Як безболісно повернути дитину до школи після локдауну

Нині чимало батьків кажуть, що діти нарешті полюбили уроки, рвуться до школи, до друзів, до галасливих перерв. А що робити, якщо син чи донька не бажають повертатися після локдауну до класу, сумують, скаржаться? Якщо запитують, чому не можна завжди вчитися дистанційно або самостійно? Що треба з’ясувати, перш ніж погоджуватися, радить психолог Олена Шамрай.

«Може, хай завжди буде карантин?», — так питають деякі хлопці та дівчата після затишних днів удома. А батьки дивуються: хіба не набридло сидіти разом 24 години? І хай би це був сором’язливий першачок, який не відходить від мами. Але так може сказати і п’ятикласник, і учень випускного класу.

Є діти, для яких офлайн — це нудна дорога по морозу та в напівтемряві до школи та назад замість якихось приємних занять. Це згаяний час, роздратування через відповіді інших учнів: або тому, що всі їм видаються такими розумниками, а вони губляться, або, навпаки, бо вони вже все зрозуміли, зробили, прочитали, а однолітки роблять все повільно та говорять, здається, казна-що.

Що робити? Батькам важливо знати, які причини призводять до такого. Це той випадок, коли точне визначення проблеми — вже велика частина її вирішення.

1. Комп’ютерна залежність

Вміння орієнтуватися в гаджетах потрібне сучасній дитині. Але, трапляється, хлопчик чи дівчинка мріють, аби все життя перемістилося у віртуальну дійсність. Відриватися від планшета, смартфона чи ноутбука взагалі не хочеться. Реальність здається нудною, дратує. Зазвичай це буває з дітьми, яким дозволяють безконтрольно грати в комп’ютерні ігри чи зависати в соцмережах. Тоді дистанційка сприймається теж майже як чергова гра. У цьому немає нічого поганого, особливо якщо дитина ще в початковій школі. Але добре було б, щоб і спілкування, прогулянки, спорт, шкільне життя теж цікавили.

До слова, саме на карантині деякі родини не слідкують за тим, скільки часу дитина проводить з гаджетом. Якщо проблема у двотижневому зриві, тоді просто виправляйте ситуацію. Доведеться витратити на дитину значно більше часу, ніж зазвичай. Запропонуйте відпочинок на свіжому повітрі, пройдіть спільну майстерку, займіться хобі разом з дитиною чи знайдіть якісь інші радощі в реалі. Гаджети тимчасово обмежте, але якась розвивальна онлайн-гра чи віртуальна екскурсія (теж разом) необхідні, аби перехід не був різким.

Якщо ж ідеться про сформовану комп’ютерну залежність, коли дитина і до локдауну не могла навіть пів години провести без гаджета, а зникнення інтернету доводило її до нестями, варто звернутися до психотерапевта.

2. Не підходить режим

Інколи причина дуже проста, але вагома: повернення до школи асоціюється з ранніми підйомами, а дитина за біологічним годинником «сова». Можливо, до закладу освіти доводиться добиратися понад годину. Якщо немає змоги це змінити (інколи краще перевести у школу ближче або ту, де заняття починаються пізніше), то варто хоча б прослідкувати, щоб школяр висипався. Інколи у 1–2-му класі варто навіть ввести денний сон, хоча дитина вже давно цього не потребувала. Але якщо зазвичай вона пізно вставала, може не вистачати загального відпочинку. Навіть якщо в ліжко ввечері вона йде вчасно, «сови» можуть ще годину, а то й більше, не спати.

3. Страх низьких оцінок

Найтиповіша причина в початковій школі. Більшість маленьких учнів, доки ще не ставлять оцінок, упевнені, що будуть відмінниками. Перший негативний досвід, звісно, розчаровує. Особливо якщо вчитель поводиться «по-старому», непрофесійно: дорікає невдачами, соромить при інших. Але це стрес, з яким дитина дасть раду. Справжній страх, аж до небажання ходити до школи, розвивається лише якщо за так звані погані оцінки сварять або карають вдома. Особливо важко, якщо батьки не займаються з дитиною, вона не може отримати допомогу, якщо чогось не розуміє. Або ж тато чи мама сидять до першої ночі над домашніми завданнями у 3–4-х класах, при цьому так нервують та критикують, що і ці заняття викликають побоювання.

Знизити вимоги до дитини, орієнтувати її на компетенції, а не оцінки, допомогти розібратися з прогалинами у знаннях — і маленький школяр із задоволенням бігтиме до школи.

4. Конфлікт з однокласником чи вчителем

Найтиповіша причина для підлітків. Сварка з кимось, навіть з учорашнім другом, може зробити тяжким перебування в колективі. З учителем школяр теж може не зійтися характером. Звісно, в ідеалі педагог не дасть цьому вплинути на навчання, але в житті не завжди все буває правильно. Особливий різновид — нерозділене кохання або проблемне спілкування хлопця з дівчиною чи навпаки, які раніше звали себе парою, особливо ставилися одне до одного. Для однієї зі сторін може взагалі нічого не відбуватися, життя продовжується, а для другої навіть бачити цю людину в класі нестерпно.

Спробуйте дізнатися, що відбувається. Якщо існує довіра в родині, то після делікатних запитань рано чи пізно підліток розповість про це. Можливо, знайдеться спосіб розв’язати конфлікт чи змиритися з байдужістю «краша», як нині кажуть тінейджери. Поради (але не повчання) батьків можуть стати в пригоді. Інколи не обійтися без психолога. 

5. Булінг

Найгірший випадок — якщо в класі булінг. І не лише жертва знущань, а інколи й свідок, якого не чіпають, але який не знає, що робити, не хоче йти на заняття. Бо бачити, як на твоїх очах когось ображають, і почуватися безсилим — теж важке переживання. Така дитина на питання батьків, чи не посварилася з ким, бува, чесно відповідає, що ні. Тож прямих питань буде не досить. Зрозуміти ситуацію можна, якщо терпляче та доброзичливо розпитати, як спілкуються діти на перерві, кого в класі бояться (чи немає таких), з ким хочуть і з ким не хочуть грати та чому, як жартують одне над одним, на що інші діти ображаються.

Якщо йдеться про булінг, батьки повинні звертатися до педагогів. Нині є закон про запобігання булінгу та цілий алгоритм, як діяти. Інколи доведеться розв’язувати питання навіть не на рівні школи.

6. Труднощі в комунікації

У кожному класі є свої зірки, з якими всі хочуть товаришувати, та одинаки, з якими мало хто спілкується. Якщо так сталося через те, що дитина — інтроверт, втомлюється від спілкування, полюбляє усамітнення, тоді все добре. Але якщо проблема в невмінні спілкуватися, це може бути щоденним стресом. Хлопчик чи дівчинка думають, чому ж обирають для гри та розмов інших, що зі мною не так. Поступово розвиваються комплекси. Чому це може статися? Якщо дитина не є жертвою булінгу, тоді зазвичай справа в низькій емпатії, невмінні правильно трактувати невербальні (безсловесні) сигнали, розрізняти чужі почуття. Усе це поправно: комунікативну компетентність можна розвинути, треба лише батькам приділити цьому час та увагу. Є чимало способів розвинути емоційний інтелект.

Ще з колективу, трапляється, випадають надто сором’язливі, тривожні діти. Треба знайти причину такої поведінки і допомогти розслабитися. Дати цьому раду може психотерапевт.

7. Перенавантаження

Можливо, йдеться не зовсім про школу. Навіть якщо уроки дистанційно проходили в повному обсязі, то гуртків та додаткових занять точно не було. У малюків залишався час на ігри, у підлітків — на хобі. Трапляється, саме необхідність ходити в басейн щопонеділка, на англійську щовівторка, на тренування щосереди, до репетитора щочетверга позбавляє цього. Тож якщо дитина перенавантажена, локдаун був для неї такою собі оазою в пустелі. І якщо навіть двох тижнів не вистачає на перепочинок, кількість секцій та гуртків варто терміново зменшити.

8. Не вистачає уваги

Це проблема 6–10-річних. Коли дитина була вдома, батьки постійно звертали на неї увагу. І на дистанційних заняттях сиділи, і спільно справами займалися, і на прохання часом розважали. Повернення до більш звичного життя може означати, що син чи донька почуваються дещо залишеними, тому й хочуть продовження локдауну. Пообіцяйте, що хоча б один вихідний буде присвячено дитині (і, звісно, дотримайтеся слова), — і проблема зникне.

9. Самостійність

Інколи старшокласники, а може й самостійні відповідальні діти з 5–9-х класів під час дистанційних занять усвідомлюють, що вдома можуть навчатися швидше, цікавіше, зручніше, ніж у звичному класно-урочному режимі. Не треба рахувати хвилини до кінця уроку, відволікатися на те, що бешкетують однокласники, проходити матеріал у тому темпі, як треба іншим та вчителю. Тобто є діти, які дійсно усвідомили переваги дистанційного навчання та здатні самостійно себе контролювати, не знижати навчальні успіхи. Тоді це не проблема, а можливість. Родина має серйозно обговорити перехід дитини на дистанційне навчання. Нині для цього достатньо лише заяви.

Поділитися цією статтею