Можливості 23 Жовтня 2026

Сім фактів про Петра Яцика: як меценат розвивав українську мову з еміграції

27 жовтня, у День української писемності та мови, стартує Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика. Його щороку проводять уже понад чверть століття. Та сам конкурс — лише частина спадщини Яцика, українського мецената, який приїхав до Канади з двома доларами в кишені, а згодом вклав мільйони в українську науку, освіту та культуру. Підготували для вас найцікавіші факти, що розкажуть про внесок Петра Яцика в розвиток української мови.

До Канади приїхав із двома доларами, а на українську науку витратив близько $10 млн

1949 рік, Петро Яцик миє посуд у ресторані десь у Канаді. Коли він переїхав, то мав два долари в кишені. За плечима — дитинство у Верхньому Синьовидному на Львівщині, втрата батька у 14 років та відповідальність за молодших братів і сестер. У 1944 році Яцик вирушив на Захід, побоюючись повернення радянської влади та можливих репресій. Так він опинився в Регенсбурзі в Німеччині, де навчався в Українському технічно-господарському інституті, а за п’ять років переїхав до Канади.

У Канаді шлях до власного бізнесу зайняв кілька років. Яцик встиг попрацювати у книжковій крамниці та торгувати меблями, а 1953 року заснував будівельну фірму. Згодом його власна Prombank Investment Limited зробила Яцика одним із найпомітніших канадських бізнесменів українського походження.

Частину заробленого він почав вкладати в українські проєкти. Першою великою пожертвою стала $1000 на видання українського букваря педагогині Марії Дейко. Згодом Яцик фінансував українські підручники, наукові дослідження, університетські програми та видання, які розповідали про Україну англомовному світові. Загалом на проєкти, пов’язані з розвитком української науки, він спрямував близько $10 млн.

Допоміг створити енциклопедії про Україну — українською та англійською

Коли України ще не було на політичній мапі як незалежної держави, знання про неї за кордоном доходили через радянську оптику. Одним зі способів це змінити стали великі енциклопедичні проєкти української діаспори. Їх підтримував і Петро Яцик.

За його фінансової допомоги виходила «Енциклопедія українознавства» Володимира Кубійовича — масштабна праця про українську історію, культуру, географію та суспільство, яку створювали науковці в діаспорі. Яцик був одним із багатьох меценатів проєкту, а загалом на видання жертвували понад 3000 українських організацій і приватних осіб.

Згодом з’явилася й англомовна Encyclopedia of Ukraine, над якою працював Канадський інститут українських студій. П’ять томів виходили у 1984–1993 роках у видавництві University of Toronto Press. Для українських науковців у діаспорі англійська версія мала особливу вагу, вона давала змогу говорити про Україну з іноземними читачами мовою міжнародної науки.

Цей проєкт пережив і друковану епоху. У 2002 році запустили Internet Encyclopedia of Ukraine, створену на основі п’ятитомника. Відтоді ресурс отримав понад 40 млн цільових пошуків.

Виділив $1 млн, щоб історію України Грушевського прочитали англійською

У 1989 році Петро Яцик пожертвував $1 млн Канадському інституту українських студій при Університеті Альберти. Уряд провінції додав ще $2 млн. На ці гроші створили Центр досліджень історії України імені Петра Яцика. Одним із його головних завдань став амбітний проєкт — перекласти англійською «Історію України-Руси» Михайла Грушевського.

Вибір був невипадковим. Десятитомну працю Грушевського в Канадському інституті українських студій називають найповнішим викладом історії українського народу, неперевершеним за використанням джерел і літератури. Сам Грушевський хотів, щоб його роботу переклали однією з головних наукових мов і ввели до міжнародного академічного обігу.

Проєкт виявився справою на десятиліття. Перекладачі та редактори працювали з тисячами приміток і джерелами грецькою, івритом, арабською та латиною, доповнювали бібліографію й виробляли єдину англомовну термінологію. Першу книгу перекладу видали 1997 року, а завершили весь проєкт у 2021-му. Десять томів Грушевського англійською перетворилися на дванадцять книг.

Тож фундаментальна українська історична праця стала доступною дослідникам, викладачам і студентам, які не читають українською. Сам Яцик не дожив до завершення проєкту майже 20 років, проте створена за його підтримки інституція довела справу до кінця.

Допоміг закріпити українські студії в Гарварді, Колумбії та Торонто

Яцик вкладав гроші так, щоб українські студії в університетах не залежали від одного курсу чи окремого викладача. Він фінансував постійні програми, стипендії, бібліотечні фонди та дослідницькі центри. Так осередки, пов’язані з його підтримкою, з’явилися в університетах Альберти й Торонто, Гарварді та Колумбійському університеті.

У University of Toronto Яцик у 2001 році пожертвував $1 млн на створення Petro Jacyk Program for the Study of Ukraine. Вона досліджує українську історію, культуру, державу, економіку та суспільство, а також запрошує науковців, які займаються Україною, працювати в Торонто. Програма діє й сьогодні.

У Columbia University за його підтримки на початку 1990-х створили цільовий капітал для Jacyk Ukrainian Studies Program. Завдяки цьому українська історія, політика й культура отримали постійне місце серед напрямів Harriman Institute.

У Гарварді Яцик долучився до Harvard Ukrainian Research Institute і став одним із його найщедріших благодійників. Його фонд започаткував Petro Jacyk Distinguished Fellowship in Ukrainian Studies для дослідників України. Стипендія існує досі та передбачає $35 000 за п’ять місяців роботи в Гарварді. Яцик також профінансував окрему посаду бібліографа з українських студій, який опікується розвитком української колекції університету.

У результаті гроші Яцика продовжили працювати й після його смерті. Створені або підтримані ним програми й сьогодні фінансують дослідження, збирають українські джерела та дають науковцям можливість вивчати Україну в провідних університетах Північної Америки.

Допоміг зберегти 175 українських газет і журналів, найстаріші з яких виходили ще 1848 року

Як жили українці в Галичині, Буковині та Закарпатті понад сто років тому? Про що сперечалися, що читали, як говорили про мову, освіту, політику та власну ідентичність? Частину відповідей сьогодні можна знайти в Університеті Торонто — у Petro Jacyk Collection of Ukrainian Serials, 1848–1918.

Колекцію створили за фінансової підтримки Яцика у 1983 році. Вона об’єднує 175 газет і журналів, які виходили на західноукраїнських землях за часів Австро-Угорщини. Серед них є видання українською, а також карпаторусинською, угорською та німецькою мовами.

Цінність такої колекції — у деталях, які не знайти в підручниках. За старою пресою дослідники можуть простежити розвиток українського національного руху, мовні дискусії, культурне й релігійне життя, відносини українців із поляками, євреями, німцями та угорцями, а також події Першої світової війни й української революції.

Старою пресою підтримка Яцика не обмежилася. В Університеті Торонто його ім’я носить Petro Jacyk Central & East European Resource Centre, де зберігається понад 4600 довідкових видань більш ніж 20 мовами.

Після 1991 року переніс своє меценатство з діаспори в Україну

До 1991 року значна частина проєктів, які підтримував Петро Яцик, працювала за межами України. У 1990-х він почав вкладати кошти в проєкти безпосередньо в Україні. Зокрема, підтримував наукові ініціативи у Львові та допоміг створити лабораторію мікрофільмів Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Вона давала змогу копіювати й зберігати рідкісну українську періодику та архівні матеріали.

Інтереси Яцика виходили за межі історії та українознавства. Він надавав гранти українським лікарям для дослідження онкологічних захворювань, фінансував видавничі та освітні ініціативи.

З’явилася й окрема платформа для розвитку меценатства — Ліга українських меценатів, яку заснував Яцик і першим очолив. Згодом вона стала організатором одного з наймасштабніших започаткованих ним проєктів в незалежній Україні — конкурсу знавців української мови.

Започаткував мовний конкурс, який проводять понад чверть століття

«Потрібно звернутися до дітей, підтримати їх, заохотити до вивчення української мови», — так Петро Яцик пояснював ідею одного зі своїх останніх великих проєктів. Він хотів, щоб українську вивчали не через примус, а через цікавість, змагання та винагороду.

Так виник Міжнародний конкурс з української мови. Яцик став його ініціатором і головним фінансувальником, а заснована ним Ліга українських меценатів — одним з організаторів. Перший конкурс стартував 1999 року, а 25 травня 2001-го у Київській філармонії відбувся фінал. Яцик приїхав на церемонію особисто.

За кілька місяців, 1 листопада 2001 року, Петро Яцик помер. Конкурс продовжився. У 2007 році він отримав офіційний державний статус, а наступного року для його переможців запровадили 14 президентських стипендій.

З роками до школярів долучилися студенти й учні професійних закладів освіти, а конкурс вийшов за межі України. У ньому беруть участь і українці за кордоном — зокрема ті, хто вивчає мову в недільних школах, культурних центрах або самостійно.

У 2025/2026 навчальному році відбувся XXVI Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика.

Понад чверть століття після першого старту школярі й студенти знову сідають виконувати завдання з української мови, цього навчального року це буде 26 раз. Ім’я чоловіка, який колись запропонував просто заохотити їх її вивчати, тепер стоїть на титульній сторінці цих завдань.