Понад 200 гостей зібралися в кінотеатрі BAFTA в Лондоні на спеціальний показ документального фільму «Стрічка часу», який розповідає, як українські діти та вчителі продовжують навчання під час повномасштабного вторгнення Росії.
Учасники дискусії
Після показу відбулася дискусія за участю провідних британських експертів:
- Стефані Бейкер, старшої журналістки Bloomberg та модераторки панелі;
- Крістіни Лемб, головної закордонної кореспондентки The Sunday Times;
- Роба Вільямса, виконавчого директора War Child Alliance;
- Джоанни Бакстер, депутата парламенту.
Від перших хвилин показу в залі панувала тиша. До фінальних сцен багато хто витирав сльози, а глядачі аплодували довго та щиро.
Відкриваючи дискусію, модераторка Стефані Бейкер поділилася своїми особистими враженнями від фільму: «Як журналістка та мати, я відчувала справжній біль, дивлячись «Стрічку часу». Це потужний фільм про маловисвітлений аспект жорстокої війни в Україні — про те, як покоління дітей бореться за своє базове право на освіту».
Японія, ООН, Британія
Режисерка фільму, лауреатка Berlinale Crystal Bear Катерина Горностай, а також Освіторія, як виконавчий продюсер, раніше вже представляли «Стрічку часу» на EXPO 2025 в Японії та на 80-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Лондонський показ у кінотеатрі BAFTA став ще одним важливим етапом у міжнародному діалозі про освіту та дитинство під час війни.
Відкриваючи змістову частину дискусії, Зоя Литвин, засновниця Освіторії та виконавча продюсерка фільму, розповіла про безпрецедентний масштаб освітніх викликів в Україні та навмисний характер атак на школи:
«Випадок України унікальний. Ми — перша країна в сучасній історії, яка повністю відновила та підтримує національну систему освіти під час повномасштабної війни для майже чотирьох мільйонів школярів.
У нас не було попереднього досвіду, на який можна було б опиратися. Ми тісно співпрацюємо з міжнародними організаціями, такими як ООН, ЮНІСЕФ та ОЕСР, і вони просили нас документувати, як цей процес відбувається в реальному часі.
Водночас майже 400 000 українських дітей досі не мають доступу до очної освіти. Це не там, де ми хочемо бути, але це найкраще, що можливо за цих обставин».
Вона також підкреслила систематичне руйнування освітньої системи:
«Кожна сьома школа в Україні зазнала пошкоджень внаслідок російської агресії — рівень руйнувань гірший, ніж під час Другої світової війни. Ми не вважаємо це випадковістю. Освіта є свідомою ціллю, і її необхідно захищати будь-якими засобами.
Довгострокова, змістовна співпраця та проєкти відновлення освіти мають бути пріоритетом, адже освіта — це фундамент нормального, мирного життя».
У відповідь Крістіна Лемб поділилася тим, що вона особисто бачила під час репортажів з України:
«Як журналістка, що висвітлює конфлікти, я бачила в Сирії, Афганістані та Україні, що школи систематично стають мішенню.
Після звільнення Бучі та Ірпеня я відвідала школу в Ірпені, яку щойно відбудували після того, як ракета влучила в дах. Під час мого візиту спрацювала повітряна тривога, і я бачила, як діти беруть свої маленькі рюкзачки та йдуть в укриття. Я пішла з ними. Я розмовляла з їхньою вчителькою, коли вона розплакалась. Її найбільший страх, що ці діти виростуть з ненавистю. Вона не хотіла цього для них. Ось так війна формує повсякденне життя звичайних людей».
Продюсерка Ольга Брегман розповіла про етичну відповідальність документування життя дітей під час війни та творчі рішення, які лягли в основу фільму:
«Ви не побачите у фільмі безпосередньо війну, натомість побачите, як люди її відчувають через історії, як змінилося життя українських дітей, вчителів, всієї освітньої спільноти.
Ми знімали в різних куточках країни, і хоча багато матеріалу не потрапило до фінальної версії, фрагменти, що залишилися, часто говорять гучніше за будь-які прямі сцени.
Коли студентка змушена відвідувати свій випускний онлайн, бо її школа в Бахмуті більше фізично не існує, один цей момент розповідає більше, ніж будь-які прямі сцени насильства».
Найемоційнішу реакцію викликала промова вчительки Наталії Гутарук, яка розповіла про реалії навчання за тридцять кілометрів від фронту та рішучість своїх учнів продовжувати навчання:
«Особливий зв’язок між дітьми та вчителями, показаний у фільмі, є прямим наслідком війни. Діти шукають більше емоційної підтримки від учителів, і ми намагаємося давати її щодня.
У підземній школі, де я викладаю, на дверях висить табличка «Безпечний простір». Це означає не лише фізичне укриття, а й місце, де діти відчувають себе поміченими, прийнятими та захищеними від реалій війни».
Депутатка парламенту Великої Британії Джоанна Бакстер розповіла про свій візит в Україну та систематичний характер злочинів проти дітей:
«Як член парламенту, я була в Україні кілька разів і глибоко вражена тим, що відбувається з дітьми, особливо тими, яких викрала Росія.
Хоча офіційна цифра — 19 546 дітей, викрадених Росією, ми знаємо, що реальна кількість, ймовірно, удвічі більша. Крім того, 1,6 мільйона дітей на окупованих територіях піддаються мілітаризації та ідеологічному впливу.
Те, що вразило мене найбільше, — це систематичний характер атак на дітей з боку Росії. Це планомірно — дітей вивозять у 400 різних місць по всій Росії, і близько 200 військових таборів намагаються перетворити українських дітей на російських солдатів».
Цей візит став основою для детального звіту, який Джоанна підготувала разом із UK Friends of Ukraine, у якому викладено дані та хронологію викрадень, а також кроки, які уряд Великої Британії може зробити для безпечного повернення дітей, підтримки їхньої реабілітації та притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини.
Велика Британія також домовилася про столітнє партнерство з українським урядом, яке передбачає не лише військову та гуманітарну підтримку, а й зміцнення культурних та соціальних зв’язків.
Про те, чого світ може навчитися з досвіду України, сказав Роб Вільямс, виконавчий директор War Child Alliance:
«Україна досягла значного прогресу, підтримуючи зв’язок кожної дитини з навчанням у різних формах.
З фільму видно, що немає ситуації, де проблеми освіти не можна було б вирішити креативністю та інноваціями. Освіторія відіграє величезну роль у адаптації країни до цих жахливих обставин».
Захід у BAFTA був організований у партнерстві з ГО TalentedU, яка підтримує українських кінофахівців у Великій Британії, за підтримки Посольства України у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії та Українського інституту Лондона.
Інші покази у Великій Британії
Фільм також показали в університетах Оксфорда і Кембриджа, де він викликав активну дискусію про освіту під час війни.
Відповідаючи на показ фільму, Стівен Кінґ, керівник відділу Європи, Центральної Азії та Америки у Cambridge University Press & Assessment, зазначив:
«У відповідь на таке обурливе поводження з людьми та дітьми відповідальність не може лежати лише на українцях.
Міжнародна спільнота має обов’язок брати участь у цьому опорі. Є ще бізнеси, що працюють у Росії та отримують прибуток від цього. Cambridge University Press & Assessment не належить до них — ми не працюємо в Росії. Ми повинні бути частиною цього опору. Потрібно бути сильними та рішучими у вираженні нашого абсолютного обурення цими практиками й ніколи не дозволяти їм залишатися безкарними».
