Ведуча каналу «Україна» Марина Кухар — експерт з вибору шкіл. Цей шлях вона пройшла двічі: із сином (якому нині вже 23 роки) і з донькою (їй лише 8). Тепер вона точно знає, якому вчителю категорично не можна довірити свою дитину і в які куточки треба зазирнути, щоб переконатися у якості школи.

Від сліз розчулення на першому дзвонику до видиху з полегшенням, немов після завершення Танталових мук, на лінійці випускників — один повний цикл мами школяра позаду. Зараз, із кроком у 15 років, я знову зайшла в це коло, наробивши висновків з набитих гуль і назавжди втрачених нервових клітин.

Перше і головне: залиште ілюзії перед шкільними дверима. Ідеальної школи не існує.

Обирати доведеться з того, що пропонує наша система освіти. ЇЇ реформують у міністерських кабінетах, але в кабінетах навчальних ви побачите хіба що тінь змін, окреслених не червоним, а синім чорнилом.

Між приватними і державними

Можна, звичайно, обрати приватні школи — м’якший підхід, нові методики… Це додасть комфорту дитині, більше зручностей для вас, та й ваша самооцінка від цього значно поліпшиться. Хоча якість освіти там — не завжди найкраща.

Зваживши всі за і проти, я цим шляхом не пішла. Було два головних мінуси приватної школи для мене. Дванадцять років фінансової впевненості я не могла собі гарантувати. Ще один величезний привід для сумнівів  — соціум. Знаю лише два заклади в Києві, де шкільна політика суворо наказує залишати поза класами соціальний статус батьків і їхні статки. Привчити дитину до відповідального споживання і так не просто. А пояснювати щодня, чому в Маші-Вані-Петі сьомий айфон, а тобі це не потрібно — перспектива безрадісна. Це якщо коротко і дуже узагальнено.

Отже, обирати мені треба було з державних шкіл.

Досвід зі старшим сином переконав мене — початкова школа має бути поруч.

Зайві 30 хвилин на дорогу, вирвані у солодкого сну шестирічки — це не гуманно. У них і так весь світ перевернувся. Їх відірвали від звичного, близького і рідного та ще й поспати не дали. Це й для дорослого неабиякий стрес, а що вже казати про малу дитину.

Знайти Людину

Окресливши на мапі найближчі школи, я пішла шукати Людину, як це й водиться за слов’янським звичаєм, коли система не працює. Головне, що мені було потрібно від Людини — любов до дітей. Навіть заслужені-перезаслужені регалії не допоможуть, якщо її немає.

Вчитель, особливо перший, має любити дітей. Крапка.

Робота у вчителів, будемо відверті, важка та ще й погано оплачується. Сильні, енергійні й прогресивні — давно пішли. Тих, хто залишився, я для себе поділила на кілька типів.

Почну з найкращого — фанатики своє справи. Так, вони є. Вони професійні, вміють зацікавити, їм не доводиться грати в дисципліну, бо коли дітям цікаво, то й порядок у класі. Хтось вважає мінусом те, що вчителі-фанатики не дають спуску ані учням, ані батькам. Та мені це на руку. Організованість — не найсильніша моя риса. І вже краще мати справу з учителем, упевненим у своєму месіанстві, ніж з байдужим до всього. Тому, як знайдете такого вчителя,  вчепіться в нього і не відпускайте. Мені пощастило.

Друга категорія — не найгірша і теж заслуговує на увагу — вчителі-бізнесмени. Вони навчилися виживати і продавати свої знання та вміння. Якщо згадаєте про корупцію, то, перепрошую, розкажіть мені, як вижити за 3,5 тисячі гривень зарплати, плюс, у кращому випадку, 3 тисячі надбавок за категорію.

Ще один тип — ті, кому нікуди діватися. Вони можуть досиджувати до пенсії чи чекати з моря погоди. Категорично ні. На уроки вони йдуть, аби відбути години. Діти їх дратують. Тому будьте уважні, люди такого штибу можуть назавжди відбити інтерес до навчання.

І, зрештою, найнебезпечніші вчителі — такі собі царьки-садисти. Вони насолоджуються владою над довірливими душами. Вони вміло маніпулюють батьками і дітьми. Знаю не з чуток один випадок, коли перша вчителька – дама з купою відзнак і нагород, знання дітям у голови втовкмачувала в буквальному сенсі. За допомогою масивних перснів на пальцях. І її учні наважилися про це розказати аж тоді, коли закінчили школу.

Тому відповідально обираємо першого вчителя. Рекомендації батьків, діти яких вже навчалися в нього — обов’язково. Почитайте відгуки в інтернеті — є купа сайтів, де учні й батьки ними діляться. І, озброївшись інтуїцією та навичками побутового психолога, ідіть знайомитися.

Побутові умови

Отже, якщо ви визначилися з учителем, далі дуже, підкреслюю, дуже важливо оцінити побутові умови в школі.

Я говоритиму про здавалося б незначні речі, які, насправді, впливатимуть на здоров’я дитини щонайменше наступні чотири роки.

Харчування. Обов’язково пообідайте в шкільній їдальні. Зверніть увагу на якість їжі і чистоту. Поцікавтеся, чи подобається дітям, як їх годують. Придивіться, чи не продають там часом щось смачненьке і некорисне: газовані напої, чіпси тощо.

Зверніть увагу, чи є окремий гардероб. Восени і, особливо, взимку вуличний бруд не має потрапляти до класних приміщень. Бацили з верхнього одягу в грипозний період там теж не потрібні.

Ще одна важлива деталь — загляньте в дитячий туалет. Чи чисто. Чи є необхідні предмети гігієни. За моїми спостереженнями, діти бридливіші, ніж дорослі. Безліч разів чула від знайомих, що їхні малі досиджують до останнього, аби тільки не йти до шкільних вбиралень.

Наступне. Поцікавтеся заздалегідь, а краще переконайтеся, як часто саме ваш учитель провітрює клас, аби не забирати дитину з наглухо зачиненого бункера, в якому кисень скінчився на другому уроці. За нормами це мають робити кожну перерву, але не всі цього дотримуються.

Якщо ж дитя залишається в групі продовженого дня, дуже важливо, чи гуляють з учнями після уроків. Як довго, за якої погоди і які для цього умови в шкільному дворі. Тому що після чотирьох, а то й п’ятьох уроків ковток повітря просто необхідний.

Це лише загальні поради. Нюансів багато, а з кожним наступним класом, ставатиме ще більше. Головне, що я можу порадити: відстоюйте інтереси своєї дитини. Попри все. До останнього. Вони у нас найцінніші, найкращі, найрозумніші і найталановитіші. Наполягайте на цьому. Навіть, якщо доведеться йти на конфлікт.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.