Першокурсниця Оксана навчається в Києві. Проте її рідні залишилися в тимчасово окупованій частині Луганської області, у Сєвєродонецьку. Час від часу виходять на зв’язок. Дівчина поділилася тим, як в окупаційних школах працює рашистська пропаганда, як там промивають мізки українським дітям і нехтують правами батьків. Ми не називаємо прізвище дівчини з міркувань безпеки.
«Прикидався імбецилом, щоб не йти до рашистської школи»
До червня 2022-го так зване ЛНР було десь там, по той бік, у супротивника. Звісно, влітку йшли тривалі бої, але все одно окупація і життя за правилами ЛНР, а потім і рф, здалося несподіваним.
Дівчина поїхала вступати ще до того, а ось старенька й хвора бабуся боялася переїздів. Мама Оксани та її 9-річний братик залишилися теж в окупації. На жаль, жінка була ошукана пропагандистами «руського міру», і дівчинці не вдалося її переконати в іншому. Мати казала, мовляв, це ж не якісь німці, слов’яни, можна порозумітися. Зв’язок з рідними складний: у місті немає інтернету, не можна зателефонувати. Час від часу мати чи її знайомі їздять у Луганськ або у прифронтову зону — тоді з’являється змога переслати доньці великий імейл про їхні будні.
У місті й у жовтні немає комунікацій. Люди готують на мангалах та на багатті на вулиці. Живуть при свічках. Опалюють міські будинки «буржуйками», а на дрова переводять дерева в парку, меблі — що завгодно. По воду, яку привозять у бочках, шикуються черги. На всі скарги окупаційна влада відповідає: чекайте, працюємо.
Мешканців міста примусово женуть прибирати завали. Є й ті, хто це робить на постійній основі. Оскільки роботи немає, чимало людей наймаються щодня на вуличні роботи за гроші (на які нічого не купиш) та одну консерву на тиждень. Мати Оксани працює медсестрою. Але ввели правило: по п’ятницях установи не працюють, а люди «добровільно» та безоплатно чистять території поруч.
Про Оксаниного брата згадали ще в серпні: представники школи ходили по адресах, де є діти, щоб занести їхні дані до списків учнів. Чимало людей ховали дітей від промивання мізків, яке рашисти називають освітою. Мати Оксани чула про родину, де здоровий підліток за підтримки рідних удавав із себе дитину зі значними інтелектуальними порушеннями, «імбецила», щоб не йти до окупантської школи. Та сусіди донесли на них. Утім, мати Оксани вважала, що освіта, хай і російська, це добре. Її лише шокувало, що до війни в Сєвєродонецьку була 21 школа, а тепер усіх дітей записували до однієї-єдиної. За даними окупантів, у місті залишилося 570 школярів.
Донецька математика, російська географія
Напередодні нового навчального року видали підручники для 4-го класу, завезені з так званої ЛНР: «Російська мова», яку вивчатимуть щодня, «Уроки громадянськості та духовності Донбасу», «Основи православної культури», «Навколишній світ». А ще здивувала… «Донецька математика». Вона що, якась особлива? У книзі дітям пропонували зробити математичні дії та дізнатися, наприклад, у якому місці Донецька є джерело Святого Миколая, на скільки перекривав план у 1933 році «стахановець» Микита Ізотов, скільки років проіснувала Новоросійська губернія.
В «Уроках громадянськості» майже все було про росію: «Великі правителі росії», «Символи слави росії» і нарешті «Донбас — серце росії». У цей предмет перейшло більшість викривлених тем православної культури: «Талант людини як дар Божий», фрази про слухняність і бажання служити іншим як єдине щастя. Звісно, все, що автори могли сказати дітям про навколишній світ в основах природознавства та суспільствознавства, теж стосувалося росії. Єдиний виняток: планети Сонячної системи (хоча й там ішлося про Гагаріна). А далі «Державні символи росії», «Гори росії», «Ріки росії», «Тундра», «Арктичні пустки», «Мандри регіонами росії» (де Донбас навіть не згадується). Половину годин займає вивчення «Сторінок історії росії». Дивовижно, що навіть на заняттях з праці, яка, здається, не несе ідеологічного навантаження, передбачено робити картонну модель КамАЗа та російську народну іграшку свистульку. Сторінки підручника з російської мови навіювали думки, що це книга з давнього минулого. Адже приклади речень, поданих для різноманітних вправ, стосувалися рубання дров, щасливого сну на сіннику, прання на ставку. «Літературне читання» складалося з життєписів святих, російських билин, віршів про Русь, іншої творчості російських поетів 19-го та 20-го століть, авторських російських казок, зокрема, про сибірські гори, історій про природу, теми «Хто до нас з мечем прийде, від меча загине». У підручнику чимало цитат на кшталт: «Життя на Землі існує, доки є кирилиця», «Я — руський, мені пощастило». З іноземної літератури школярі дізнаються лише про Гуллівера і Тома Сойєра, а ще вивчають кілька оповідань про біблейські події.
У початковій школі готують… помирати та говорять «про блуд»
На подив матері Оксани, підручник, який мав би вчити «слову Божому», починався розділом: «Батьківщина велика — росія та мала — Донбас. Патріотизм». Далі четвертокласники довго вчать спільне християнське минуле слов’ян, духовне краєзнавство Луганщини. Оскільки мати Оксани є атеїсткою, її дещо шокували фрази в підручнику: «Будь-які закони добра джерелом мають саме православну спадщину». Мета опанування предмета — не знання про християнство, а виховання «в дусі слухняності старшим, що допомагає побороти власну самість, стати таким, яким тебе хочуть бачити батьки». А також у дусі «жертовності, готовності віддати життя за Батьківщину». І це — рядки дітям 9–10 років!
Також, поміж іншого, малим школярам розповідали про єдину правильну родину — після вінчання, освячену Богом та багатодітну, а також пересторогу «проти блуду». Хлопці мають шукати сенс життя, а для дівчат він визначений — материнство. Також підручник містить поради «поступатися та підлаштовуватися під чоловічу психологію, а не конкурувати».
У підручнику української мови та літератури написано: «Важливий принцип навчання української мови — знання російської мови». Жінка вирішила, що синові буде легко, бо в 4-му класі вперше вивчалися частини мови, які він знав з 2-го класу. А головні навички: елементарні фрази в побутових ситуаціях. Із письменників діти мають знати лише Тараса Шевченка — «майстра в написанні віршів з українськими пейзажами», нібито казкарку Лесю Українку та радянські вірші Володимира Сосюри.
Утім, матір Оксани потішило, що за кожного школяра, якого батьки не пізніше 15 вересня віддадуть до школи, видають 10 тис. рублів. Жінці сказали, що оскільки їхня родина «позитивно налаштована», вона має стати батьківським активом, а на дитину «робитимуть ставку». Запропонували вивчити вірш на 1 вересня. Але для цього слід підготувати червону краватку та пілотку. На питання, чи не збираються дітей робити піонерами, відповіли, що ні, це просто нова святкова форма.
Вчителькам з росії обіцяють квартири місцевих мешканців
Про те, чого чекати від школи, жінка розпитала у знайомої вчительки. Та погодилася на колаборантську діяльність і мала вчити дітей відтепер не української мови, а російської. Але поскаржилася, що змушена була їхати на курси перепідготовки навчанню за новими стандартами до ростова. Мовляв, без цього не допустять до роботи. Усе б нічого, але обіцяної оплати проїзду не зробили. Люди, які в окупації живуть на останні копійки, мали їхати власним коштом. А навчання зайняло лише 5 днів по три заняття щодня. Вважається, що надалі педагоги, які працюють на рф, навчатимуться онлайн. Але платно — близько 2 тис. рублів за курс. Та хоча б спокійна за місце, бо нова влада сказала: краще відмовимо молодим, а педагогам за 50 років завжди раді. Мовляв, лише ті, хто пам’ятає Радянський Союз, можуть правильно виховувати дітей.
Педагогів не вистачає. Директор школи скаржиться, що більшість тих, хто працюватиме, залишаються проукраїнськими. Але виправити це мали вчителі з росії. Колеги кепкували нишком, чи добре навчатимуть російської мови мешканки Дагестану, Чечні, Туви (саме звідти набирали охочих). Російським педагогам пропонували вдвічі більшу зарплатню, ніж місцевим, а також житло (окупаційна влада переписує на «своїх» замкнені квартири, господарі яких евакуювалися, та дає дозвіл ламати двері, користуватися речами). Вища освіта для роботи росіян у школі ЛНР не обов’язкова.
«Школа — це не освітні послуги»
Проросійську вчительку також здивувала кількість виховних годин: у 5–9-х класах щотижня або «Розмови про важливе», або «Все для перемоги». Перші заняття необхідні, щоб діти «правильно говорили про спецоперацію», про те, як «нас рятують від залежності від НАТО», про ядерну війну. Другі — присвячені Другій світовій війні. Ось такі теми годин: «Війна та діти», «Піонери-герої», «Мужні воїни», «Дівчата-бійці», «Батьківщина — це москва». Дитячу психіку обробляють відвертими розповідями про катування, концтабори. Щоразу вчителю слід згадувати сучасність: запитати школярів, чи здатні вони віддати життя за росію? А дівчатка мають усвідомити, що жінка не лише рятує ранених, а й має зі зброєю захищати Батьківщину. Вчителька вважала, що це вже занадто. І не поділяла рядки методички: «Почуття патріотизму формується внаслідок гордості за перемоги 1812 та 1945 років». З 5-го по 9-й клас у програмі з літератури — майже половина годин присвячена «творам про Велику Вітчизняну».
А ще була настанова, що прогули виховних годин важливіші, ніж прогули будь-яких уроків. Слід одразу ж викликати батьків та виявляти, чи не через ідейні причини дитина не ходить. На курсах вчили, що «Школи — це не освітні послуги, а виховання». Оксана, якій про це написала мати, переконана: мета вчителів — пропагандистська обробка дітей. А ще на ростовських курсах казали, що у вихованні слід орієнтуватися… на досвід шкіл сталінських часів.
Розпочався навчальний рік. Урочисту лінійку скасували. Оголосили змішане навчання: діти раз на тиждень приходили отримувати завдання та віддавати виконане. Школа зустріла озброєними військовими. Зняли великий стенд: «Моя країна — Україна». Натомість розмістили прапор росії, стенд із гербом та гімном рф. Чи то нові вчителі, чи нові настанови, але дітей звали на прізвища. Дівчатам заборонили приходити у джинсах та штанах. А хлопчика, який навчався раніше на інклюзії, педагог назвала «неповноцінним», а на зауваження рідних заявила: «Нарешті можна казати все чесно, без отієї толерантності!»
Батьки старшокласників перемовлялися, що як школа перейде на очне навчання, хлопці матимуть по два уроки військової підготовки на тиждень, а в дівчат чомусь лише одне заняття, та й те з медичної допомоги. І все про родину, шлюб, вагітність, догляд за дитиною вміщено в цей курс, а хлопцям нібито ці знання не потрібні.
У вересні, ще до псевдореферендумів, завезли російські підручники. Там уже все стосувалося лише рф.
До табору — обов’язково
Останнє, про що повідомила Оксані мати, звучало дещо панічно: проросійські школи її зовсім розчарували, шукає можливість переправити сина до Оксани. Адже опалення так і не дали, але готуються переводити школи на очне навчання. У холодні класи принесли по маленькому обігрівачу. Вчителька радить одягати светри та термобілизну, адже в куртках сидіти не дозволить — заборонено. Їдальня не працюватиме.
Із центру міста людей почали переселяти в порожні квартири, а їхні передають російським військовим та адміністрації. Матері теж натякають: її житло надто гарне для жінки з дитиною.
А на осінні канікули Дениса примушують їхати… у Чечню у військово-патріотичний табір. Обрали лише хлопчиків із початкової школи — мовляв, саме в цьому віці слід виховувати справжніх чоловіків, майбутніх воїнів. І обрали не всіх, а виключно «з правильних родин». Мовляв, якщо щось українське дитина ляпне — місцеві вихователі можуть неадекватно зреагувати, тож треба лише перевірених і слухняних хлопчиків. Мама категорично відмовилася відправляти так далеко дитину саму, яка ніколи без неї не залишалася. І почула на це: «Обов’язково. Ви на гарному рахунку, але як станете опиратися вихованню — тоді яка з вас мати? Позбавимо прав, дитина може і в сиротинець потрапити».
Тепер жінка із жахом розпитує про те, скільки українських дітей, у яких є рідні та навіть батьки, позабирали в російські родини. Воєнні дії знову наблизилися, а це значить, що під виглядом «більшої безпеки для дитини» Дениса можуть не повернути ніколи й віддати в Чечні на всиновлення.
