Іменем автора цієї книжечки Володимира Вакуленка назвали вулицю в Ізюмі. Його життя двома кулями обірвали рашисти — просто за те, що він писав казки та вірші рідною мовою та щиро любив українське. Але не кожна дитина за віком усе це усвідомить. А ось те, що кожен рядок просякнутий татусевою любов’ю, теплом, гумором, неодмінно відчують навіть найменші.
Майстер квітів та квартальні звіти
Такі життєлюбні та життєрадісні вірші за теперішніх складних часів — немов вітаміни для дитячих душ. Не так багато творів, написаних саме татусями для дітей. У віршах та на ілюстраціях головні герої — татко з малюком. Психологи стверджують, що є різні відтінки батьківської любові. Мамина — про прийняття, втіху, задоволення бажань. А татова — про впевненість у власних силах, пригоди (радісний вихід із зони комфорту), зростання самоповаги. І «Татусева книга» це гарно ілюструє.
Хіба мамі спаде на думку назвати садівника «майстром квітів»? Тато в цій книжці (особливо на малюнках Наталки Гайди) нагадує веселого ковбоя-козака, який грається з дитиною, малює, «лікує» зламані речі золотими руками та веде за собою в різноколірний, яскравий, кумедний світ. Кріт варить борщик. Кіт не впізнає розфарбовані сардельки. Заморський страус у пенсне хоче в гості до лісових звіренят, але не влізає до нірки, тож ті пристосовуються до його особливих потреб.
Такі милі світи й у казках Володимира Вакуленка, і тим цікавіше сучасним дітям, коли до них вдало вписуються гаджети, квартальні звіти матусь, інтернет-шопінг та комп’ютерні віруси. Наприклад, його аудіоказку «Вередлива Настуня» із чудовою пісковою анімацією можна переглянути тут.
Твори змусять усміхнутися і дошкільнят, і учнів початкових класів, особливо з російськомовних родин, хто лише відкриває милозвучність української. Адже автор любив такі симпатичні слівця, як «повесніло», «незглибний», «ланосійний тиждень».
Присвятив сину з інвалідністю і вірші, і життя
Кілька фактів для дорослих. Віршики написані в дошкільні роки сина поета і присвячені йому. Хлопчик, якому нині 14, має інвалідність через розлади аутистичного спектра. Із трьох років він ріс із татом після розлучення родини, адже мама хлопчика втратила можливість ходити й не мала змоги повноцінно піклуватися про нього. Володимир буквально присвятив життя Віталію.
«Для сина жертвував усім. У час окупації віддавав йому тушкованку і хліб, щоб дитина наїлася», — згадує мама хлопчика Ірина Новіцька та описує, що сам поет просто таки голодував.
Вона уточнює, що всі вірші з «Татусевої книги» навіяні реальними випадками. Для когось дитина, яка розмалювала меблі фломастерами, — привід для сварки, а для Володимира це ставало сюжетом вірша. Куточок «майстра квітів» був навпроти хати, тепер ці чорнобривці й інші квіти розчавлені російськими танками. До слова, сквер, який майже самотужки Володимир висадив у селі (не на подвір’ї), рашисти теж знищили. А ось слово знищити неможливо — за те українського дитячого поета вороги і вбили.
Володимир Вакуленко працював перекладачем та кореспондентом видання «Мистецькі грані», був головним редактором, а також координатором та упорядником кількох журналів, співавтором літературних проєктів, організатором Першого дитячого літературного фестивалю на Ізюмщині та Донеччині «Казки під мирним небом».
«Мені достатньо буде завше знаходитись поміж небом і землею, а не бути на всесвітньому небі, чи у всеземній славі. Я не хочу закінчити життя невдахою», — так писав Володимир у соцмережах, і пояснював, що невдахи — ті, хто зарозуміється, відривається від життя та втрачає натхнення.
Пів року не знали про його долю
Поет казав про себе: «Я, як Пітер Пен, 12-річний хлопчик всередині». Але з дітьми (і не лише власними) був турботливим, по-справжньому зрілим батьком. Саме тому їздив по сиротинцях і виступав не зі сцени, а проводив з вихованцями час: «Діти, які часом обділені батьківською ласкою, почуваються вільно, розкуто. Вони почувають себе дітьми. У кожного доля невідомо як складеться, але поки вони діти — най лишиться хоч крихта відчуття того, що ти комусь потрібен».
Чимало сил він, який сам з юності мав інвалідність через проблеми зі слухом, віддавав дітям з особливими потребами. Наприклад, проєкту «Зірки на долонях»: видання серії книг за принципами універсального дизайну (шрифтом Брайля для незрячих дітей та звичайним шрифтом для слабозорих). Їх передавали до інтернатів дітям.
«Дуже хочеться, щоби сталося диво, Володя знайшовся живий і насварив мене за те, що я оце роздаю його дитячі книжки музеям, а не дітям», — написала письменниця Вікторія Амеліна 26 вересня у соцмережі.
Після викрадення поета окупантами рідні пів року не знали про його долю, батьки не евакуювалися далі від лінії фронту, бо чекали — ось-ось повернеться. Але дива не сталося.
Поета та неповнолітнього сина схопили як націоналістів
Коли війна розпочалася, у дописах Володимира в соцмережах відчувається, що пише дитячий поет, якому болять почуття кожної істоти та для якого оживають рідні будівлі: «Говорити важко. Центральна вулиця міста розбомблена. Моє місто, яке любиш. Розбита школа, яку ще за царських часів будували. Собаки перелякані страшенно — виють, гавкають при кожному різкому звуку. З позитивів — весняні пташки співають, отже буде все добре».
Уникнути окупації Володимир Вакуленко з рідними не зміг: опікувався батьком після інсульту. А ще стан Віталія погіршився через страшенний стрес. Для дитини з аутизмом ліками є все звичне до дрібниць. А нові враження — непосильний тягар, коли їй і так погано.
Певно, нереально тоді було уявити, що вороги настільки цинічні, що дитину з інвалідністю заберуть у полон разом із Володимиром. За доносом як «націоналістів». До останніх днів життя татусь хвилювався за сина — на щастя, того все ж таки відпустили. А ось про самого поета окупанти рідним повідомили, що не знають, що з ним сталося.
Старший син, у якого вже в самого 4-річний малюк, намагався дізнатися про долю батька. Родину захопили, 12 годин допитували та видали допис про депортацію із забороною повертатися на 50 років. Виїхали до Польщі.
28 листопада стали відомі результати ДНК-експертизи: одне з тіл, закопаних у безіменній могилі в лісі на Ізюмщині, належить 49-річному Володимиру Вакуленку.
«Віталік тепер знає, що тато завжди чекає його тут, на алеї номер один кладовища номер два, — написала після поховання у соцмережі Ірина Новінська. — Що до нього тепер завжди можна сюди приїхати й побалакати по-своєму, по-синівському. Дітям з РАС це дуже важливо. Знати, що хтось чекає завжди й щодня».
Татусева любов сильніша за смерть. «Татусева книга» — добра згадка про це.
Козак та учасник Революції Гідності
«Видавництво Старого Лева» вирішило перевидати ці вірші. Увесь прибуток від майбутнього видання буде передано синові письменника та його батькам, які нині опікуються онуком. 1,8 тис. людей поширили це оголошення, сотні пишуть про бажання купити видання, роблять передзамовлення. Чимало планують «підвісити» книгу — тобто сплатити за неї, щоб її передали якійсь дитині. Чимало й тих, хто дарує хлопчикам й дівчаткам, батьки яких на фронті, аби легше було чекати їхнього повернення.
Згідно з розпорядженням начальника Ізюмської міської воєнної адміністрації Валерія Марченка, на честь письменника Володимира Вакуленка перейменовано одну з вулиць Ізюма.
Дмитро Бур’ян назвав свій портрет Володимира Вакуленка так: «Славний козак Слобожанщини». Так, він був учасником Революції Гідності, поранений 18 лютого 2014 року під час сутички з «тітушками». Займався волонтерською діяльністю з початку 2015 року. До слова, один із двох авторів пісні «Барикадна», яка не раз звучала на Майдані, теж він під псевдонімом Володя Східняк:
«Вітер прапор розриває, як москаль країну.
Мати сина не діждеться — син її загинув.
Та не згине в Україні ні слава, ні воля,
Поки будем пам’ятати імена героїв!»
Він був козаком. Але дитячий поет не цурався бути й… козацьким конем — для улюбленого синочка. І тепер історія життя та смерті автора змушує стискатися серце від веселих рядків:
Віршик від татка
На коня сів козачок —
За спиною рюкзачок.
В ньому печиво і фрукти
І цукерки від застуди.
— Коник, вйо! — малюк говорить
До садочка треба скоро.
По дорозі дід займає:
— Бачу, хлопчик, кінь встигає?
Може, продаси мені?
Файні гроші дам.
— Та ні!
Замість коника — мій тато
Мусить вранці поспішати.
— Що ж ти тата осідлав?
Пішки йшли б, так він проспав.
Розмальований малюк
Розмальований малюк
Від сорочки і до брюк
Ніжки, ручки, вушка, носик —
Та йому цього не досить:
Туфлі татові святкові
Синьоокі, рудоброві.
Акварельні карамельки,
Манна каша і сардельки.
У дворі розхлюпав фарби.
Кольоровим став ліхтар би,
Та хлоп’я немає крилець,
Треба тато — він сміливець.
Раптом дощик хлюп та хлюп
На берізку, клен і дуб.
А на небі коромислом
Райдуга собі нависла.
— Бач, дістав, — утіха в хлопця, —
Швидко ж я доріс до сонця.
