Війна стала тяжким тягарем для родин, у тому числі для дітей, яких батьки тимчасово вивезли за кордон. Про те, як в іноземних країнах учням альтернативних українських шкіл допомагають зберегти звичний для них стиль навчання, розповіли засновник мережі демократичних шкіл Alterra Святослав Вікторенко та директорка київської школи Євгенія Химченко.
Маленьких українців навчають безплатно
Чимало клопотів чекає на батьків у новій країні. Наприклад, школи можуть бути платними, тож постає вибір: оформлювати статус біженця чи працювати та сплачувати за навчання. А на школяра будь-якого віку чекає нелегке випробування: доволі несподівано змінити життя, навчатися незнайомою мовою, звикати до нових правил, однокласників та вчителів. І зовсім важко, якщо учень навчався раніше не за традиційною методикою. Скажімо, у школі Монтессорі чи демократичній школі.
Тож деякі заклади освіти Європи ухвалюють нестандартні рішення. Як розповів Святослав Вікторенко, на час війни чимало демократичних закладів освіти (державних і приватних) з різних міст Чехії та Польщі вирішили допомогти українським біженцям. Вони виділяють певну кількість місць та навчають дітей, які вимушені були рятуватися від бойових дій. Приймають переважно тих, хто навчався в Україні за цією освітньою системою, а також учнів, які потребують саме такого підходу. І навіть, трапляється, родині, якій геть ніде жити, тимчасово надають кімнату.
У чому ж специфіка демократичних шкіл? Адже у статутах більшості традиційних українських закладів освіти нині прописано, що школярам прищеплюють демократичні цінності.
За словами Святослава Вікторенка, для демократичної школи учень — не об’єкт навчання, а суб’єкт. Інколи школи плутають гуманістичне ставлення до дитини (увагу, підтримку, відсутність залякування) з демократичним. Останнє — про те, що учень як повноправний член школи стає співтворцем навчальної діяльності. Разом з усіма робить школу такою, якою хоче бачити, та несе відповідальність за реалізацію планів.
«Свобода, а не вседозволеність»
Європейське демократичне освітнє товариство на підставі резолюції 13-ої Міжнародної конференції з демократичної освіти (IDEC) дає визначення: учні мають вибір щодо навчання та інших сфер повсякденного життя, мають рівну частку в ухваленні рішень щодо роботи школи.
Перший заклад освіти, що дав поштовх до розвитку демократичного напрямку, створили сто років тому у Великій Британії. Це школа Саммерхілл, про яку «Освіторія» вже писала. Її гаслом було: «Свобода, а не вседозволеність». Нині у 30 країнах світу — тисячі демократичних шкіл, до яких входять і школи в Україні.
У нашій країні вперше вони почали з’являтися 15 років тому як малокомплектні, зазвичай сімейні школи для альтернативного навчання дітей засновників.
За словами Святослава Вікторенка, мережа шкіл Alterra, мета якої — саме розвиток демократичної освіти в Україні, була створена чотири роки тому в Києві, Одесі, Дніпрі.
Будні українських демократичних шкіл та європейських, до яких приєднуються біженці, дуже схожі. Учні на рівні з педагогами формують правила. На загальних зборах педагоги та школярі (від першачків до старшокласників) планують тиждень: екскурсії, гуртки, проєкти і навіть теми занять. Наприклад, у демократичній школі у чеському місті Опаві є «дошка намірів», де учні записують цілі на тиждень, пропонують ідеї для майстер-класів, занять для інших дітей. У польській школі Бюлербю школярі дають запити на знання: скажімо, потрібно наточити ножі, а для цього їх слід тримати під певним кутом до точила — отже, вчать із геометрії все, що стосується кутів.
Кошеня як… проєкт
У київській школі, де чимало вирішують діти, проєктом може стати навіть… знайдене кошеня. Принести його до класу — це не бешкетництво. Навпаки, діти розробляють цілу рекламну кампанію для влаштування тваринки в добрі руки, а до того часу відповідально, із залученням ветеринара, дбають про неї. І водночас розвивають корисні навички. У демократичній школі не почуєш знайому фразу підлітка «Мені те, що вчимо, у житті не знадобиться», бо 50% всіх студій — це корисні практичні заняття.
Стосунки з педагогами та навчальна діяльність школярів дещо нагадують студентське життя: можна обіймати й звати на ім’я директора школи, але при цьому всі намагаються поважати особисті кордони, прислухатися до бажань та інтересів. Учні можуть спробувати чимало додаткових занять, і до їхніх пошуків ставляться з повагою, а не критикують за непослідовність. Акцент робиться на soft skills, компетенціях, які будуть найбільш потрібними у близькому майбутньому. Дитина щодня вчиться бути свідомою, відповідальною, працювати в команді, критично мислити, рефлексувати.
Якщо ж традиційно школяреві весь час щось доручають дорослі, він може розвивати лише слухняність. Але в дорослому світі слухняний виконавець — не та роль, про яку мріють батьки для сина чи доньки.
Як розповіла Євгенія Химченко, ті діти, які навчаються з першого дня заснування школи, мислять більш дорослими категоріями, більш самостійні, зрілі, ніж їхні однолітки. Вони креативні, не бояться пробувати та помилятися, можуть знайти вихід з будь-якої ситуації, складні життєві завдання не вводять їх у ступор.
Завантажувати уроки та приєднуватися онлайн
Святослав Вікторенко, як педагог та психолог за освітою, вважає найважливішим те, що учні рефлексивні, усвідомлюють, що з ними відбувається в той чи той момент, можуть тонко описати свій стан, бажання, реальні причини вчинків. Діти комунікабельні, для них не проблема поспілкуватися з дорослими, між собою. До слова, у школі є заняття з розвитку емоційного інтелекту, психологічні групи підтримки для батьків. Адже тут вважають: педагогіка, відірвана від психології, взагалі не має права на існування.
Демократична освіта в будь-якій країні Європи — це не просто робити все, що заманеться. Педагоги ведуть ювелірну роботу, аби розкрити інтереси та здібності дитини.
У перші ж дні війни, як і деякі інші українські приватні школи, Alterra відкрила доступ до онлайн-платформи, з якої можна завантажувати заняття, дивитися їх, наприклад, у бомбосховищі.
— Якщо учні інших шкіл не мають зараз можливості онлайн-навчання, ми відкриті, щоб учні безплатно приєднувалися і мали змогу отримати знання та перейти в наступний клас, — каже Євгенія Химченко. — Є змога атестуватися онлайн, якщо дитина поїхала за кордон або перебуває десь у родичів у далекому селі й не має доступу до школи. За атестацію беруть символічну плату за технічні витрати. Проте якщо є потреба, але немає змоги, ідемо назустріч.
Школи в Україні не лише підтримують одна одну, вони ще й шукають за кордоном тих, хто влаштує адаптивне, максимально наближене до наших реалій навчання українським дітям, які там опинилися. Працівники в українських демократичних школах займаються пошуками таких пропозицій, підтримують зв’язок з учнями. І діти, які мають змогу впливати на життя демократичної школи, ніби облаштовують там частку України, аби хоч трохи почуватися як вдома.
