Ганна попросила мене зателефонувати їй у Messenger у суботу 2 квітня. До того вона виходила на зв’язок лише через свою подругу з Василівки, котра раз у кілька днів писала у Facebook лаконічне: «Вони з донькою живі, в безпеці». Моя розмова з Ганною тривала менш ніж десять хвилин. За цей час вона розповіла про те, як живеться в окупованому росіянами Мелітополі, який ще 26 березня повністю відрізали від українського інфопростору. Ми вже писали, як Ганна Бут і тисячі українців чинять опір окупантам у Мелітополі. Зараз Ганна просить передати всьому світу: «Мелітополь треба рятувати».
Записала Ангеліна Грицей
До повномасштабного російського вторгнення Ганна Бут викладала громадянську освіту, екологію, німецьку мову та художню культуру в мелітопольському професійному аграрному ліцеї. Вона працювала з майбутніми трактористами, слюсарями, водіями — молодими людьми, які згодом своїми руками мали дбати про те, щоб усе в Україні працювало, як єдиний злагоджений механізм. Вона пояснювала своїм учням, що навіть якщо обробляєш поле або ремонтуєш автомобілі, важливо усвідомлювати, що все це — не просто так, а заради чогось більшого: заради майбутнього всієї України. Ганна вірить, що навіть маленька людина здатна творити великі зміни. Головне — мати незламний дух і чітке розуміння, за що борешся. Зараз вона доводить це на власному прикладі. Далі — пряма мова вчительки.
«Що ви там ходите? Мелітополь уже Росія!»
У нас арештовують директорів навчальних закладів, тих, які відмовляються виходити на роботу 4 квітня. (В окупованому Мелітополі освітян примушують розпочати навчальний процес російською мовою за «незрозумілою програмою» — про це повідомив міський голова Мелітополя Іван Федоров, — ред.). Ті люди, які мають клепку в голові — освітяни, розуміють, що в нас держава Україна і що вони будуть зраджувати Україну, якщо зараз вийдуть на роботу.
Я нізащо в житті не піду під російським прапором викладати. Таких людей, як я, багато. Проте є люди, які давно мріяли про це. На жіночій колонії висить триколор ще з перших днів війни. Мій сусід уже давним-давно марив Росією. Він говорить: «Що ви там ходите? Мелітополь уже Росія!»
«У нас показують лише рашистські канали і рашистське радіо»
Ми з проукраїнськими людьми досі збираємося в парку, попри все. Це небезпечно, але треба якось дізнаватися новини. У нас новин немає взагалі ніяких. У нас показують лише рашистські канали і рашистське радіо. Що ми з донькою вже тільки не вигадували — і дроти вставляли саморуч, і… Часом буває, на хвилинку дадуть інтернет. Тоді ми зв’язуємося з дівчинкою з Василівки. Вона й зачитує нам новини. Це буває раз у 3 або 4 дні. Мені просто бракує слів.
Що буде, якщо сюди протягнуть кримський інтернет? Я навіть не хочу уявляти. Я навіть не знаю, як у нас іноді пробивається дротовий інтернет. Бездротового зв’язку немає зовсім. Я не можу поповнити рахунок, тому й прошу, щоб до мене телефонували у Messenger. Як можна поповнити, якщо немає зв’язку?
«Я не знаю, як ми будемо виживати, якщо таке буде творитися»
Банкомати не працюють ще з 24 лютого. Ми беремо готівку за 20 % вартості у тих людей, які міняють. Проте вже навіть і тих людей немає. Зрозуміло, що скоро вже ніхто ніде нічого не зможе брати. Я не знаю, як ми будемо виживати, якщо таке буде творитися.
Гуманітарні коридори на сьогодні відпадають. Рашисти фіксують і перевіряють повністю все, що є в телефонах. Вони відбирають телефони в людей. Чоловіків виловлюють на вулиці та відправляють у свої війська. На жаль, неможливо це сфотографувати, тому що телефони ми залишаємо вдома. Я знаю, що важливо, щоб було підтвердження злочинів, але ці всі факти є — про них пишуть і про них говорять.
«Де Україна, там і Мелітополь»
Треба рятувати Мелітополь. Тому що там, де Мелітополь, там і Україна. Де Україна, там і Мелітополь. У нас усе в порядку з крупами, їжею. Це останнє, що мене хвилює — взагалі. Мене хвилює те, що тут дуже багато колаборантів і сепаратистів.
Добре любити Україну, де Україна і так є. Але дуже важко любити Україну, де це не прищеплювалося з пелюшок, де «Росія то Росія», де стоїш у черзі — і чоловіки поряд радіють, що нарешті запрацюють заводи (наприклад, «Рефма» та «Старт») і «ми зможемо свої деталі, як це було до незалежності, відправляти в Росію, ми зможемо працювати з Росією і в нас будуть десятки тисяч людей на роботі, як було раніше». Я вам передаю те, що чую в чергах.
«Там, де програє освітянин і священник, перемагає ворог»
Я не боюся, якщо прийдуть мене забирати. Я вже підготувала навіть усе, що я повинна їм (окупантам — ред.) говорити. Тому що в мене в паспорті написано «Україна», я з народження українка. Мене не залякають, якщо візьмуть, розстріляють і так далі.
Чому в мене e фейсбуці є фото з деревом, яке пробивається крізь залізо? Я думаю, що ви, журналісти, зрозумієте. Як би нас тут не лякали, скільки би не погрожували зброєю, у нас усе одно тут Україна.
Я не розумію (починає плакати — ред.), як можна з народження бути українкою, а потім казати: «Добре, що прийшла Росія. Тут будуть робочі місця».
Багато запитань є до всіх політиків, але це вже буде після перемоги. Тому що все, що робилося останнім часом з національно-патріотичним вихованням — а все починається з нього — на голову не надінеш. Це не секрет. Я знаю, як на заході України, і знаю, як тут. Де програє освітянин і священник, перемагає ворог. Це не я сказала, це Бісмарк сказав.
