20 січня в український прокат увірвався фільм «Стоп-Земля». Стрічка зібрала оберемок світових і вітчизняних нагород: від Кришталевого ведмедя від юнацького журі на фестивалі Берлінале та гран-прі на Одеському кінофестивалі до виграшу в головних номінаціях премії «Кіноколо». «Освіторія» пробує розгадати секрет успіху мелодарматичного артхаусу про покоління Z у спілкуванні з режисеркою Катериною Горностай і підлітками — непрофесійними акторами.
Про що фільм «Стоп-Земля»?
16-річна Маша — учениця випуского класу у звичайнісінькій школі Києва. Не відчувати себе дивно і відсторонено в колективі їй допомагають близькі друзі Яна і Сеня, які по-своєму проживають напружені шкільні будні. Крім майбутніх іспитів, вийти із зони комфорту Машу змушує закоханість в однокласника Сашка. Та чи взаємне почуття? І хто той таємничий незнайомець з Instagram, якого вона теж, здається, готова впустити не лише в телефон, а й до свого серця?
«Стоп-Земля» — дебютний повний метр режисерки Катерини Горностай, автобіографічна історія про пізнання себе. Глядача беруть за руку й заводять до типової української школи зі стінами світло-фісташкового кольору, купою вазонів, радянськими стелажами в кабінетах, спортзалом «ще з вашого дитинства» із благенькими лавчинами й мінімумом обладнання. У стрічці немає традиційної зав’язки — просто спостерігайте. Ви опинитесь немов за склом у житті юнаків і дівчат, які роблять перші кроки в доросле життя. А поміж тим:
- зависають над землею в грі «Підлога — це лава»;
- постять в Instagram на уроках;
- тролять батьків;
- танцюють контемп наодинці із собою;
- вдаються до селфхармінгу через нерозуміння емоцій;
- досліджують оголене тіло в дзеркалі;
- гиркають лайкою на молодших братів, та й взагалі — матюкаються;
- відчувають депресію і стикаються з неприйняттям;
- вправно стріляють на ДПЮ — і хлопці, і дівчата;
- напиваються «за компанію» і курять «травичку»;
- лякаються власної закоханості;
- влаштовують домашні «туси» з друзями під музику та поїдання локшини-wok;
- спілкуються про філософське: «Думаєш, на морі сніг солоний?»
Не стримуйте свою допитливість. Проживіть ці кілька годин у не завжди затишному світі Маші, Яни, Сені та Сашка. Цінність цього кіно — у ненаграності й відсутності моралізаторства, у свободі від «показушних» діалогів і гіпертрофованих типажів, що надали б картинці додаткового драйву, яскравіших глядацьких реакцій чи відчуття «кіношності». Фальші під час перегляду не буде, це підкреслюють і глядачі-підлітки. Традиційної кінцівки — теж. Але ось що ймовірно, після перегляду ви запитаєте себе: «Актори грали свої ролі чи їх попросили бути собою і знімали фільм прихованою камерою?»
8 запитань режисерці Катерині Горностай
Катерино, чому виникло бажання досліджувати через кіно саме підлітків? Де брали розуміння, що саме болить поколінню «зумерів»?
Насправді, говорю про те, що мені цікаво — окремо нічого не досліджувала. Зони інтересів у нас спільні. Тим паче, школу я закінчила 15 років тому — не так багато, щоб відчувати розрив між собою і цим новим поколінням. Є поняття, спільні для всіх поколінь: як не бути самотнім, що робити з нерозділеним коханням, як спілкуватись із батьками. У різний час ці питання по-різному нас хвилюють.
Помітила, що в нинішньому світі підлітків сприймають як «невивчене звірятко», відокремлене від решти соціуму. Але це не так! Підлітки — всього-навсього люди, які мають трохи менше життєвого досвіду. А все, про що пишуть сучасні дослідження, — лише формальні відмінності.
Я б хотіла, щоб фільм допомагав із розумінням, що біль від певних ситуацій мине — ви не залишитесь «самотнім назавжди», не закриєтесь раз і назавжди від сильних почуттів. Усе в житті буває. Проживи це відчуття, не тікай від нього. Побудь у цьому моменті і подумай, що можна цінувати і за що можна дякувати просто зараз. Якщо така терапія з глядачами відбудеться — я маю на увазі, з глядачами того ж віку, що й герої фільму, — це було б дуже класно.
Фотографи: Андрій Максимов, Сергій Хандусенко
Катерино, ви дев’ять тижнів разом із театральними педагогами навчали майбутніх акторів фільму в спеціальній «Лабораторії». Чому цей етап під час підготовки до зйомок такий важливий?
У 2019 році протягом дев’яти тижнів по три дні в кожному ми займалися разом із майбутніми героями фільму. Це відбувалось у «нашому місці», де можна говорити про все на світі і бути вільним.
Я свідомо не називаю це навчанням. Це час, дуже якісно проведений разом. Багато годин ми витрачали на голос, але не ставили дикцію, а вправлялись у цікавих завдань. Ось ви, читачу, просто зараз скажіть своє ім’я на вдиху. І голосно! Голос — інструмент доторку до світу, так само, як і шкіра. Голосом ти можеш сильно вплинути на світ.
У нас була дуже потужна викладачка з руху, яка навчала відчувати партнера, робити підтримки під час падіння, показувати пластичний вияв певних слів. Я помітила, що нашим підліткам навіть не треба «вмикати свободу» — вони й так відкриті, на відміну від мене, затисненої. Хлопці й дівчата швидко вмикались у будь-яку гру.
А ще ми медитували всі разом. Вся наша група зручно вмощувалась і входила в резонанс з якимось звуком. Це були довгі медитації — більш ніж година. Люди після цього перебували в змінених станах свідомості. У хорошому сенсі (усміхається).
А якими були ваші заняття з підопічними-акторами?
Мої заняття були «тихі». Ми писали тексти. Наприклад, вибирали трек і писали про нього есе. Це рефлексійна техніка, що допомагає знаходити драматургію у своєму матеріалі. Отож, ми навчались розуміти, що таке драматургічне ціле, як будується історія. Брали не вигаданий матеріал, а свій власний. Так значно легше! І приходить розуміння, що і твоє власне життя — мов кіно. Краще сказати, це сукупність багатьох жанрів і різних фільмів.
Трохи згодом учасники займались документальним театром — ходили з диктофоном і записували різні досвіди. Після цього презентували документальні спектаклі, тексти й п’єси. Презентували, хто як вигадає. Наприклад, група підлітків ходила до костьолу Святого Миколая й записувала всі подробиці мініподорожі на диктофон. Вигадувати нічого не можна — розповідаємо тільки те, що справді відбулось. Але ти можеш сам наситити цей час подіями. Ось так підопічні в одну мить ставали і драматургами, і акторами, і презентаторами. Мене вразило, як зріс їхній рівень під час участі в «Лабораторії». Саме цей досвід і ліг в основу нашої співтворчості.
Катю, що ви зрозуміли про «зумерів» за ці кілька років роботи над фільмом?
Мені здається, це покоління не так і часто закохується, як ми у свої 16 (режисерці — 32 роки, — авт.). Сексуальна енергії молоді спрямована на конструктивні речі — кар’єрний штурм, опанування професій.
А головна героїня фільму Маша — закохана без відповіді й страждає через це. Зізнаюсь, це трохи архаїчна, казкова штука для нового покоління. Як і дискотека, яку ми показуємо наприкінці фільму. Як шкільне соціальне явище — цого практично немає зараз в тому ж Києві. Але мені дуже хотілось залишити такі речі в кіно, хай навіть вони не надто актуальні.
Що для вас було б виразним показником прийняття «Стоп-Землі» соціумом?
Що батьки ходили б дивитися цей фільм. Адже такими вони навряд чи бачили своїх дітей. Їм хочеться вважати свою дитину янголятком — ніжним і суперським. Але є ж інша частина життя і молодіжної культури.
Чи брали участь у зніманні справжні вчителі?
Усі вчителі, яких ви побачите в «Стоп-Земля», — справжні. Наприклад, наша головна вчителька — викладачка нейробіології в університеті імені Тараса Шевченка. Є ще вчитель «Захисту України» — він веде предмет у школі Ірпеня.
Чому вирішили показати саме такий портрет української школи у фільмі — неосучаснений, немов на показ?
Ми хотіли знімати в школі, яка б нам свідомо подобалась. Обирали заклад, побудований в 70-х — 80-х роках, — ось цю ще радянську будівлю, й обов’язково з колодязем на подвір’ї. Таких є багато на Оболоні, Троєщині. Ми домовлялись із керівництвом шкіл, у яких знімали, що можемо оздоблювати заклад за власним бажанням. Нам довелося перефарбувати стіни в сірий, охристий, білуватий, адже такого кольору, як нам хотілося, у жодній школі не побачили. У реальному житті початковий колір шкільних стін був страшніший, до слова!
Чи стали ви свідком того, як на знімальному майданчику між підлітками зароджуються почуття?
Так, були почуття. І навіть трапилася пара (усміхається).
Слово акторам
Про що для вас самого цей фільм?
Цей фільм — як хороший друг. Показує, наскільки самотньо можуть почуватись підлітки. Я і сам років два тому так почувався. І про ці почуття — гострі й болючі — ніхто не говорить. Мені подобається, що в «Стоп-Земля» всі підліткові больові точки висвітлюються без надриву і з легкістю. Без шеймінгу і без співчуття. Проблема озвучується, вона просто є — і вже від цього тобі легше. А ще у фільмі можна роздумувати про кохання, дружбу. І не з точки зору чогось конкретного, а в переживанні окремо взятих емоцій.
Які моменти стали на зйомках справжнім викликом?
Бути ненаграним у кадрі. Та коли стоїш на знімальному майданчику, не так і легко відокремити органічність від неорганічності. Емоційно складні сцени були — якщо глядачу було важко в якийсь момент, оце вони і є. Актор має не просто відпрацювати той епізод, а принести щось справжнє на екран. Для цього треба дати камері свої справжні почуття.
Один з героїв «Стоп-Земля» мав досвід селфхарму. Сашо, це справді актуальне явище серед сучасних підлітків?
Хочу вас трохи виправити. Такі речі не дуже доречно запитувати напряму. Навіть сама згадка про селфхарм може завдати болю людині, яку ви про це запитуєте — може виявитися, що це стосується і її самої. Отож… селфхарм це й справді доволі поширена серед підлітків штука. Інша проблема — раніше про це вголос мало хто говорив. Ще одна проблема — у якийсь момент явище селфхарму почали романтизувати, що теж не коректно. Це дуже тонка й чутлива тема.
Саша — вельми загадковий персонаж. Чи це не він — той «таємний краш» Маші в переписці?
Цього ніхто не знає. А той загадковий хлопець — каталізатор взаємин Маші з протилежною статтю. Він з’являється наче нізвідки, і так само непомітно зникає. Ми його не бачили, лише читали його смішні коментарі на екрані в переписці з Машею — наприклад, про «акваріуми рибок у супермаркеті».
У фільм я потрапила… через Facebook. Побачила пост, що потрібні актори, заповнила анкету. Мене запросили! Перед зйомками два місяці я разом з іншими акторами провела в спеціальній «Лабораторії», де вчителі займалися з нами ораторською та акторською майстерністю. Навчали правильно рухатись у кадрі та й взагалі — володіти собою на знімальному майданчику. Але це було нестандартним навчанням — основний акцент був на тому, як ми почуваємо себе у взаємодії з іншими. Нам треба було зріднитися перед зніманням стрічки. Паралельно ми розвивали себе. Й отримані знання мені досі допомагають в житті — як от поставлений голос. А ще я добряче покопалась у собі й дізналась чимало нового про власну особистість.
Моя героїня — дівчина із сильними моральними принципами, емпатична. Вона не любить обманювати, а тому проти того, щоб у неї списували, заступається за купідона Даню, якого намагаються образити.
Автори і нагороди фільму «Стоп-Земля»
Продюсери стрічки — Віталій Шереметьєв, Віка Хоменко, Наталія Лібет, Ольга Бесхмельниціна, режисерка — Катерина Горностай.
Нагорода Кришталевий ведмідь за Найкращий повнометражний фільм від Юнацького журі конкурсної програми Berlinale Generation 14plus (Crystal Bear for Best Feature Film by the Generation 14plus Youth Jury) — Berlinale/EFMGermany (Німеччина, 27/05/2021).
Нагорода за найкращий фільм, Нагорода за найкращий акторський ансамбль і Нагорода «Гран-Прі» — головний приз Одеського міжнародного кінофестивалю.
Головний приз німецького кінофестивалю Fünf Seen Filmfestival — Fünf Seen Filmfestival (Німеччина, 1/09/2021).
Найкращий повнометражний ігровий фільм, Найкраща режисерка, Найкращий сценарій фільму, Відкриття року — кінофестиваль «Київський тиждень критики» (Україна, 21/10/2021).
