Сучасні діти — незалежні, бунтарські та сміливі. Вони виросли із гаджетом у руці та прийняли виклик онлайн-освіти. Як їх навчати та мотивувати? Які методики, секрети та лайфхаки допоможуть вчителю знайти до них ключ? Ми запитали про це фіналістів Global Teacher Prize Ukraine 2021 під час їхнього асесмент-центру в Полтаві — і ось що вони відповіли.
Ганна Бут
Викладає громадянську освіту, біологію, екологію та німецьку мову в Мелітопольському професійному аграрному ліцеї. Закінчила школу-інтернат у Чернівцях і отримала диплом трактористки-машиністки в училищі на Херсонщині. У вільний час займається верховою їздою та волонтерством для бійців на Донбасі.
Я ніколи не прикидаюся. Діти відчувають фальш і неправду. Тому я одразу даю їм знати: я така, яка є, і ніколи проти своєї волі не стану іншою. Немає специфічних методів. Треба просто бути собою та не боятися відвертості. Якщо поганий настрій або трапився конфлікт із викладачами — не приховувати, а по-людськи пояснити ситуацію. Це дозволить побудувати стосунки на довірі. Мої учні, наприклад, легко розповідають мені, у кого закохалися або посварилися. Бути своєю — найцінніша навичка.
Оксана Єрохіна
Учителька англійської мови в Херсонській гімназії №3. Стажувалася в університеті Небраски-Лінкольна в США. У школі разом з дітьми ставить театральні вистави англійською.
Я дозволяю своїм учням виходити із зони комфорту. Якщо їм не хочеться або вони не розуміють навіщо — пояснюю та підштовхую до цього. Вихід із зони комфорту — це нові можливості. Необхідно показати, що ці можливості треба не вчителю, а саме учню. Бо попереду — ціле життя. Важливо бути конкурентоспроможними в майбутньому й здобувати професію, яка буде корисною не лише для цієї людини, а й для суспільства загалом. Доводжу це на своєму прикладі або на прикладі інших людей, які навколо творять чудеса.
Павло Віктор
Учитель фізики в Рішельєвському науковому ліцеї. Прийшов у школу після 20 років викладання в Одеському державному університеті. Записав повний курс фізики на YouTube, який переглянули понад 40 млн глядачів з усього світу.
По-перше, інструмент, який завжди спрацьовує на уроках, — це мова вчителя. Річ у тім, що справжній учитель може керувати класом через свою мову. Наприклад, інколи пауза дозволяє навести лад у класі значно швидше, аніж крики «Тихіше, тихіше!» По-друге, не треба звертатися до класу загалом. Клас складається з окремих особистостей. Якщо хтось поводиться не надто добре, можна сказати, наприклад: «Вася» і пауза. Все, більше жодних секретів.
Валентина Гатальська
Викладає англійську мову в гімназії «Троєщина» у Києві. Створила автоматизовану рейтингову систему оцінювання учнів ЕЛАНТЕС, яку самотужки представила на міжнародній конференції в США.
Технологія, яка мене ніколи не підводить, — це ELANTES. Вона дозволяє створювати мультимедійні уроки, аналізувати результати та організовувати домашню роботу. Попри те, що в нас у середній школі 4–5 уроків англійської мови на тиждень, а в старшій — лише 2–3, мої учні прекрасно складають ЗНО і застосовують здобуті знання в житті. Загалом ELANTES — це велика система. Вона налічує понад 5 тисяч модулів. Кожен комп’ютерний урок складається з кількох вправ, а кожна вправа — із 5–7 запитань. Весь матеріал перебуває на сервері. Утім, цей сервер слабкий. Тому викладачам і учням з інших шкіл поки під’єднатися до системи проблематично. Ми шукаємо підтримки від держави або інвесторів, щоб зробити технологію доступною для всіх.
Гліб Репіч
Викладає хімію в дистанційній школі «Атмосферна». Популяризував науку у власній рубриці на ранковому телешоу «Сніданок з 1+1». На його каналі в TikTok — 140 тис. підписників. Із них 99 % — українські школярі.
Я вважаю, що для розбудови держави треба створювати україномовний контент. Він потрібен, щоб сформувати нашу ідентичність. Ми маємо виховувати громадян, які усвідомлюють, ким вони є. Якщо ви крутий вчитель, то ви є зразком для своїх учнів. Відповідно, можете впливати на них. Я, наприклад, показую, що розмовляти українською не соромно, а круто: веду нею свій TikTok та даю інтерв’ю пресі.
Щодо методики — моя манера поведінки дає дітям можливість робити якусь фігню. І це спрацьовує! Пригадую, як ще в університеті потрапив на практику до складної школи. Перед уроком мене попередили, що ще й діти непрості. Вчителька перехрестилася, коли мене туди заводила. І знаєте що? Ці школярі навіть не пікнули. Я одразу влетів туди з дослідами — і їм було цікаво спостерігати. Я захопив їхню увагу одразу й до кінця. І показав: «Вам теж можна дуріти!»
Юлія Должанська
Вчителька української мови та літератури у приватній школі «Ранок» у Харкові. Створила метод для підготовки до ЗНО за QR-кодами. Авторка 12 наукових статей і досліджень.
Як на мене, учні навчаються через гру. Взагалі все пізнання світу відбувається через гру. Особливо в молодших школярів і в учнів середньої школи. Тому на моїх уроках ґаджети не заборонені. Діти максимально залучені в навчальний процес. Ми з учнями тренуємося в навчальному додатку Erudito, граємо в Kahoot, дивимося 30-секундні YouTube-відео мого авторства та працюємо з інтерактивними панелями EdPro. Поки учні думають, що просто розважаються, учитель знає — вони ще й навчаються.
Богдан Завидовський
Викладає біологію, хімію, природознавство та «Я у світі» у приватній школі «Прімус Інтер Парес Скул» у Дніпрі. Перед тим як прийти до викладання, працював на виробництві біотехнологічних препаратів. У вільний час займається каякінгом. Мріє побудувати STEM-лабораторію в селищі на Донеччині.
Я вважаю, метод «що простіше — то краще» в освіті головний. Викладачам не треба боятися послуговуватися якимись мемчиками або сленгом, тобто переходити на мову своїх учнів. Це нормально.
У своїй практиці впроваджую співавторський проєкт SEPIA (Scientists, Engineers, Politicians, Influencers, Artists — Науковці, Інженери, Політики, Інфлюенсери, Митці) як альтернативу STEM. Завдяки йому діти мають змогу стати амбасадорами глобальних цілей розвитку та прокачати навички в багатьох сферах через вирішення прикладних задач. Це проєктне навчання, яке робить молодь більш виконавчою та свідомою. Його можна впроваджувати в будь-яких школах, і ми з колегами до цього навіть заохочуємо.
Лідія Насонова
Викладає українську мову, літературу та зарубіжну літературу в харківській школі ThinkGlobal. Залишила престижну роботу в офісі заради вчителювання.
Учні називають пані Лідію «украпевткою», бо вона лікує словом.
По-перше, у дітей варто запитувати їхню думку. І не просто запитувати, а бути готовим почути відповідь. Коли я прошу дітей написати твір або есе, то завжди кажу: «Я не буду оцінювати вашу думку, лише техніку та мовні помилки». Від цього вони розкриваються й охочіше йдуть на урок, адже знають: до них прислухаються.
По-друге, завжди треба збирати зворотний зв’язок. Мої діти знають, що можуть порадитися зі мною. Однак, все одно двічі на рік я збираю фідбек: даю паперові анкети або надсилаю електронні форми. У них можна писати все, що болить на душі. Якщо діти стають співавторами навчального простору, з ними значно легше працювати.
Артур Пройдаков
Вчитель української мови у приватній київській школі «Мідгард». Народився в місті Стаханові на Луганщині, яке тимчасово перебуває під російською окупацією. Мріє побудувати культурний міст між людьми зі Сходу та Заходу України.
У своїй діяльності я часто послуговуюся популяризацією української культури. Мені здається: якщо людину виховувати в україномовному україноцентричному просторі, у неї розвинеться незалежна свідомість.
На уроках української мови я вмикаю пісні сучасних українських музикантів і роздаю дітям уривки з текстів пісень. Паралельно на екрані вмикаю фото виконавців, яких треба ідентифікувати — Вакарчука вгадують одразу, над Latexfauna треба помізкувати. Потім ми слухаємо уривок пісні, і діти мають або знайти лексичні помилки, або почути наголос. Буває, я пишу слово неправильно — і учні мають його розпізнати. Що ми маємо на виході? Діти ознайомлені із сучасною українською музикою і добре ладнають з орфографією, лексикологією та фонетикою.
Оксана Хомич
Працює вчителькою початкових класів у Новопечерській школі Києва. Закінчила університет «Квінз» у Канаді та викладає онлайн на трьох континентах.
Я навчаю дітей не боятися висловлювати свої думки та ставитися до однолітків з емпатією. У моєму класі не можна викрикнути: «Ой, ти неправильно відповів!» Я кажу: якщо хтось справді помилився — його треба підкоригувати та скоординувати, у якому напрямку розвиватися. Конкретним фактажем показати, чому саме щось неправильно. Якщо ми говоримо про загальні питання, де єдиної відповіді немає, то, звісно, про це не йдеться. Кожен має право бачити таку ситуацію по-своєму.
Я й сама позитивно ставлюся, коли учні вказують на мої погрішності, і дозволяю їм себе виправляти. Для мене це ознака, що інформацію з дошки вони не просто споживають, а ще й аналізують.
