Цю дивовижну школу в Австралії назвали на честь… грабіжника й каторжника! Але не лише це робить її унікальною. На заняттях там вивчають, як вирощувати манго, годувати крокодилів, розводити коал. Школярі готують бичків до виставок, роблять на подвір’ї апельсинові фреші, в’яжуть із власноруч зібраної вовни. А оцінки обмінюють… на врожай. Як же навчають у середній сільськогосподарській школі імені Джеймса Русе? Читайте і дивуйтеся!
Як фермерство стало елітним
У передмісті Сіднея — місті Новий Південний Уельс є школа, на емблемі якої — морда вівці, а девіз — «Справи, а не слова». Тут навчаються понад 800 учнів. Це не коледж, а звичайна старша школа. Як відомо, в Австралії всі заклади освіти поділяються на молодші (до 5–6-х класів) та старші (з 6–7-го по 12-й — для середнього та старшого рівня освіти).
Яку асоціацію навіює вам словосполучення «сільськогосподарська школа»? Що це якийсь старомодний непрестижний заклад освіти, куди змушені ходити діти фермерів? Якраз навпаки! Школа ім. Джеймса Русе — елітна, з найвищим академічним рейтингом в Австралії. Тридцять років поспіль її показники із загальнодержавних тестувань з англійської мови та математики (місцевий варіант ДПА) — найкращі. Усі випускники здобувають вищу освіту.
Та що там казати, школа визнана однією з 15 найкращих шкіл світу! Не дивно, що вступають сюди діти з усієї Австралії та Нової Зеландії, і проходять складний конкурсний відбір. Але не варто думати, що садівництво й тваринництво — просто місцевий тренд.
Хоча жартома кажуть, що Австралія — то велика ферма, тут все як усюди: із сільської місцевості юнаки й дівчата тікають до міст, фермери скаржаться, що нікому передавати досвід. Наприклад, вирощування худоби. Якби провели перепис усіх живих істот континенту, то з’ясувалося б, що основні його «мешканці»… вівці. Їх в Австралії у п’ять разів більше, ніж людей, і більше, ніж у будь-якому іншому куточку світу: сто мільйонів.
Саме для популяризації сільського господарства і створили цю школу 65 років тому. Цікаво, що тоді до неї брали лише хлопчиків і лише з міста, аби знайти здібних дітей, які зможуть стати ветеринарами, фермерами, агрономами. І лише успішній діяльності та педагогічним практикам школа завдячує тим, що нині охочих вступити до неї значно більше, ніж місць.
Тиждень без м’яса, ніч музики та драми, уроки мислення
Джеймс Русе, ім’я якого носить школа, дійсно був грабіжником та каторжником, що жив у 18-му сторіччі. В Австралію його відправили з іншими злочинцями як покарання. Але він став першим австралійським фермером і заклав основу для репутації Австралії як фермерської нації. Якщо інші колонії потерпали від голоду, то він так добре дбав про рослини, що отримав у нагороду землю й виростив на ній перший в Австралії врожай пшениці в 1789 році.
У країні є ще три сільськогосподарські заклади освіти, але лише ця — звичайна школа, а не пансіон. Сільське господарство викладається як обов’язковий предмет. Та й усі предмети так або інакше пов’язують із фермерством: приміром, на математиці обчислюють площу для випасу корів, на мові записують породи тварин. Діти дізнаються все, що потрібно, аби розвинути ферму з нуля. Тут згадують навіть такі екзотичні для нас, але не поодинокі господарства, як крокодилячі ферми, а також розведення коал, вомбатів, страусів і кенгуру. Умови для диких тварин мають бути просто як у санаторії: велика природна територія, відсутність стресу, збалансоване харчування. Що казати про екзотів, якщо в Австралії навіть із козами передбачено окремий напрямок роботи: по кілька годин на день гладити. Інколи для великих стад навіть наймають «гладильника».
Учні отримують різнобічні знання й навички згідно з програмою. Є додаткові предмети. Тут викладають ази філософії, STEM, драматургію, світобачення австралійських аборигенів. Є й такі нестандартні шкільні дисципліни (вони розроблені саме школою ім. Джорджа Русе), як критичне та креативне мислення. На них навчають вчитися і бути творчими. А ще кожен учень щороку звітує однокласникам, наскільки він уже розвинув навички 21-го століття. Тут є традиція святкувати День бандани (і діти, і вчителі приходять у цих головних уборах), проводять Ніч музики і драми (коли всі не сплять і не йдуть із глядацької зали до ранку: по черзі співають або декламують вірші).
Звісно, екологія у школі ім. Джорджа Русе — на першому місці, як і сільське господарство. Адже дітей вчать бути дбайливими до природи, налаштовуватися не на максимальний прибуток, а на такий компроміс, коли фермерство ефективне, а природне середовище не страждає. Заняття регулярно проводять просто неба. І навіть у їдальні є відкритий майданчик, де столики стоять далеко один від одного, посеред клумб та газонів, ніби на галявині. У вільний час шкільний «Клуб зелених» влаштовує в закладі освіти та навіть у всьому місті День очищення Австралії, Годину Землі та Тиждень без м’яса (учні переходять на вегетаріанський раціон).
За розкладом… копаємо картоплю
Найбільша фішка школи — практичні заняття із сільського господарства. Практику учні проходять на сільськогосподарських підприємствах, фермах, виставках. Але основне та улюблене: шкільна ферма, сади та городи, які починаються просто за корпусами цього закладу освіти. Усе це займає аж 10 га землі.
Робота на городі чи в теплицях — це не право або обов’язок учнів, а такий самий урок, як математика або історія: практичне фермерство. Усі без винятку вирощують овочі: взимку переважно капусту, а з весни — картоплю. Старші класи за програмою займаються кукурудзою. Овочі передають до шкільної їдальні, а решту діти забирають із собою додому.
Згідно з принципами екології, учні шукають біологічні, без хімікатів, методи боротьби зі шкідниками та хворобам. Вони вирощують й готують зелені натуральні добрива, намагаються покращити структуру ґрунту. Оцінки ставлять, звісно, за повсякденну діяльність, але частково — за врожай. Овочі не вродили? Високих балів можна не чекати. Можливо, це суворо, але майбутні фермери мають знати, що повинні розраховувати лише на себе і працювати на результат.
А ось діяльність у саду та з тваринами, птахами, рибою — це вже спеціалізація, яку обирають собі старшокласники. У школи два чудові сади: персиковий та апельсиновий. Догляд за деревами — за найсучаснішими технологіями. Усе автоматизовано. Наприклад, зонди вимірюють рівень вологості ґрунту та автоматично зрошують сади. До слова, парку сільськогосподарських машин, на яких працюють на полі учні, позаздрили б провідні аграрні підприємства.
Права на троянду та безкоштовні ковдри нужденним
«Флоріда голд», «Голден квін», «Червоний Шермана» — це не назви музичних гуртів, а рідкісні сорти персиків, що їх вирощують діти. Уже сім років плодову мушку — головного ворога фруктів — у цьому саду не труять пестицидами, а не дають їй дістатися до персиків за допомогою сітки з наддрібними отворами. Ця технологія дає змогу персикам довше залишатися на дереві й не страждати від шкідників, ставати великими та повністю достиглими. Цю смакоту подають у шкільній їдальні, а також самі учні по черзі допомагають кухарям і роблять із персиків джем та сорбет.
У саду є оранжерея. Школа пишається, що їй вдалося вивести свій, міжнародно визнаний сорт троянд: Золота троянда Джеймса Русе. На неї заклад освіти має права.
У ставку підлітки вирощують раків та сріблястих окунів. Вулики Асоціації бджолярів-аматорів теж не для декору. До кусючих комах потрібен делікатний підхід. А мед у паперових склянках з власної пасіки часто дають школярам на полуденок.
Екологічно отримані яйця — від курей на вільному вигулі — смачніші за традиційні. І головне, ця їжа не стає причиною страждань птахів (це один із принципів зеленого фермерства): господарі забезпечують комфортні умови, безпечні прогулянки та смачний раціон. Скажімо, курям регулярно дають… апельсиновий сік та інші фрукти. Шкільний птахівничий загін виконує щоденні операції. Зібрані яйця подають у їдальні.
Майбутні скотарі та ветеринари займаються розведенням чистокровної племінної худоби: це вівці та корови. Щороку молодих бичків підлітки готують до Королівського великоднього ярмарку Сіднея та отримують за них винагороди. Вівці породи Шарлі дають якісну вовну, а в школі удосконалюють техніку, аби отримати нову вовну якомога швидше. Не дивно, що гурток в’язання тут дуже популярний. Тих, хто не вміє, навчають, забезпечують свіжою вовною та спицями. Тинейджери виготовляють теплі ковдри, які безкоштовно роздають нужденним. Так від дбайливого, теплого ставлення до рослин і тварин учні переходять до такого самого гуманного ставлення до людини, громади, країни.
Сучасні освітяни дійшли висновку: найкраще спрацьовує дієвий приклад учителя, коли він працює поруч та разом із дитиною. Саме так відбувається в сільськогосподарській школі ім. Джорджа Русе. Її звичні будні — це і проєктне навчання, і дослідницька діяльність. Педагоги переконані, що природа і навчає, і виховує, залишається лише допомогти усвідомити ці уроки дітям.
