Чому німецькі діти зубрять музику в середній школі, але зовсім не перевантажені в спеціалізованих закладах.
Ірина Гляйсберг родом з Дніпра, однак зараз живе в Берліні і працює вчителем у музичній школі. Вона порівнює навчання дітей музиці та умови праці вчителів у Німеччині та Україні.
Сувора програма
Я переїхала до Німеччини 10 років тому і вступила до консерваторії Лейпцигу, що вважається однією з найкращих у світі. Після закінчення мала вибір: продовжувати навчання та займатися музикою академічно, чи працювати з дітьми. Я обрала друге, бо з дитинства мріяла навчати музиці інших.
Виявилося, що уроки музики в німецьких школах зовсім не такі, як я звикла. У більшості наших шкіл раз на тиждень до дітей приходить вчитель, який грає на фортепіано чи акордеоні. З ним співають пісні чи записують найпростішу нотну грамоту.
У Німеччині система інша. Раз на тиждень уроки музики лише в математичних класах. Якщо ж у старшій школі (8-9-й клас) ви обрали гуманітарний профіль, будьте готові до 2-3 уроків на тиждень. І це зовсім не легкі уроки.
Музична програма — дуже сувора. У ній є курс сольфеджіо, де вивчають музичні форми, визначають головні партії в симфоніях, препарують музичні твори так, наче дорослі музиканти. Мій чоловік Олівер після школи знав теорію музики, напевно, краще, ніж я після Дніпропетровського музичного училища. П’ятикласник має без вагань пояснити, наприклад, форму рондо.
І учні ставляться до цього дуже серйозно. Адже бали, отримані на уроках музики, виставляють в атестат. Нарівні з оцінками з алгебри чи біології.
Хто викладає
Щоб стати вчителем у німецькій школі, диплому консерваторії, навіть найкращої у світі, замало. Кожен вчитель має скласти державні іспити.
Спочатку майбутній викладач закінчує педагогічне училище, де вчиться одночасно викладати два предмети. Поєднання може бути будь-яким — навіть музика і фізкультура. Після цього на педагога чекає ще 4,5 років теоретичного навчання, і лише тоді починається практика, що триває близько року. За цей час треба ходити на уроки до досвідчених вчителів та писати плани-конспекти. Потім майбутні педагоги починають проводити уроки самостійно, але під наглядом ментора. І лише через рік ментор оцінює успіхи претендента, і той складає перший іспит.
Другий іспит виглядає як дисертація з певної педагогічної теми. Майбутній вчитель досліджує якесь питання про шкільну освіту, захищає свій навчальний план, пише критичну статтю про себе: що вдалося, а що ні. І лише тоді його допускають до роботи в школі.
Для претендентів цей момент — одне з найбільших свят у житті. Адже вчитель отримує не тільки робоче місце і соцпакет, а й гарантію, що його не звільнять. Зняти з посади шкільного викладача в Німеччині майже неможливо. Хіба за якийсь кримінал.
Зарплата вчителя залежить від регіону. Для Саксонії, де я працюю, вважається гарною місячна оплата 2500-3000 євро.
Як людина з музичною, але непедагогічною освітою, я маю право викладати в загальноосвітніх школах тільки факультативи. Річ у тім, що кожен німецький учень повинен вибрати щонайменше один факультатив. Зазвичай такі заняття ставлять 4-5-м уроком у розкладі. У школи є контракт із музичною школою, де я працюю. І за цим контрактом я вчила кількох малюків грати на скрипці.
Музичні школи — для насолоди
Часу на те, щоб скласти всі іспити й отримати дозвіл на постійну роботу в школі, я не мала. Тому пішла викладати одночасно у дві берлінські музичні школи: приватну і державну. Насправді форма власності не має жодного значення. Просто в державних школах не вистачає місць на всіх бажаючих, тому відкривають чимало приватних.
Музичні школи Німеччини також не схожі на традиційні українські. Учні там не ходять п’ять разів на тиждень на уроки фаху, сольфеджіо та музичної літератури. Останніх тут просто не існує. Якщо дитина навчається в музичній школі, вона вчиться грати на певному інструменті, не більше.
Діти зовсім не перевантажені. Що досить дивно на фоні суворої загальноосвітньої програми. Учні мають один урок на тиждень, який триває 45 хвилин. Власне, поки дитина дістає скрипку з кофра, вже минає 10 хвилин уроку. Мені здається, саме тому в більшості німецьких консерваторій студенти — вихідці з колишнього СРСР та китайці. Їх у рідних країнах вчать набагато суворіше. Плата за одне заняття — 20 євро.
До речі, вчитель музичної школи не має права пресувати дитину або сварити її. Логіка в тому, що дитина ходить на заняття, щоб насолоджуватися музикою, а не досягати космічних результатів.
Викладачу музичної школи забороняють фотографуватися з учнями. Якщо вчитель раптом ослухався і запостив такі фото в соцмережах, справа може дійти до суду, адже тут ідеться про права неповнолітніх.
Ще одна відмінність німецьких музичних шкіл від українських — не існує обов’язкового терміну навчання. Ніхто не слідкує за тим, щоб курс тривав 7-8 років, як в Україні. Бо ніхто до цього не ставиться серйозно. Дитина завжди може кинути через рік-два. Але, звичайно, є суперталановиті діти, які коли-небудь стануть музикантами. До таких має бути підвищена увага. Зазвичай ми, вчителі, пояснюємо це батькам. Тоді кількість навчальних годин збільшується, а ми возимо дітей на всілякі конкурси.
Насправді до такої системи досить важко звикнути. Звісно, кожен вчитель хоче виховати геніїв. Але за таких умов це фактично неможливо: ти не маєш права напружувати своїх учнів і навіть задавати їм домашнє завдання. Останній рік я взяла відпустку, щоб зрозуміти, куди рухатися далі.
