10 міфів про конфлікти, булінг і медіацію в закладі освіти

Міф 1. Будь-яка сварка між дітьми - це булінг

Не кожна суперечка між здобувачами освіти є булінгом. Конфлікти - це природна частина людських взаємин. Вони виникають через відмінності в інтересах, поглядах, потребах, очікуваннях або через непорозуміння. Діти можуть сперечатися, ображатися, відмовлятися спілкуватися чи не погоджуватися з рішеннями одне одного. Проте сама наявність суперечки ще не свідчить про насильство.

Однак уявімо, що після цієї суперечки один з учнів починає систематично принижувати іншого перед однокласниками, поширювати в спільному чаті образливі повідомлення про його здібності, залучати інших до висміювання та навмисно виключати його зі спільних активностей. Згодом до цькування долучаються інші діти, а учень, проти якого спрямована така поведінка, починає уникати спілкування, відчуває страх і не хоче відвідувати школу. У цьому випадку первинна суперечка вже не обмежується зіткненням інтересів: ситуація набуває ознак систематичного психологічного насильства та може свідчити про булінг.

Отже, межа між конфліктом і булінгом визначається не самим фактом суперечки, а характером подальшої взаємодії. Якщо під час конфлікту сторони можуть мати відносно рівні можливості відстоювати свої позиції та шукати рішення, то в ситуації булінгу насильницька поведінка супроводжується дисбалансом сил і впливу, коли одна сторона використовує свою фізичну, психологічну або соціальну перевагу для приниження, залякування чи контролю іншої. За таких обставин ідеться вже не про звичайне непорозуміння, яке можна врегулювати шляхом домовленостей, а про ситуацію, що потребує належного реагування та захисту постраждалої дитини.

Міф 2. Якщо учні/учениці посварилися лише один раз, заклад освіти може НЕ реагувати

Це одне з найнебезпечніших помилкових переконань. В освітній практиці іноді можна почути: «Це сталося вперше, тому про булінг говорити зарано». Справді, систематичність є однією з визначальних ознак булінгу. Відповідно до оновленого Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), насильство набуває ознак булінгу з огляду на ознаку систематичності, а саме якщо воно вчиняється два і більше разів протягом 12 місяців за визначеними Порядком умовами. Проте відсутність систематичності не означає відсутності насильства. Якщо дитину вдарили, принизили, залякали або щодо неї вчинили інші дії з ознаками насильства, працівники/працівниці закладу освіти повинні реагувати, навіть якщо це перший відомий випадок.

Першочерговими є припинення небезпечних дій, забезпечення безпеки дитини, необхідна допомога та виконання законодавчо визначених процедур. Заклад освіти не має чекати повторення насильства, щоб почати захищати дитину.

Міф 3. Якщо учні/учениці помирилися, проблему булінгу можна вважати вирішеною

Взаємні вибачення, обійми чи обіцянка більше не сваритися можуть створювати враження, що проблему вирішено. Але чи завжди це так?

У випадках насильства важливими є не лише припинення насильницьких дій, а й захист постраждалої особи, оцінка ризиків повторення насильства, організація необхідної допомоги та належне реагування. Примирення не може замінювати передбачених законодавством процедур. Адже головною метою реагування на булінг є не формальне примирення учасників ситуації, а забезпечення захисту прав, гідності та безпеки дитини, запобігання повторним випадкам насильства й створення умов для відновлення безпечного освітнього середовища.

Міф 4. Медіація допомагає вирішити будь-яку складну ситуацію між учнями/ученицями

Медіація є ефективним інструментом мирного вирішення конфліктів, який допомагає сторонам почути одна одну, усвідомити власні потреби та інтереси, зрозуміти причини суперечностей і самостійно знайти взаємоприйнятне рішення. Водночас медіація не є універсальним механізмом реагування на всі проблеми у міжособистісних взаєминах. Відповідно до Закону України «Про медіацію», її основними принципами є добровільність, конфіденційність, нейтральність, незалежність і неупередженість медіатора, самовизначення та рівність прав сторін медіації.

У ситуаціях насильства, зокрема булінгу, виникають суттєві ризики для дотримання цих принципів. На відміну від конфлікту, учасники якого можуть мати відносно рівні можливості для висловлення власної позиції та пошуку рішення, насильство часто супроводжується дисбалансом сил і впливу. Одна сторона може використовувати фізичну чи психологічну перевагу для залякування, контролю або примусу іншої. За таких умов постраждала дитина може не мати реальної можливості вільно висловлювати свої потреби, захищати власні інтереси та приймати рішення без тиску.

Наприклад, дитина, яка систематично зазнає цькування, може погодитися на участь у медіації не через усвідомлену готовність до діалогу і усвідомлене розуміння принципів проведення медіації, а через страх подальших принижень, тиск із боку однолітків або прагнення виправдати очікування дорослих. Отже, формальна згода на участь у процедурі не завжди свідчить про її справжню добровільність. Більше того, спроба організувати спільну зустріч між постраждалою дитиною та особою, яка вчинила насильство, може створювати ризик повторної травматизації. Саме тому в практиці ГО «Ла Страда-Україна» принципово важливим є розмежування таких понять, як конфлікт, насильство, булінг. Шкільна медіація між постраждалою особою та особою, яка вчинила насильство, не застосовується як спосіб вирішення випадків булінгу чи іншого насильства. За наявності ознак насильства першочерговими є його припинення, забезпечення безпеки дитини, організація необхідної підтримки та здійснення передбачених законодавством заходів реагування. Медіація не може підміняти механізми захисту дитини або перекладати на постраждалу особу відповідальність за припинення насильства. Водночас важливо розуміти, що медіація є лише одним з інструментів відновного підходу, можливості якого не обмежуються вирішенням конфліктів.

Міф 5. Після випадку булінгу будь-які відновні практики заборонені

Відмова від застосування медіації у випадках насильства не означає, що заклад освіти має відмовитися від відновного підходу загалом. Адже він охоплює значно ширше коло практик, спрямованих на усвідомлення відповідальності за власну поведінку, розвиток культури діалогу, відновлення почуття безпеки та запобігання повторенню насильства.

Чи означає це, що після офіційного реагування роботу з класом завершено? Зовсім ні. Адже припинення насильства ще не гарантує відновлення довіри, психологічної безпеки та здорових взаємин у колективі.На цьому етапі можуть бути корисними інформаційно-профілактичні заходи, відновні кола, розвиток навичок ненасильницької комунікації, робота з груповими нормами поведінки, формування емпатії та відповідальності за власні дії. Наприклад, під час відновного кола учасники можуть обговорювати принципи взаємоповаги, особисті кордони, неприйнятність насильства та спільну відповідальність за атмосферу в класі. Водночас такі заходи не повинні передбачати примусового залучення постраждалої дитини до спільної взаємодії з особами, які вчинили насильство, або публічного обговорення її травматичного досвіду.

Міф 6. Медіатор/медіаторка у закладі освіти зобов’язаний/на зберігати конфіденційність за будь-яких обставин

Конфіденційність є одним із фундаментальних принципів медіації, що забезпечує довіру учасників до процедури та створює умови для відкритого діалогу. Водночас цей принцип не є абсолютним. Відповідно до статті 6 Закону України «Про медіацію», розголошення конфіденційної інформації допускається у випадках, установлених законом, або за письмовою домовленістю всіх сторін медіації. Особливого значення це набуває в закладах освіти, де функції медіатора нерідко виконують педагогічні працівники, які одночасно мають законодавчо визначені обов'язки щодо захисту дітей від насильства та жорстокого поводження.

У такій ситуації важливо розуміти, що статус медіатора сам собою не звільняє працівника закладу освіти від законодавчо визначених обов'язків щодо захисту дітей. Якщо під час підготовки або проведення медіації виявлено ознаки насильства чи булінгу, процедуру медіації між відповідними учасниками необхідно припинити, подбати про безпеку дитини та діяти відповідно до встановлених механізмів реагування. Водночас розкриття інформації, отриманої саме під час медіації, потребує дотримання вимог Закону України «Про медіацію»: передавати її можна лише за належних правових підстав і в необхідному обсязі. Сам факт виникнення підозри не надає необмеженого права поширювати конфіденційні відомості.

Саме тому до початку процедури важливо пояснювати учасникам правила медіації та межі конфіденційності зрозумілою для їхнього віку мовою. Дитина має знати, що її слова не будуть довільно передані іншим особам, але за наявності встановлених законом підстав для повідомлення про насильство фахівець повинен виконати відповідні обов'язки. Важливо також пояснити дитині подальші дії, підтримати її та, наскільки це безпечно й можливо, врахувати її думку в питаннях, які безпосередньо її стосуються.

Міф 7. Працівник/працівниця закладу освіти не може одночасно бути медіатором/медіаторкою

Поєднання педагогічної діяльності з виконанням функцій медіатора саме по собі не суперечить законодавству. В українських закладах освіти медіацію нерідко проводять працівники, які пройшли відповідне навчання: учителі, практичні психологи, соціальні педагоги та заступники директорів. Завдяки спеціальній підготовці вони допомагають учасникам освітнього процесу налагоджувати діалог, краще розуміти потреби одне одного та конструктивно врегульовувати конфлікти.

Проте важливо розмежовувати поєднання професійних функцій загалом і можливість виконання різних ролей в одному конкретному випадку.

Закладам освіти варто заздалегідь визначати правила розмежування професійних ролей: хто може проводити медіацію, хто відповідає за офіційне реагування на насильство та як передавати випадок іншому підготовленому фахівцю, якщо виникає конфлікт інтересів. Чітке визначення повноважень допомагає запобігати суперечностям між професійними обов'язками, забезпечувати дотримання принципів медіації та підтримувати довіру учасників освітнього процесу.

Водночас принципово важливо розуміти, що виконання функцій медіатора не звільняє педагогічного працівника від законодавчо визначених обов'язків щодо реагування на насильство. Медіація ґрунтується на принципі добровільності та застосовується за наявності належних умов для безпечного й рівноправного діалогу. Натомість реагування на виявлені ознаки насильства чи булінгу є не питанням професійного вибору, а обов'язком, установленим законодавством. Тому, якщо працівник закладу освіти одночасно має можливість виступити медіатором і зобов'язаний відреагувати на можливе насильство, пріоритет належить виконанню законодавчих вимог щодо захисту дитини. За таких обставин медіація не може застосовуватися як альтернатива офіційному реагуванню або спосіб уникнення передбачених законом процедур.

Отже, педагогічний працівник може одночасно виконувати функції медіатора, однак ці ролі мають бути чітко розмежовані. Професійна нейтральність медіатора не скасовує законодавчих обов'язків працівника закладу освіти, а добровільність медіації не може переважати над обов'язком забезпечити захист прав і безпеку дитини.

Міф 8. Якщо про насильство повідомили поліцію, це означає, що заклад освіти не відреагував

Іноді освітяни намагаються вирішити складну ситуацію винятково всередині закладу освіти, побоюючись негативної реакції батьків, перевірок або репутаційних наслідків. Проте повідомлення відповідних органів про можливе насильство – це не ознака професійної неспроможності закладу освіти, а частина законодавчо визначеного механізму захисту дітей. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року № 1513 визначено порядок реагування на випадки насильства та жорстокого поводження з дітьми, який зокрема є частиною цього механізму.

Оновлений Порядок реагування на випадки булінгу також регламентує дії закладу освіти, зокрема повідомлення відповідних органів, організацію допомоги та діяльність комісії з розгляду випадків насильства. Варто пам'ятати: повідомлення про можливий випадок насильства не є автоматичним підтвердженням вини дитини. Так само комісія закладу освіти не уповноважена юридично встановлювати факт вчинення булінгу - відповідно до чинного Порядку це здійснюється виключно рішенням суду, яке набрало законної сили. Завдання закладу освіти- своєчасно виявити ознаки небезпеки, належно відреагувати, сприяти захисту дитини та не допустити повторення насильства.

Міф 9. Служба порозуміння в закладі освіти потрібна лише для примирення учнів/учениць, які посварилися

Насправді потенціал Служб порозуміння значно ширший. Їхня діяльність спрямована не лише на вирішення конкретних конфліктів, а й на формування культури комунікації, взаємоповаги, діалогу та відповідальності. У межах служб порозуміння учні можуть опановувати навички активного слухання, усвідомлення власних емоцій, поваги до особистих кордонів, конструктивного вирішення конфлікту та пошуку взаємоприйнятних рішень.

ГО «Ла Страда-Україна» вже понад десять років розвиває шкільну медіацію, діяльність служб порозуміння та забезпечує діяльність Національної медіаторської мережі, сприяючи впровадженню відновних практик у закладах освіти. Такий досвід підтверджує важливість системної роботи з конфліктами ще до того, як вони набувають небезпечного характеру.

Служба порозуміння - це не місце, куди направляють дітей після конфлікту, а можливість поступово змінювати культуру взаємодії в усьому закладі освіти.

Міф 10. Офіційне реагування на насильство та медіація суперечать одне одному

Насправді вони виконують різні, але взаємодоповнювальні завдання. Офіційне реагування спрямоване на захист прав і безпеки дитини, припинення насильства, організацію допомоги та запобігання його повторенню. Медіація допомагає конструктивно вирішувати конфлікти, у яких є передумови для добровільного та безпечного діалогу. Відновні практики сприяють розвитку взаємоповаги, відповідальності, ненасильницької комунікації та підтримці здорових взаємин у колективі. Наприклад, після випадку насильства заклад освіти зобов'язаний виконати встановлені законодавством процедури реагування. Але це не означає, що подальша робота з класом/групою має обмежитися службовими документами та дисциплінарними рішеннями. Здобувачі освіти можуть потребувати психологічної підтримки, відновлення почуття безпеки, допомоги у формуванні здорових взаємин та навчання ненасильницьких моделей поведінки. Саме тут відновний підхід має важливе значення. Водночас медіація не може бути способом уникнення передбачених законом процедур або перекладання відповідальності за насильство на постраждалу дитину.

Безпечне освітнє середовище формується там, де заклад освіти вміє одночасно працювати з конфліктами, своєчасно реагувати на насильство та виховувати культуру порозуміння. Медіація і законодавчі механізми захисту дітей не повинні конкурувати між собою. Адже їх об'єднує спільна мета - це створення закладу освіти, у якому поважають гідність кожної людини, вміють чути одне одного та не залишають дитину сам на сам із насильством.