Психологи та психотерапевти сходяться на думці: дитяча агресія — це насамперед вид психологічного захисту. А значить, трапилася подія, з якою дитина не може впоратися інакше. Тож стає неконтрольованою. Як давати раду з люттю малюка? Для цього важливо знати, що стало її причиною. Зібрали 7 правил, як діяти батькам та вчителям.
Ірина Зарецька-Котруце
Надлишок емоцій, хворобливість, булінг: шукаємо першопричину агресії
Захисна реакція. Дитина може проявляти неабияку грубість, відстоюючи себе, якщо в неї забирають іграшку. Або коли батьки надто тиснуть, постійно критикують із приводу і без. «Знову ти розлив чай! Звідки в тебе руки ростуть?», «Чому ти не ділишся іграшками із сестрою?» — навіть безневинні, на перший погляд, коментарі можуть спровокувати небажану агресивну реакцію.
Аутоагресія. Це дії, спрямовані на себе, тому що дитина відчуває, що вона «нехороша», «не така», що мама її не любитиме, коли вона схибить. Часто це трапляється з дітьми, яких кривдять у школі, у яких вдома спартанські умови дисципліни, і дитина не може розслабитись. Агресія, спрямована на себе, може бути також фізичною — тоді, наприклад, дитина б’є себе по голові. Або ж вербальною, коли хлопчик чи дівчинка обзивають себе.
Поганий приклад. Якщо дитина систематично бачить, як значущий для неї дорослий скандалить у магазині, свариться із сусідом, хамить своїм батькам чи друзям, погано відгукується про вчителів чи вихователів, тоді цілком природно, що такий патерн поведінки стане звичним і для малюка.
Стан здоров’я. Багато хвороб негативно впливають на нашу нервову систему. Наприклад, під час загострення алергії чи ГРВІ дитина стає вразливою, і її реакція на вчинки чи слова інших людей може бути не такою, як у здоровому стані.
Зміни в житті. Коли сильно змінюється звична обстановка (наприклад, малюк переїхав, пішов у дитячий садок чи школу), то агресія — це спроба впоратися із ситуацією. Наш мозок сприймає все нове як щось погане, а поганому треба дати відсіч. Ось дитина й агресує.
Надлишок емоцій. Іноді батьки скаржаться на те, що «ми цілий день гуляли, каталися на атракціонах, і в Дінопарк ходили, і все йому купували, а ввечері вдома він влаштував дику істерику». Це поширена ситуація, і вона цілком нормальна. Організм влаштований так, що кожну емоцію він має компенсувати. Казали вам у дитинстві: «Не смійся так сильно, бо плакати будеш»? Ось це воно — так наше тіло приводить гормони в баланс. Посміявся — поплакав, посумував — підбадьорився. Тому після великих сімейних свят, днів народжень, галасливих заходів рекомендую повернутися додому і подивитися добрий мультик, послухати спокійну музику, щоби внутрішні чаші дитини повернулися в рівновагу.
Напруга в школі, розслаблення вдома. Також школяр може «зриватися» на батьках після уроків. Це працює так: у колі друзів і вчителів/вихователів він поводиться чудово — його хвалять, з ним дружать, у нього прекрасна репутація. Але його нервова система напружена і емоції, що киплять усередині, знаходять вихід лише вдома в безпечній обстановці.
Що робити батькам, якщо дитина проявляє фізичну чи вербальну агресію
Агресія може бути фізичною та вербальною. Фізична — це коли дитина кусається, штовхається, б’ється. Вербальна — коли вона кричить, обзивається, дражниться. Пік агресії зазвичай припадає на кризу трьох років та період підліткового віку. Отже, як поводитись із найменшими агресорами?
Правило №1
У першу чергу не давати себе бити й кусати. Іноді дорослі настільки приголомшені тим, що дитина піднімає на них руку або намагається вкусити, що їхній захисний механізм спрацьовує через сміх. Що відбувається в цей момент? Маля розуміє, що дорослий усміхається, а значить він не сердиться, і така поведінка допустима. Але ж це не так, тому дуже важливо перехопити ручку, коли чадо замахується, і серйозним голосом сказати: «Ні, мене бити не можна». Повторювати потрібну кількість разів. Дитина влаштована так, що якщо щось не виходить, вона це заняття скоро закине. Так само, якщо вона б’є іншу дитину — зупиняєте її руку, хапаєте міцно, але не боляче, і не даєте бійці відбутися.
Правило №2
Коли трирічка кусається — алгоритм дій той самий. Але тепер треба не перехоплювати руку, а підставити внутрішню сторону долоні в місце, куди націлені зуби дитини. Просто за внутрішній бік долоні практично неможливо вкусити, бо шкіра тут надто натягнута.
Ще один трюк: якщо дитина штовхається або мчить на вас з лопаткою, спробуйте виставити руку долонею вперед і просто сказати: «Стоп!» У мозку малюка картинки швидко перемкнуться, і він зупиниться. І вже потім можна пояснити: «Якщо тобі щось не подобається, говори мені про це словами, і я допоможу тобі вирішити проблему».
У всіх цих випадках важливо не усміхатися, не кричати, не бити дитину у відповідь, а спокійно, але серйозно говорити про те, що з вами чи з іншою людиною цей номер не пройде.
Правило №3
Зверніть увагу на свою поведінку та атмосферу в сім’ї. Якщо дитина б’ється, то справа може бути в родині. Я не маю на увазі, що вдома трапляється насильство. Але іноді дорослі дивляться новини і забувають відвести сина чи доньку від екрана під час кримінальної хроніки. Або, наприклад, бойовики: малюк може не розуміти сенс того, що відбувається у фільмі, але він чудово вміє зчитувати емоції і транслювати їх у реальне життя.
Так само і з мультфільмами. Скрізь є позитивні та негативні герої. І, можливо, реакція персонажів на дії одне одного в рамках мультика цілком нормальна і смішна. Але якщо малюк приміряє на себе таку роль, може бути зовсім не смішно.
Правило №4
Є чимало «італійських родин», у яких мама з татом бурхливо виражають свої емоції під час суперечки, а через 10 хвилин у них все чудово. Дитина це бачить і вчиться висловлювати своє «фе» таким самим чином. У цій ситуації абсолютно точно треба виховувати не своїх дітей, а себе. Якщо ж дорослий почне сварити малюка за прояв емоцій, то згодом той боятиметься висловлювати свої почуття, але при цьому терпітиме надто бурхливі інсинуації начальника, колег, другої половинки.
Правило №5
Необхідно показати дитині альтернативний спосіб виплеснути емоції. Наприклад, спорт. Спорт — це завжди добре, то чому б не перемкнути агресію на фізичне навантаження? Ще один хороший спосіб скинути негатив — пограти. Наприклад, поставити ляльку в кут, якщо вона погано поводилася; зіграти у футбол шкарпетками, складеними в імпровізований м’ячик.
Також важливо зрозуміти, як ми, дорослі, даємо вихід своєму накопиченому негативу та відновлюємо сили. Наприклад, у мами складний проєкт на роботі, вона напружена та зосереджена. Крім цього, є мільйон різних завдань поза офісом: від приділити увагу татові й «затарити» холодильник продуктами до закрити рахунок у банку і забронювати апартаменти для відпустки.
Ця нескінченна купа справ часто спричиняє стрес. Якщо ніяк собі не допомагати — наприклад, не зустрічатися з подружками, або якщо ви тато — не їздити на рибалку, а курсувати виключно траєкторією «дім-садок-робота-садок-дім», то навіть якщо ви будете ласкавими та милими, дитина відчує спустошеність батьків, невідповідність їхніх слів емоційному стану.
І, швидше за все, щоб зрозуміти, що відбувається з мамою чи татом, впевнитися, що вони все ще її люблять, дитина почне розхитувати ситуацію ще більше. Просто тому, що через вік не може сказати: «Мам, я бачу, що ти втомилася. Іди попий каву з тіткою Наталкою, а я сам куплю хліб, молоко і посуд помию». Дитина випробовуватиме вас на міцність доступними їй методами — істерикою, бійкою, кусанням. І ось тут найголовніше — не відповідати агресією на агресію.
Правило №6
Не впадати в паніку. «День ще тільки почався, а ти вже виробляєш! Сил моїх на тебе нема! Та коли ж усе це скінчиться?! А що буде в 16 років? А що з тебе виросте?» — такими фразами нічого не зміниш.
Якщо малюк пустує, відмовляється їсти, кричить на весь магазин і щось вимагає, завдання мами або тата:
- пояснити дитині її емоцію,
- дати зрозуміти, що ви приймаєте її бажання,
- пояснити, що є правила, яких слід дотримуватися.
Наприклад: «Я розумію, що ти не хочеш іти додому і засмутився. Я теж хочу побути на свіжому повітрі. Але ми поїмо, відпочинемо і вийдемо погуляти ще ввечері».
Звичайно, те, що ви проговорите все це, не означає, що дитина одразу заспокоїться. Але в неї в голові не закріпитися думка про те, що «я всього можу досягти горлом» або що «коли я кричу, мама кричить голосніше».
Правило №7
На одному зі своїх семінарів Шалва Амонашвілі радив гру «Таємний друг у сім’ї». Грати починають так: на папірцях записують імена всіх членів сім’ї. Потім ці папірці складають у пакет чи коробку та по черзі витягують. Суть гри в тому, щоб зробити за день якнайбільше маленьких приємностей тій людині, чиє ім’я тобі випало. Приємності можуть бути різні: викинути сміття, зробити і принести чай, підкласти записочку з приємним побажанням — загалом, що завгодно.
Чи потрібно змушувати дитину вибачатися?
Це питання варто залишити на розсуд батьків: усе залежить від їхнього ставлення до самої «процедури» та до ситуації в цілому. Але, наприклад, в Італії підійти і вибачитися — обов’язковий і завершальний етап суперечки. Для італійців дуже важливо навчити дитину зробити перший крок назустріч примиренню. У Франції малюків вчать приходити з невеликим подаруночком. Це свого роду профілактика бійок на дитячих майданчиках і сварок — ніхто не любить вибачатися, тому будь ласкавий — поводься добре.
