Уже чули від своєї дитини такі фрази: «Діти обзивають нацистом мого Клауса!» Або ж «Знайшов маску зайчика. Одягати чи ні?» Ідеться про дві популярні нині онлайн-гри «Моє дитя Лебенсборн» та «Зайчик». В одній гравець всиновлює дитину, в другій гравці вдаються до канібалізму. Які небезпеки приховують ці ігри та як бути батькам? Поради дає психотерапевтка Марія Гончаренко.
Що таке «Моє дитя Лебенсборн»?
My Child Lebensborn — таку назву має гра, в якій пропонують усиновити та виховати трирічну дитину, батько якої воював на боці фашистів під час Другої світової війни. Гру створили у 2018 році. Російськомовна версія набула днями надзвичайної популярності, відтоді як її активно обговорюють у соцмережі TikTok. Вона посіла перше місце в App Store.
А чому така назва?
«Лебенсборн» — так називали фашистські притулки, куди забирали дітей від німецьких солдатів та іноземних жінок. Більшість народжувалися внаслідок зґвалтування матерів. Дітей виховували так, щоб зробити затятими нацистами, «германізувати», били за розмови рідною мовою. У Норвегії, де і створено цю гру (Sarepta Studio), народилося 12 тис. дітей від нацистських солдатів. Після завершення Другої світової війни влада країни у 1947 році добилася повернення всіх вивезених малят. Саме таку дитину пропонують усиновити на початку гри в уявному 1948 році.
Як у неї грати?
Це типовий симулятор життя на кшталт «Мій Том, що говорить». Можна обрати дівчинку Карін чи хлопчика Клауса. Дитину доведеться годувати, мити, одягати, гратися з нею, гуляти, розповідати казки на ніч, лікувати за потреби та вчасно вкладати спати. Утім, просто виконувати ці обов’язки не достатньо. Треба навчитися розподіляти час на роботу, догляд за дитиною та спільне дозвілля. А гроші — на всі потреби дитини. Неправильний вибір впливає на сюжет: фізично занедбаний малюк хворіє та навіть назавжди тікає з дому. А якщо не задовольняти емоційні потреби дитини, віртуальне дитя втрачає довіру та страждає.
Чимало підлітків запевняють: завдяки грі зрозуміли, наскільки батькам складно з ними. У TikTok одна дівчинка написала: «Карін звинувачує, що їй приділяють мало часу, а я ж працювала понаднормово, щоб придбати їй подарунок. Коли раніше моя мама казала те саме, здавалося, це відмазка».
Все так просто?
Ні. До дітей, яких асоціювали з ворогом, на жаль, ставилися з упередженням. У грі Карін чи Клаус стане жертвою булінгу в школі, несхвалення сусідів та представників самоврядування, упередженого ставлення більшості вчителів, пастора. Дитина пам’ятає, що мала інших батьків, і просить дізнатися, хто вони. Гравцю доведеться відповідати на складні запитання: «Чому вони мене ненавидять. Я ж хороший?», «Чому мою маму назвали розпусницею?» або «Навіщо вчитися, якщо вчитель завжди вважає, що я списую?»
Зазвичай серед відповідей є та, яка озлоблює дитину («Ми помстимося»), яка руйнує стосунки та вчить поводитися як жертва («Не привертай до себе уваги») та правильна («Можливо, з часом вони зрозуміють, що помилялися»).
Є дуже важкі рішення. Наприклад, чи забороняти розмовляти німецькою, бо це дратує оточення? Якщо вчитель вдарив дитину, чи залишати її вдома? Як пише юний гравець: «Як важко виховувати, виявляється! Кожне слово та вчинок впливає».
А чому дитина саме фашиста?
В обговоренні цієї гри можна побачити відгуки наляканих або упереджених батьків. «Чому не обрали дітей біженців або терористів? У грі все оточення погане, а німецька бабуся згадується як добренька. Що це — бажання виправдати нацизм?!»
Ні, у грі ніхто не підтримує фашизм. Ідеться про важку долю дітей, які під час будь-якої війни народжуються від окупантів та місцевих жінок. Міжнародний фонд «Діти, народжені війною» сприяв створенню гри, щоб донести проблему в прийнятній для підлітків формі. Історія Карін майже реальна. Документи, які продемонстровано у грі, стосуються конкретної дитини «Лебенсборну» та отримані з її дозволу з Національного архіву Норвегії. Насправді дівчинку не всиновили, а віддали матері та вітчиму, і вона стала жертвою домашнього насильства.
Відсоток від доходів розробники спрямовують в організацію для підтримки дітей, які сьогодні страждають від ненависті під час збройних конфліктів. Мета гри — запобігти дискримінації та булінгу і виховати толерантність. За виховний вплив вона отримала премію Британської академії кінематографічного й телевізійного мистецтва.
На думку експертки Марії Гончаренко, формат насправді ефективний. Уявіть, якби розробили гру, де доведеться виховувати дитину, яка пережила Голодомор? Вона боїться, що їжа закінчиться, ховає хліб, боїться, що, ті, кого вона любить, помруть. Підлітки сприйняли б історію значно емоційніше та глибше.
Не дивно, що лише цю проблему згадали?
Ні, таких англомовних психологічних онлайн-ігор чимало. Просто в нас вони не стали популярними. Є про виховання дітей з особливостями розвитку, з аутизмом, де слід додати впевненості у собі та збудувати особисте життя юнаку з гемангіомою. У грі «Ця війна — моя» відтворюються події у Сараєво. Гравець має подбати про виживання дівчинки під час громадянської війни.
То гра безпечна?
Усе залежить від ресурсів тінейджера та реакції батьків. Варто пам’ятати: гра створена для підлітків від 12 років. Менші за віком діти не все зрозуміють з пояснень та не готові до такого емоційного навантаження. Утім, батькам варто допомогти і тінейджерам опанувати емоції. Інколи зустрічаються записи або провокаційні, або які свідчать, що підліток не розуміє сенс гри: «Треба відправити Клауса до батька. При фюрері йому було б краще», «Я не згоден з тим, що робили нацисти, але деякі з них були гарними».
Варто переконатися, що юний гравець усвідомлює, до яких злочинів вдавалися фашистські окупанти, за що їх ненавиділи, що підліток не плутає нацистів та німців як національність. Поясніть, що дитина не винна і не має відповідати за дії батьків.
Якщо підліток каже: «Вбив би усіх, хто проти Карін»
Гра послідовно демонструє, як агресія та відсутність компромісів призводить до ще більшої агресії. Але не всі підлітки розуміють, що втрата довіри, страждання дитини чи її погана поведінка — це наслідки неправильних рішень. Немає, на жаль, вказівки, яка з відповідей і чому була неправильною. Дуже часто школярі пишуть у соцмережах, що підказку «Вибір озлобив дитину» сприймали як позитивну. Мовляв, не нитиме, а зможе відстояти себе. Таким школярам необхідна допомога батьків, які пояснять причинно-наслідковий зв’язок. Або ж діти не можуть зрозуміти, чому Клаус ображається, якщо відповісти: «Неважливо, що тебе ображають. Я тебе люблю». Дорослим варто допомогти, а ще замислитися, як часто вони самі знецінюють переживання підлітка.
Психотерапевтка радить поговорити про гру My Child Lebensborn або подивитися, як підліток грає в неї. Можна дізнатися чимало нового. У грі є розбещення дитини вчителем. Наприклад, 12-річний хлопчик у TikTok пише, що цього не може бути у варіанті з Клаусом, адже переконаний, що чоловік може зґвалтувати лише дівчинку. Тут батькам варто поговорити із сином про безпеку та сексуальне виховання.
Найбільше уваги у грі приділено булінгу. Батьків має насторожити, якщо дитина каже: «Мої однокласники ставляться до мене так само, як до Клауса» або «У Карін я впізнаю себе у школі». У такому разі варто терміново з’ясувати, чи не стала дитина жертвою булінгу у школі.
Якщо донька плаче, коли грає
Це незвична гра. З одного боку, вона емоційно втягує гравця, чому й опинилася в тренді. Чимало школярів кажуть, що дуже хвилювалися за віртуальну дитину. З другого боку, гра свідомо робить акцент на негативних переживаннях, у ній не буде хепі-енду. Як влучно написала одна старшокласниця в соцмережах: «Спочатку треба свої травми пропрацювати, а потім вже Карін виховувати». Якщо підліток емоційно нестабільний, ця гра — не найкращий вибір для нього.
Типові записи: «Мене три дні приводили до тями та пояснювали, що це лише гра», «Гра розбила мені серце», «Хотіла відвернути те, що станеться з моєю улюбленою дитинкою, але в мене не було вибору». Якщо навіть гравець робить правильний вибір, це лише дає підтримку дитині, але її й надалі ображають. Не передбачено варіанта перевести Клауса чи Карін до іншої школи, поспілкуватися з кривдниками дитини, якось значуще допомогти. У найкращому випадку гра завершується переїздом до іншого містечка з попередженням, що там булінг теж може розпочатися. Виробники гри хотіли занурити у важке становище таких дітей, тож у гравця наприкінці може залишитися відчуття безпорадності. Добре проаналізувати з підлітком, чи зробив він усе можливе, які варіанти ще є у житті та чому інколи залишається лише співчувати. Якщо все ще є незадоволення, сум, роздратування, краще перемкнути увагу на тих, кому погано і кому можна допомогти. Скажімо, відправити іграшки до дитячого будинку або привітати зі святами людей з Будинку для літніх.
Спостерігайте, чи не виникає залежності від гри. Тінейджер розмовляє вголос із персонажами, вигукує, плаче? Забуває про уроки та улюблені розваги заради гри? Тоді варто зробити перерву на дні чи тижні (не забороняйте зовсім, бо виникне супротив).
А що таке той «Зайчик»?
А ось гра російського виробництва із назвою «Зайчик» — точно не для дітей. Психотерапевтка вважає, що вона шкідлива для дитячої психіки. Гарне візуальне та словесне оформлення лише підсилює дію. Здається, попередження «від 18 років» та жанр хорор пояснює, що це не дитяча забавка.
То чому звертати увагу саме на цю гру? Тому що головні герої — 12-річний хлопчик та 6-річна дівчинка. Більшість подій близькі підліткам: шкільне життя, сварки батьків, булінг, дружба. Тож у TikTok та YouTube її активно обговорюють не лише тінейджери, а й діти 9–10 років. Вони занурені в секрети гри, шукають підказки, просять у батьків футболки з її персонажами.
Гра заснована на оповіданні Д. Мордаса «Зайчик», і розробники просять не читати його, бо як мінімум один варіант повторює фінал. А йдеться там про те… як хлопчик перетворюється на канібала. Чи через містичні причини, чи через психічну хворобу він убиває улюбленого собаку, а потім приходить, щоб зробити те саме з однокласницею. Утім, деякі обізнані з історією діти вже сперечаються, кого краще вбити головному герою: цю подругу чи маленьку сестричку.
Можливо, ця гра — до вподоби дорослим любителям хорору. Це їхній вибір. Але це саме той контент, від якого треба убезпечити неповнолітніх. Якщо підліток грає в «Зайчика» чи зацікавився обговоренням у соцмережах, поясніть, що діти та шкільні будні — лише антураж, а гра — доросла, неприємна та небезпечна.
