Війна спонукає переосмислити цінності та свята. То що ж нам робити нині? Чи дарувати школярам у цей день квіти своїм учителькам? Чи розучувати у школах віршики про мам та бабусь? Як відповідати, якщо вітають «не з тим»? Зібрали для вас неочевидні факти про цей день, а також записали поради від експертки з етикету Анни Чаплигіної.
Чому всі обговорюють Жіноче свято?
Хоча 8 березня вже скоро, під час воєнного стану цього дня, як і на інші свята, вихідний день не передбачений. Але днями депутати вирішили остаточно розібратися, чи буде потрібна нам ця дата після перемоги.
Торік у Верховній Раді України реєстрували законопроєкт №9009, яким пропонували скасувати святкування Міжнародного жіночого дня, а натомість встановити День української жінки 25-го лютого (на День народження Лесі Українки). А ще зробити державним свято, яке припадає на наступний день, 9 березня — Шевченків день.
Та не всі урядовці погодилися, й невдовзі надійшло ще кілька законопроєктів.
У одному з них 8 березня пропонують просто скасувати. А День української жінки не вводити, адже 25 лютого занадто тісно асоціюється зі збройним нападом рф 24 лютого.
Також на розгляді у Верховній Раді варіант, де пропонують перейменувати свято як Міжнародний день захисту прав жінок. І відзначати його по-європейському, без застарілих радянських традицій.
Є й задокументована пропозиція відзначати 8 березня як День весни (а у червні ввести ще День цвітіння української вишні).
Різні версії свята пропонують останнім часом і різноманітні організації. Скажімо, два роки тому Міністерство культури та інформаційної політики України запропонувало перейменувати свято на День матері та жінки.
У 2023 році, за даними преси, Служба безпеки України привітала українок, особливо захисниць словами «Немає більше Міжнародного жіночого дня… Є День вдячності та поваги вам, дорогі жінки! Спасибі, що захищаєте Україну пліч-о-пліч з чоловіками, рятуєте, займаєтеся волонтерством, допомагаєте».
8 березня — три різні свята
Жіночий день має окремі історії у країнах з радянським впливом та у решті країн.
№1. Боротьба з нерівністю
У Західній Європі це не свято, а дата для політиків, науковців та благодійників така само, як Міжнародний день боротьби за ліквідацію насилля стосовно жінок (25 листопада). Або як 19 листопада — День чоловіків.
8 березня звуть зазвичай Міжнародним жіночим днем боротьби. Воно й не дивно: перші згадки пов’язані саме з протестами, з маніфестацію текстильниць у США. А 1911 року демонстраціями та страйками 9 березня зустрічали вже понад мільйон людей в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії. І — так, спочатку це було не 8 березня, а різні дні березня та травня.
Десь пів століття це був такий собі день підбиття річних підсумків жіночими профспілками. Знову популярним його зробили представниці феміністичного руху 60-70-х років, які висунули гасло всебічного звільнення жінки. У 1977 році ООН оголосила міжнародною датою День боротьби за права жінок і міжнародний мир. Щороку оголошується нова тема. Скажімо, торік ішлося про внесок жінок у наближення сталого майбутнього. А у 2023-му — про нерівний доступ до інтернету та цифрових технологій.
На Міжнародний жіночий день боротьби оприлюднюють гендерні дослідження (скажімо, зі звіту Всесвітнього економічного форуму: для усунення глобального гендерного розриву знадобиться 132 роки). Збирають кошти на знищення нерівності та боротьбу з насильством та одягають фіолетові стрічки— колір, який традиційно у Британії позначав справедливість.
№2. Комуністична міфологія
У Радянському Союзі створили власну міфологію Жіночого дня як комуністичного свята. Це ідея революціонерки Клари Цеткін: обрали саме 8 березня, бо у 1917-му році у петрограді робітниці влаштували цього дня страйк. Свято відзначали вже з 1921-го року, у той час, як навіть Новий рік було заборонено як буржуазний пережиток. 8 березня сприймалося як день «будівника соціалізму жіночої статі», а звали Міжнародним днем робітниць. Поширення жіночої праці, досягнення стахановок, жінки-воїни — ось про що йшлося перші пів століття XX віку. Про мам 8 березня згадували хіба що в такому контексті: усіх дітей — в ясла та дитсадки, щоб звільнити час для роботи.
№3. Згусток стереотипів
У 1965-му 8 березня стало вихідним днем. На той час закликати жінок боротися за щось було заборонено. Будь-які згадки про нерівність або проблеми вважалися антирадянськими. Радянські жінки мали бути всім задоволені. Залишалося вітати їх із цим. До того ж, так звані традиційні жіночі справи, були у сумному стані: у їдальнях не смакувало, а діти в інтернатах були не такі щасливі, як очікувалося. Тож нова ідеологія прославляла жінок, що мали й надалі працювати, ще і як мам, господинь, натхненниць для чоловіків. Саме у цій якості їм дарували квіти та подаруночки. Колег відтепер вітали не як рівних, а як «прикрасу колективу», «наших дівчаток», «сестричок та коханих». На листівках — побутові сюжети: вітання від дітей, чаювання, робот у подарунок, який полегшить «чисто жіночі домашні обов’язки». Так 8 березня стало уособленням стереотипів стосовно жінок.
Що таке 8 березня для українців сьогодні?
Побутове опитування знайомих та сусідів, яке не претендує на жодну репрезентативність, виявило кілька позицій, що пов’язані з вищезгаданими трьома Жіночими днями.
Дізнатися причини “За”
Дізнатися аргументи “Проти”
Чи варто вітати шкільну вчительку?
На думку пані Анни Чаплигіної, усе має бути результатом домовленості. Звісно, батьківський комітет чи представники школи не мають права примушувати когось із чимось вітати. Але сприйняття 8 березня нині неоднозначне. Експертка знає школи, де заведено відзначати дату не квітами й цукерками, а підвищенням кваліфікації щодо гендерної рівності.
Аби зробити приємно, а не просто відбутися для заспокоєння сумління, батькам варто запитати у дирекції школи про позицію керівництва та настрої у колективі. Також можна заздалегідь дізнатися, як ставиться до Жіночого дня сама вчителька. Учень та його родина висловлює своє бажання привітати і дізнається, чи це доречно.
Як реагувати, якщо вітають з 8 березня?
Кожен має право обрати, святкувати чи ні, а якщо так, то що саме — День боротьби за рівність прав, весни, жінки… Але святкувати та приймати вітання — різні речі. Звісно, привід для вітання, сказані слова — все може бути абсолютно не про вас. Та раджу не знецінювати прояв уваги з будь-якого приводу, особливо у наші буремні часи стресу, невизначеності, виснаженості.
Якщо вітають не тоді або не з тим, із чим би хотілося, про це слід поговорити до або після дати, пояснити свою позицію. Той самий принцип, що й при розв’язанні конфлікту: нічого не варто вирішувати «на гарячу голову». Прояснити погляди краще вже потім, коли минуть пристрасті. Ось і зі святом так само: не слід влаштовувати «виховну годину», коли людина налаштована на позитив, доклала зусиль, зробила подарунок, попри обмежені у часи війни ресурси. Відмову чи заперечення вона сприйматиме як «холодний душ».
Вчіться відверто проговорювати погляди та бажання. «Я святкую День української жінки, а не 8 березня», «Мені дуже подобаються квіти, особливо троянди», «Я відзначаю День боротьби за права жінок».
Йдеться не про те, щоб дякувати за недоречні, на ваш погляд, компліменти, чи нещиро радіти подарункам. Аби залишатися чесною з собою, подякуйте за те, що у будь-якому вітанні є дійсно цінним: за увагу. Варто так і казати: «Дякую за увагу». Підтримка за часів війни особливо важлива.
Давайте просто порадіємо, що ми всі дожили до 8 березня! Кожен день за часів війни — привід порадіти життю.
