Війна приносить травматичний досвід. Не завжди дитині може допомогти сама лише батьківська любов, хоч вона і зцілює. Та й самим дорослим часом потрібна фахова допомога. Але до кого звертатися: психолога, психотерапевта, психіатра, психоаналітика? У чому різниця та як не натрапити на шахрая, розповідає дитяча психологиня Юлія Борисова.
Що таке психічне здоров’я?
Перше, із чим слід визначитися: сумніви виникли щодо психічного чи психологічного здоров’я?
Психічне здоров’я — це відсутність важких психічних захворювань, стан, за якого психічні процеси протікають без збоїв. Якщо людина страждає від галюцинацій, перебуває в ступорі, має нав’язливі ідеї, постає питання про порушення психіки. Психічне здоров’я — частина того, що ми розуміємо зазвичай під здоров’ям взагалі. Тобто психічно хвору людину під час загострення навряд чи хтось назве здоровою.
Але серед людей, у яких таких проблем немає, трапляються ситуації, коли «душа болить», «якось порожньо», «тривога не дає заснути», «немає любові до себе», «все склалося не так, як хотілося», «важко оговтатися від пережитого» і навіть «все добре, але я цього не заслуговую». Психічне здоров’я є, але людина психологічно страждає. Зазвичай це реакція на хронічний стрес, психотравму (наприклад, втрату) або внутрішні конфлікти (хочу протилежних речей, не виправдовую власних очікувань).
Що таке психологічне здоров’я?
Психологічне здоров’я — душевний комфорт, цілісність, внутрішня гармонія. Відомі вчені пропонували різні критерії психологічного здоров’я. За Фрейдом, наприклад, їх два: людина вміє кохати і творчо працювати. Потім додавали такі, як почуття гумору, здатність переживати кожен момент життя у всій повноті.
Йдеться не про повний емоційний контроль над собою, відсутність сумнівів чи соціальну успішність, через що багато людей вважають психологічне здоров’я чимось нездійсненним. Почуття в кожного з нас бувають і негативними (сум, гнів), їхня сила залежить від характеру. Та вони відчуваються гармонійно, сприймаються як такі, що із часом минуть. Кожен, хто хоч колись почувався щасливим, був у ту мить психологічно здоровим. Утім, це не лише радісні моменти. Але якщо людина не може відчути себе щасливою, навіть коли є привід, вона психологічно страждає, інколи навіть неявно для себе.
Питання для перевірки: якби саме зараз здійснилася ваша заповітна мрія, ви б почувалися щасливим?
Інколи страждати — це норма
Гасло лжепсихологів «Хочеш бути щасливим — будь» не працює. Саме ця ідея спонукає сприймати звернення до психотерапевтів як слабкість. Мовляв, слід узяти себе в руки, стати оптимістом. Але психологічне здоров’я — не завжди відповідальність людини.
Якщо замислитися, зрозуміло: є ситуації, в яких було б дивно на наведене вище питання відповісти «так», а душевний біль є якраз нормальним. Чи може почуватися щасливим той, у кого померла кохана людина? Той, хто просто зараз бачить жахи війни, його життя та життя близьких у небезпеці? Збій психологічного здоров’я у таких ситуаціях — так само нормальний, як фізичний біль після переломів чи поранень.
Щодо дітей побутує міф, що вони все забувають із часом, нічого не розуміють, навіть якщо страждають — це скоро мине, бо дитяча психіка пластична. Проте дитина не менш гостро, ніж дорослий, може відчувати душевний біль, а травматичні спогади можуть залишатися на все життя та вплинути на характер, який ще формується.
Тож дорослим варто дбати про своє психологічне здоров’я і про стан своїх дітей, за потреби звертатися до фахівців.
Але з чим до кого йти?
Хто лікує психічні розлади?
Так звана велика психіатрія — найтяжчі психічні розлади, які мають біологічні причини. Шизофренія, психози, біполярні розлади, наслідки нейроінфекції. На жаль, дистрес хоч не є основним фактором, може стати останньою краплиною для того, щоб розпочалися серйозні проблеми із психікою. Симптоми важких психічних розладів з’являються зазвичай не раніше підліткового віку. Але ранні випадки трапляються і є особливо небезпечними, тому негайно потрібна професійна допомога.
Немотивована агресія до себе та навколишніх людей, суїцидальні настрої, апатія, марення, «голоси», раптова втрата здатності подбати про себе в повсякденному побуті, навчатися чи працювати — ознаки, які є приводом перевірити, чи все добре із психікою, у лікаря-психіатра.
Мала психіатрія — межові розлади, які мають значно більшу ймовірність зачепити кожного. Адже вони виникають переважно під впливом зовнішніх факторів, психотравматичних подій. Це саме те, до чого можуть призвести жахи війни (і теми, про які «Освіторія» регулярно пише): ПТСР, панічні атаки, розлади харчової поведінки, психогенна (обумовлена психологічними причинами) депресія. Це стани, які впливають на весь організм, мають виражені тілесні прояви, заважають нормально жити, тож потребують серед іншого, медикаментозного лікування. Є міф про те, що ліки «зроблять нормальну людину овочем», «даватимуть нейролептики». Але препарати в малій психіатрії в рази слабкіші. Та й, приміром, піднімати рівень гормону серотоніну за депресії слід саме на хімічному рівні.
Часто малою психіатрією займається інший фахівець — медичний психотерапевт. Це лікар, який пройшов підвищення кваліфікації й застосовує різноманітні засоби впливу на хворого (наприклад, гіпноз), тобто додатково до призначення ліків використовує методи психотерапії. Якщо ж такого фахівця у штаті немає, порадять психіатра, який зазвичай спеціалізується саме на малій психіатрії. Тож не варто вірити страшилкам про те, що лікар «звик до душевнохворих та побачить шизофренію там, де її немає».
Навіщо потрібна психотерапія?
А тепер згадаємо про психологічне здоров’я. Якщо в дитини немає ПТСР, але вона плаче вночі, що робити? Якщо дорослі нібито справляються зі щоденними справами, але «бридко на душі»? Із цим — до психотерапевта. Неправильно казати, що він «лікує словом». Ця фраза часто відштовхує людей: хтось не вірить у балачки, іншому страшно чи соромно, бо не почувається хворим. Окрім того, є види терапії, де акцент робиться не на розмові. Тілесно-орієнтована терапія — це робота з тілом: затисками м’язів, звичними та незвичними рухами через якісь психологічні зміни. Арт-терапія — заняття мистецтвом, які зцілюють.
Що ж робить психотерапевт? Займається терапією, тобто такою взаємодією з клієнтом, яка зменшує психологічне страждання, сприяє розвитку цілісного та зрілого погляду на події. Психотерапевт не дає порад, він дає змогу глянути на ситуацію зі сторони, «розкласти думки по поличках», докопатися до неочевидних причин страждання. А чому клієнт сам не може? Чому хірург не може зробити собі операцію? Боляче. Потрібен наркоз, тож контроль втрачається. Із душевним болем те саме: нереально одночасно щиро переживати та аналізувати це.
Мала психіатрія також потребує окрім медичної, ще й психотерапевтичної допомоги. Якщо медичний психотерапевт лікує, наприклад, панічні атаки і таблетками, і терапією, пощастило. У більшості випадків лікарі віддають перевагу медикаментам. Тож потрібен ще й класичний психотерапевт — для власне терапії.
Як не потрапити до пройдисвіта: 4 поради
1️⃣
Психотерапевт має базову освіту не медичну, а психологічну. Щоб мати право так називатися, він повинен отримати психотерапевтичну освіту за міжнародними стандартами. Тривалу (від 5 років), із проходженням особистої терапії, з навчальною практикою під керівництвом досвідчених психотерапевтів.
На жаль, існує чимало людей, які замовляють візитки психотерапевтів, роблять сайти та запрошують клієнтів після того, як просто… почитав Фрейда, пройшов пару тренінгів, відчув, що «від природи це вмію». Тож варто перевіряти документи про психотерапевтичну освіту, перш ніж довіритися фахівцю.
2️⃣
Психотерапевт має дотримуватися певного напрямку (або як виняток двох-трьох): гештальтизм, психоаналіз, когнітивно-поведінкова терапія, екзистенційна терапія, клієнтоорієнтована та інші. Саме в рамках певної традиції він вчиться допомагати клієнтам. Запитайте про це. Якщо фахівець не розуміє, стверджує, що в нього «всього потрошку» або що в нього власні секретні інструменти, це має насторожити. Чи підете ви до лікаря, який каже, що він трохи дантист, кардіолог, переважно педіатр, а також ортопед та хірург?
3️⃣
Якщо психотерапевт обіцяє «подивитися на тонкому рівні», «простежити родові прокляття» та вводить інші езотеричні терміни, це сигнал триматися від нього подалі. Навіть якщо в нього є також знання психотерапевта. Застосуванням езотерики він вже порушує психотерапевтичну етику, а чи буде дотримуватися, приміром, конфіденційності?
4️⃣
Якщо фахівець порушує ваші особисті кордони, дає поради, критикує, підвищує голос, тисне, це ознаки непрофесіоналізму та навіть професійного зловживання. Коли людині психологічно важко, вона вразлива. Під час відвертого спілкування легко натиснути, налякати, заплутати, викликати почуття провини. Наприклад, для того, щоб терапія тривала якомога довше, приносила шахраю гроші. Психотерапевт завжди працює в інтересах клієнта, дає йому право вибору. Хоча в успішній терапії буває період, коли людина почувається гірше, ніж коли прийшла, це пов’язано з переживаннями, а не з впливом фахівця. Надалі клієнт відчуває, як постійно покращується психологічне здоров’я.
Психоаналітик чи гештальтист?
Психоаналітик, гештальтист — це не якісь інші спеціальності. Це назва психотерапевта за його напрямом. З усіма проблемами працюють у всіх напрямах. Але способи та підходи до допомоги різні.
Екзистенційна терапія — клієнт має надати сенсу тому, що відбувається. Скажімо, коли людина перестає відчувати себе жертвою та усвідомлює, що змогла вижити й тепер може допомогти іншим, поділившись досвідом.
Гештальтизм — вчиться контактувати зі своїм тілом, психологічним світом та зовнішнім світом без нажитих раніше шаблонів.
Психоаналіз — виявляє свої механізми психологічного захисту та робить їх більш зрілими, адаптивними.
Метод краще обирати до характеру свого чи дитини. Скажімо, людям, у яких проблеми з проявом емоцій, може важко даватися арт-терапія, психодрама. Тим, хто любить спілкування та увагу, краще підійде групова психотерапія, гештальт. Тим, для кого важливе самозаглиблення, ближчий психоаналіз.
Що робить психолог?
Психолог — це консультативна професія. Основна діяльність — профілактика, просвітництво, наукові дослідження. Психолог не лікує і не проводить терапію, він консультує, тобто надає інформацію. Також він може проводити діагностику.
Психолог і психотерапевт — ці назви помилково використовують як синоніми. Психотерапевт може також консультувати. Але якщо на сайті написано «психолог», це не гарантує, що фахівець ще й психотерапевт. Особливо часто дитячого психотерапевта звуть дитячим психологом.
Дитячий психолог діагностує труднощі з адаптацією, відхилення у віковому розвитку, у поведінці. Спортивні психологи готують до змагань, приводять в оптимальну психологічну форму спортсменів. Психолог може консультувати у парі із психіатром щодо стану людей, які проходять реабілітацію після захворювання (інсульт, травма), позбавляються залежностей. У сфері управління персоналом йому довіряють підбір та оцінку профпридатності фахівців, командоутворення, навчання.
Кризовий психолог працює на «телефонах довіри», на місцях із постраждалими, надає першу психологічну допомогу. Зазвичай його клієнти нещодавно мали загрозу життю, пережили насильство, стихійне лихо, бойові дії, втратили близьких. Це ніби фахівець «швидкої», який допомагає тут і тепер, а потім передає клієнта профільному лікарю.
Якщо дитина нещодавно пережила бомбардування, бачила чиюсь смерть та не спить ночами, варто спочатку звернутися до кризового психолога.
Більше про психологічну підтримку дітей читайте на osvitanow.org
