Типові радянські страви, одяг, іграшки… Для частини людей старшого покоління — це спогади про дитинство, яким би воно не було. У покоління незалежної України ці речі, навпаки, викликають «алергію» — хочеться позбутися будь-якої згадки про «совок». Та якщо розібратися, усе це — погані підробки, приклади вкрадених і спотворених західних технологій. Як «совок» крав і присвоював собі чужі здобутки? Зібрали в матеріалі речі та факти, які не залишать вас байдужими.
Техніка, одяг, взуття: грубі копії
Про те, як радянський союз запозичував іноземні технології без будь-яких прав на їхнє застосування, преса писала вже неодноразово. Та подивімося на це трохи інакше. Радянське дитинство проходило в оточенні речей, які були зроблені грубо, з дешевих матеріалів, не додавали відчуття комфорту, погано працювали та швидко виходили з ладу. Але дизайн або персонажі книжок зазвичай легко запам’ятовувалися. Діти й гадки не мали, що їхні європейські та американські однолітки насолоджувалися зручними, яскравими та якісними аналогами, чи радше — оригіналами цих речей. Ось таке «королівство кривих дзеркал». Тож частина світової побутової культури для тих, кому сьогодні за 40, залишилася невідомою й асоціюється лише із «совком».
Радянські виробники цупили креслення й технології від автомобілів до найдрібніших речей: фенів, прасок, парасольок, бритв. Увагу приділяли виробництву зброї — саме над цим працювали вчені, інженери, технологи. На те, щоб по-справжньому займатися побутовими речами — вивчати попит, проводити тривалі лабораторні дослідження, відбраковувати гірші варіанти — не було грошей і часу. Тож таке собі «імпортзаміщення» на скопійованому обладнанні, із вкраденими або відновленими на око технологіями, вважалося цілком припустимим. Радянські люди все одно не бачили іноземних товарів та не могли порівняти, а іноземці не приїжджали в СРСР. Виробники не судилися за авторські права, адже країна поставила себе так, що їй міжнародні закони не писані.
Днями в соцмережах виникла дискусія: ретро-модель сандаликів нагадала деяким користувачам про ті, які самі вони носили малюками в радянському союзі. Жорсткі «кайдани», що натирали ноги. Та насправді це радянське дитяче взуття було вкрадене та спотворене дешевими матеріалами і грубим виконанням у британської фірми Start-rite. Модель під назвою T-bar sandal у середині 1950-х вважалася дуже модним шкільним взуттям. Оригінал був зручним для стопи, м’якеньким, мав простір для пальців, тож ноги школяра відпочивали в такому взутті.
Перелік підробок величезний, з усіх країн світу: праска «Яуза УТ-1000» скопійована з нідерландської Phillips HD 1120, праска УЕ-4 — з британської праски Clem Travelling Iron, бритва «Агідель М» — з нідерландської Philisshave, м’ясорубка «Ленінград» — з німецької Alexanderwerk, фотоапарат ФЕД — з німецької Leica II. Пилотяги теж з різних частин світу: «Сатурн» — це скопійований американський Hoover Constellation, а «Чайка» — нідерландський Erres, як проаналізували журналісти та блогери.
Погано підігнані деталі побутової техніки часто виходили з ладу. А замінити їх було малореально, адже запчастин до них радянські заводи не випускали. Товари не відповідали західним стандартам. Наприклад, пилотяги сильно гули, фени мало не спалювали волосся.
Замість солодкого апельсинового — томатний сік
Чимало звичних продуктів і страв — теж спрощені варіанти закордонних. Народний комісар харчової промисловості СРСР Анастас Мікоян у 1936 році побував у США та привіз обладнання для харчового виробництва. Замість того, аби отримати франшизу, купували апарати й намагалися здогадатися, як і з чого на них готують продукти. Поїздка обернулася харчовою революцією, адже з’явилися продукти, які нині асоціюються з радянськими часами: докторська ковбаса, сосиски, згущене молоко, пломбір та ескімо, плавлені сирки, заморожені напівфабрикати, джеми.
Інколи заміни були кумедними: американська звичка споживати зранку апельсиновий сік видавалася здоровою та перспективною. Але оскільки цитрусові були в дефіциті, приносити вітаміни радянським людям мав… томатний сік. Його відтоді рекламували, розливали в магазинах та продавали склянками, трилітровими банками, подавали у кафе та ресторанах. Хоча насправді вітамінів у такому напої не дуже багато, проте високий вміст заліза хоча б захищав від поширеної тоді анемії.
«Оселедець під шубою», який так часто готували на свята, має скандинавське походження, якщо дізнатися про це більше. У Швеції та Данії давно подавали на стіл салат з оселедця, картоплі, буряка, цибулі та яєць. У Норвегії вперше вирішили викладати інгредієнти шарами, а не перемішувати. У 1950-ті роки салат стали заправляти не рослинною олією та гірчицею, а майонезом, що набував популярності. І так само робили в СРСР.
Іграшки з відходів
виробництва пороху
Дерев’яні пірамідки, неваляшки та конструктори — здається, стандартний набір радянського дитсадка. Та не поспішайте їх «декомунізувати».
Скажімо, звідки взялася дитяча пірамідка. Аналоги можна знайти в іграшках різних народів. Але саме американська компанія Fisher-Price розробила з нового тоді матеріалу — пластику пірамідку Rock-a-Stack. Сім ультраяскравих кольорів веселки, кола, що меншають за розміром, кулька нагорі. Іграшка швидко стала популярною в Європі.
Тим часом у СРСР створили тьмяну подобу з токсичного, легкозаймистого та недешевого целулоїду. Коштувала вона 3 рублі — як торт або кіло цитрусів. А кольорів могло бути лише 3–4, не дуже гармонійно поєднаних: наприклад, синій, зелений та білий. Чому саме з целулоїду? Бо його було багато: на нього йшли відходи від виробництва… пороху.
Fisher Price, 1970-ті
Неваляшка — здається, целулоїдна дівчинка в червоному, з великими наївними очима точно вигадана в СРСР? Дерев’яні іванці-киванці є у багатьох народів, але зазвичай вони зображали хлопчиків або клоунів. У Японії, наприклад, такі непохитні ляльки (їх звуть даруми) продавали без очей. Людина мала намалювати око, поставити перед собою мету та йти до неї, не даючи долі покласти себе на лопатки. Друге око можна було намалювати, лише коли мета досягнута. Тобто це був своєрідний тренажер цілеспрямованості.
Хто ж вигадав дівчинку в шапочці у 1930 році? В американській фірмі J. Chein & Company помітили, що в частини дітей є фобія на клоунів. Тож експериментували: Roly Poly (неваляшка) стала немовлям, мавпочкою, африканською дівчинкою і, найпопулярніший варіант, синьоокою красунею у червоному. У 1940-ті в Японії масово почали випускати такі самі неваляшки, але з «кавайними» обличчями, що нагадують стиль аніме. А ось у радянському союзі точнісінько таку іграшку, як у США, випускати почали аж у 1957 році.
Конструктор «Юний технік» за радянських часів був мрією багатьох хлопчиків. Металеві деталі, колеса, болти, гайки, маленька викрутка та гайковий ключ, немов у дорослих майстрів. І дарма, що все це похмурого темно-сірого кольору, а деталі не завжди підігнані одна до одної. Іншого не знали. Виробники пишалися: мовляв, лише в союзі так змалечку готують майбутніх інженерів.
Насправді ж точнісінько такий набір, але різнокольоровий та якісний, за кордоном знали як британську іграшку — конструктор Meccano. Автор Френк Хорнбі запатентував його ще у 1901 році. Утім, той, що скопіпастили в СРСР, був лише одним із сотень наборів. Елементи можна було змішувати та робити нові моделі. У США випускали журнал Meccano, де обговорювали нові ідеї виробників та юних майстрів. Із конструктора робили підйомні крани, машини, ваги, потяги, мости, будиночки, оглядові колеса, вежі, біплани, двоповерхові автобуси. Окремі набори вироблялися, аби з них збирати тварин, птахів, комах. Найкреативніші діти збиралися на зустрічі та змагання.
Лялька «Неслухняна Оленка» вважалася найбільш трендовою іграшкою кінця 1960-х — початку 1970-х років. Адже вона відверталася від ложки, але тягнулася до іграшкової пляшки. Всередині, на пляшці та ложці були магніти, саме їх тяжіння та відштовхування змушувало рухатися ляльку. Це вважалося унікальним винаходом, що дав змогу створити ляльку нового покоління. Але насправді губи з магнітами в іграшках ще у 1950-ті роки широко застосовувала американська фірма Hallmark. Ведмедиків або пупсів, які цілуються, дарували на День святого Валентина. Магніти забезпечували тяжіння іграшок одна до одної. А механічні ляльки, що здатні рухатися, ходити, писати пером, французькі майстри виготовляли ще у 19-му сторіччі!
Дитинство посеред вкрадених речей не спонукало до усвідомлення особистих кордонів, авторських прав, академічної доброчесності. І чимало людей лише у дорослому віці відкривають для себе оригінали та замість ностальгії уявляють, яким мало би бути комфортне та естетичне оточення дитини.
