Як виховати щасливу дитину: 5 ідей та одне батьківське табу

Сьогодні в рубриці «Батьківський Upgrade» поради, яким уже сто років: виховання від знаменитої української освітянки та письменниці Софії Русової. Її ідеї не просто актуальні: вони — справжня знахідка для батьків, які хочуть виростити щасливих дітей.

Що ми прочитали?

«Мемуари. Щоденник» Софії Русової та «Педагогічна концепція С. Ф. Русової» І. В. Зайченка.

Чому радимо?

Хоча Софію Русову називають класиком українського дошкілля, її поради стануть у пригоді батькам дітей аж до 10 років. Спадщина цієї видатної освітянки була роками під забороною в Україні, адже за часів Центральної Ради вона очолювала Департамент дошкільної та позашкільної освіти. Згодом емігрувала і вважалася буржуазною націоналісткою. Її принципи виховання зовсім не виглядають застарілими. Якщо зробити з тогочасних текстів сучасні висновки, вони стають ефективними: бери та роби.

Ми підготували 5 ідей та одне батьківське табу Софії Русової

Подбайте про те, щоб у дитини була компанія для ігор

Нині ігри надворі — радше виняток. Діти граються на самоті або проводять час із гаджетами. Навіть дитсадки — часто не гарантія, що хлопчик чи дівчинка зможуть досхочу погратися з однолітками. Адже вихователі роблять акцент на заняттях, і в групі деякі малюки можуть бути у вирі подій, а деякі — залишатися осторонь. Уроки в початковій школі НУШ мають містити освітні ігри. Але ж гри забагато не буває. Тож сучасним батькам добре хоча б іноді на вихідні збирати вдома або організовувати на прогулянку компанію — друзів чи рідних з дітьми відповідного віку. Або можна  потоваришувати з мамами й татами, які гуляють на дитячих майданчиках саме заради спільних ігор дітей. Батькам школярів варто запрошувати однокласників не лише на свята, а регулярно, щоб діти мали традицію гратися разом.

Як і сучасні прихильники НУШ, Софія Русова вважала, що навчатися дитина має через гру. «Коли дитина грається, вона вся захоплюється своєю забавкою, живе нею, вона цілком переймається своїм творчим натхненням… Кожна здорова нормальна дитина бажає гратися. Це природний стан дитини. Гра робить з дитиною те, що вода з камінчиками… Треба дбати, щоб гра викликала працю різних інтелектуаль­них сил дитини».

Освітянка вважала надзвичайно важливими саме спільні дитячі ігри. «Кожний ігровий майданчик є справжньою школою ха­рактеру, вдачі, де дитина зміцнює природну дисципліну й волю, обмежену колективом». Уміння грати за правилами, впоратися з емоціями, якщо не переміг, разом змінювати правила та шукати компроміси — ось скільки можливостей прокачати корисні навички. Тож варто подбати про першу компанію для дитини, щоб згодом її комунікативні навички допомагали їй у житті.

Не розповідайте, а створіть поле діяльності

Діяльнісний підхід — одна із засад НУШ. Софія Русова ще 100 років тому закликала батьків і вчителів не давати дітям готових відповідей, а вчити здобувати їх самостійно, експериментальним шляхом.

«Найголовніше завдання виховання — збудити в дитини охоту до самонавчання… Щодо праці дітей, то вона теж задовольняє природний інстинкт дитини та приваблює дитину не тільки своїм процесом, а й наслідками. Цим вона і відрізняється від звичайної гри. Вона теж повинна бути приємною, не тяжкою, не одноманітною і викликати найбільше творчих сил дитини… Праця в сучасному вихованні є методом, яким кожне знання зафіксовується в дитячій свідомості тим, що воно здобувається дитячою рукою; через руку в розум, — от що каже сучасна наука й дає дитині кожне своє наукове придбання, кожну свою сердечну емоцію виявити через ручну працю, самостійну роботу».

Придбайте книжки для серця, а не розуму

Сучасні батьки нерідко  підбирають дитячу літературу, щоб та розвивала, навчала нового або просто була зручною для читання. Але дошкільнят та учнів початкової школи приваблюють хай прості історії, але з чарівними малюнками, захопливими фантазіями або зі зворушливими персонажами. Діти тягнуться до книжки серцем, а не розумом. Хай улюблені казки та оповідання асоціюються не з новою інформацією, а із сюжетами до душі. Це допоможе полюбити читання, а вже потім можна привчати через нього вчитися.

«Обороняючи казку, ми в ній бачимо не стільки фантастичну вигадку, а найкращий художній твір в згоді з настроєм, з головни­ми вимогами дитячої думки, величній своєю красою й простотою. На нашу думку, кожна найпростіша книжка, яка викликає в душі поетичний настрій, доводить до гарного почуття; книжка, яка гли­боко хвилює душу, має більше доброго впливу на дитину, аніж цілі купи книжок, що дають багато розумові, та мало серцю».

Розвивайте рідну мову — ключ до мислення

Навіть якщо так сталося, що вдома розмовляють іншою мовою, українська дитина має долучитися до рідної мови. Що раніше ви почнете вивчати слова, читати казки та давати слухати пісні, то краще. Русова дотримувалась думки, що в кожної нації є своя ментальність (спосіб мислення, загальна духовна налаштованість), яка якнайповніше виявляється у мові. «Треба завше пам’ятати, що мова дитини — то заразом і вираз її думок, і утворення самих думок».

Якщо ж дитина говорить і думає українською, слід подбати про те, аби збагачувати лексику. Як казала пані Софія: «Мову можна усякими засобами розвивати, робити ясною, че­пурною, щирою, бо вона — творче знаряддя, за допомогою якого виховується думка, серце, слово правди й краси…  Користуючись мовою, людина постійно ставить себе в контакт з людністю, постійно вивіряє свої думки, свої вирази, — чи вони придатні задля розуміння з боку, сторон­ньою людиною, чи вони варті переймання і поширення».

«Мова розвиває думку, викликає бажання розуміти все те, що старші висловлюють при дитині. І справді, про те, до чого люди до­ходили віками досвіду, дитина довідується з одного слова. Праця дитини полягає в тому, що вона з увагою дослухається до цих слів і силується їх собі вияснити. У цьому дитина виявляє свою здат­ність продовжувати людський поступ».

Потрібен досвід спільної творчості

Важливі добрі родинні спогади, яскраві враження та корисний досвід: разом малювати, танцювати, співати, відвідати майстер-клас з якогось виду мистецтва. У частини дітей креативність пробуджується самостійно, разом із загальною освіченістю. Але для решти немає нічого кращого для вивільнення творчих сил, як приклад батьків. І не варто соромитися, якщо малюєте ви не як Марія Примаченко. Вам може щось взагалі не вдаватися, але якщо ви робите це із задоволенням, дитина розуміє головне: не соромно і не страшно, а загалом приємно пробувати творчі сили в різних напрямках.

Словами Софії Русової: «Розвинути уяву дитини можна різними засобами; звичайно, усякий високий інтелектуальний розвиток сприяє розвиткові уяви, але є діти — занадто великі реалісти; думки їх лише практичні, тре­ба піднести їхню уяву, треба викликати її на активну творчість».

Не заважайте дитині міняти захоплення

Дитина пішла на танці, а за три місяці хоче залишити цей гурток та перейти до студії конструювання? От і чудово. Якщо ви сварите дитину за непослідовність та не даєте змінювати вибір до кінця року, Софія Русова вас би не підтримала. Адже на її думку, до 10 років дитина шукає закладені природою здібності та формує свої уподобання. «Усе знати — то недосяжне завдання, та й не в тому найбільша вартість людини, що вона багато знає, і не в тому, що вона ціл­ком схожа з іншою людиною своїми думками, а в тому, щоб кожна людина якнайширше, найкраще реалізувала свої власні здібності, кмітливість, хист. Самі діти наводять нас на певні висновки: треба давати їм певні знання, які відповідають їх зацікавленості й тим інтересам, які прокидаються в дитини в різні часи».

Переконання видатної освітянки були подібні до принципів Марії Монтессорі: треба дати змогу дітям спробувати сили в різних мистецтвах, науках та ремеслах. Спеціалізуватися на чомусь одному краще вже в підлітковому віці. «Індивідуалізм має велику красу, він випещує якнайглибше ті здібності, ті моральні особисті сили, якими обдарувала приро­да людину… Індивідуалістична педагогіка має на увазі не лише індивіду­альний склад характеру дитини, а й усе те, що в неї природно вкладено».

Поділитися цією статтею