обсяг матеріалів відповідає заявленій кількості часу, витраченого на них;
- конкретні результати та вже здійснене практичне застосування: скажімо, проведено відкритий урок з використанням нових методів, підготовлено виступ для колег.
Гарний ефект можуть створити додатки: наприклад, список розроблених карток, посилання на статті вчителя, що підвищує кваліфікацію, на цю тему або фотозвіт з уроку, де застосовано прочитане. Також ефектним може бути кейс, який продемонструє, що нові навички допомогли подолати певний професійний виклик, дали змогу вийти на новий рівень.
Звісно, самоосвіта — це не певна кількість годин для звіту, а постійний процес, який супроводжує вчителя все життя. Більшість педагогів так і живуть, тож, попри величезну завантаженість проблемою для них є не те, як прочитати заплановане, а те, як зупинитися та приділити час собі і родині. Для підвищення кваліфікації теж потрібен внутрішній ресурс, тож варто ставити собі за мету досяжні цілі, які залишають час на відновлення.
