У розпалі канікули, а всі розмови нині — про підготовку до 1 вересня. В одних школах батьків просять негайно визначитися, прагнуть ті вчити дитину дистанційно чи очно. В інших намагаються переробити під укриття… класи. А десь навіть копають саморобні сховища. Чи дійсно офлайн-навчання — у пріоритеті? «Освіторія» запитала про це у відомих освітніх експертів: народної депутатки, секретарки Комітету ВР з питань освіти Наталії Піпи, експертки проєкту DECIDE «Децентралізація для розвитку демократичної освіти» Анни Пуцової та доктора психологічних наук, заступниці директора Інституту соціальної та політичної психології Любові Найдьонової.
Чого хочуть батьки?
Офлайн чи онлайн — ось головна дилема, яку мають вирішити батьки, освітяни, місцева влада. То чому батьки? Приміром, у відкритих опитуваннях більше тих, хто виступає за навчання онлайн. У соцмережах достатньо прихильників обох позицій.
Які ж основні аргументи сторін?
За дистанційне навчання:
- Наша дитина не ходитиме до школи до кінця війни, бо укриття ненадійні, це ризиковано. Якщо не буде дистанційки, переведу на сімейну форму навчання.
- Ворог гатить у місця скупчення людей. Можуть бити саме по школах, коли дізнаються, що відновлене навчання в класах. І укриття не витримають.
- Учителям важко буде під звуки сирен керувати тридцятьма учнями, уникнути паніки, штовханини. Немає часу заспокоїти тих, хто плаче, хто біжить з переляку. Діти можуть травмуватися фізично, психологічно — тим паче. А поруч з мамою все пережити легше.
- Дитина навчається за кордоном і везти її туди, де триває війна, на очне навчання не хочу. Може, прикріплять до якоїсь дистанційної школи чи відкриють онлайн-класи? Бо нас таких тисячі.
Проти дистанційного навчання:
- Зараз в Україні немає безпечного місця. У багатоповерхівках не менш ризиковано, ніж у школах. Тож не треба ставати заручником тривоги. Дитина втрачає місяці повноцінної освіти, шанс на майбутнє, та й батькам важко її вчити та займати чимось удома. А дитині треба пристосуватися жити в умовах війни. Хай вчиться правильно з класом іти в укриття, звикає.
- У нас у житловому кварталі укриття лише у школі сина. Якщо сирена, саме туди біжимо. Тож навіщо вдома тримати? Тим паче за час дистанційки на карантині хлопчик нічого не навчився.
- Якщо школи зачинять, мені нікуди подіти дитину. Бабусь немає, на роботу брати не дозволяють. Вдома дитині сидіти ще небезпечніше, ніж навчатися в школі, де діти під наглядом, де вчитель відповідає за них. Якщо у школі буде очне навчання, все одно батьки можуть перевести дитину на сімейну форму і тримати вдома. А якщо не буде зовсім очного навчання, то немає виходу.
- Дитина дуже хоче до школи, побачити однокласників. Для неї навчання в класі — як частина мирного життя. Тож це переважує можливий стрес під час повітряної тривоги.
Що нині відбувається у школах?
Ревізія захисних споруд у закладах освіти та попередній збір інформації: скільки родин обирають ту чи ту форму навчання. Це потрібно, адже війна навряд чи завершиться до початку нового навчального року. Хтось з освітян та батьків переконаний: війна триватиме роками, як в Ізраїлі. Звісно, термінів не знає ніхто. Але нарешті стало очевидним: із таким сусідом, як рф, завжди доведеться дбати про захист, навіть після перемоги. Тож ідеться не про термінову підготовку сякого-такого укриття, аби лише школі дали дозвіл відкрити двері для учнів 1 вересня. Ідеться про вивчення ситуації з безпекою в закладах освіти та поступове її підвищення — на довгі роки. Облаштування таких укриттів, де зручно перебувати годинами, не мерзнути взимку, навіть продовжувати навчання під час повітряної тривоги.
Організовано йти до укриття школярів навчатимуть, щойно діти повернуться до класів. І працювати над цим треба, доки навичка не буде доведена до автоматизму.
Донедавна це питання здавалося неактуальним. Лише у 2018 році були прописані державні будівельні норми («Будинки і споруди. Заклади освіти» В 2.2-3-2018), за якими в закладах освіти мають бути захисні споруди цивільного захисту або споруди подвійного призначення. У попередніх вимогах 1997 року такого не було.
Звісно, на поетапне обладнання укриттів потрібні значні кошти, яких не вистачає нині, під час війни. Тож процес триватиме не один рік і потрібна чесна інформація про стан укриттів. А рекомендацію працювати очно дадуть лише тим школам, де дійсно виконані умови безпеки. Наприклад, якщо сховище не обладнане каналізацією та водопроводом, але там кулери та біотуалети — це питання дискусійне. А ось якщо це підвал, з якого лише один вихід, та й той зі старими поламаними сходами, або льох без опалення — із такими укриттями однозначно варто переходити на дистанційне навчання.
Декого з керівників шкіл та місцевих відділів освіти лякає перспектива перейти в онлайн аж на цілий навчальний рік. Адже доробити та відкрити укриття пізніше, наприклад, взимку, не буде змоги. Такий крок теж потребує чималих зусиль з налагодження якісного навчального процесу. Можливо, звідти бажання за будь-яку ціну до вересня обладнати сховища?
Із соцмереж зрозуміло: у багатьох школах залучають батьків до ремонту підвалів, десь незаконно збирають на це гроші. У ніжинській гімназії №14 батьки з учителями самотужки поглибили підвал з 70 см до 2 м. Схожі ініціативи департаменти освіти зупинили ще в кількох закладах освіти. Експерти нагадують: для таких робіт потрібні будівельні проєкти з розрахунками, дозвіл на проведення робіт, інакше саморобне укриття може бути небезпечним навіть коли бомбардувань немає.
Наталія Піпа: потрібна постійна двостороння комунікація
Форму навчання з 1 вересня визначатиме директор і педрада кожної школи. Офлайнове навчання буде там, де дозволятиме безпекова ситуація. Окрім цього, є змішане навчання. Деякі школи вже поєднували за часів карантину живий і онлайн-формати, коли частина дітей були в школі, а частина підключалися онлайн. Для цього потрібні засоби комунікації та відповідне технічне обладнання.
Вимоги до безпеки навчального процесу в першу чергу залежатимуть від безпекової ситуації в регіоні.
Як на мене, ідеальний варіант визначитися школі — дослідження, яке б показувало, скільки батьків готові віддавати дітей на офлайн чи онлайн-навчання. Тому я вважаю, що класні керівники мають провести опитування батьків, а потім педрадою визначити, чи можливо і потрібно проводити офлайн-заняття. Потрібна постійна двостороння комунікація на всіх рівнях: батьки — вчителі — департаменти освіти — МОН.
Міністр освіти і науки Сергій Шкарлет повідомив, що рішення про очне або онлайн-навчання в новому навчальному році ухвалюватимуть засновники шкіл залежно від безпекової ситуації. Лише приблизно 10% шкіл України поки що мають придатні укриття. Зараз у регіонах проводиться моніторинг стану приміщень, працюють спеціальні комісії. Треба пам’ятати, що безпека — понад усе.
Анна Пуцова: МОН лише рекомендує
Навіть якщо Міністерство освіти рекомендує школам певних регіонів відновити очне навчання, це лише рекомендація. Форму навчання визначатиме місцева громада, засновник закладу.
У школі мають організувати онлайн-навчання, якщо:
- у школи до 1 вересня не буде укриття, яке відповідає вимогам;
- у радіусі 100 метрів від школи немає такого укриття, яким можуть користуватися учні та педагоги;
- якщо школа не отримала рекомендацій працювати офлайн від Держслужби з надзвичайних ситуацій.
Любов Найдьонова: відбудовувати освітнє середовище, не гаючи часу
Думаю, що загального всеукраїнського офлайн з 1 вересня точно не буде. Вловила себе на думці, що МОН прописує розпочати з 1 вересня заняття в школі без дистанційки, й у мене виникає подив, протест. А насправді МОН рекомендує, розглядає таку можливість там, де будуть створені умови. І очевидно, що умови не будуть створені однакові для всіх. А вирішуватиметься в кожному конкретному випадку все на місцях. Не забуваймо, що саме так працює демократія: рішення приймають громади, наглядові ради, суб’єкти освіти. Головне, щоб ці рішення були продиктовані інтересами дитини.
Безпосередній фізичний (офлайн) формат навчання, який включає живе спілкування, а не тільки опосередковане екраном чи телефоном, повноцінне освітнє розвивальне середовище — це величезна цінність. Ми усвідомили її, лише коли втратили. І ось це освітнє середовище потрібно відбудовувати, не гаючи часу. Адже діти ростуть, поки триває війна.
А от втілювати це посттоталітарним способом точно не варто. Якщо не встигаємо, наприклад, збудувати нову школу замість зруйнованої, потрібно забезпечити новий формат освітнього процесу. Екстремально змішаний. Переваги дистанційності є, ці можливості потрібно використати. Хай це будуть територіально розподілені заклади освіти, які забезпечують цілісність у віртуальному форматі. Це вже відбувається з багатьма евакуйованими дітьми й вчителями в неформальному спілкуванні через соцмережі, онлайн-школи, дистанційні курси. Легітимізацію таких нових форматів треба робити теж невідкладно, бо це фінанси, документація, долі людей. Школи-побратими зі своїми цифровими близнюками (навіть коли зруйновано фізично приміщення) — це цілком реальний формат, психологічно дуже важливий для дитини, адже стабілізує її світ. Жодного тиску чи примусу, тільки роз’яснення, пояснення, віра в людей — вони оберуть для своїх дітей найкраще.
І ще: фізичне повернення до класів і аудиторій не означає відмову від дистанційних компонентів. Тому реально наш наступний навчальний рік буде змішаним, але дуже суб’єктним і усвідомленим. Інакше неможливо, бо нашим учням потрібно почуватися вільними й відповідальними. Цього можемо навчити не словами, а діями.
