Чи повинні в школах бути охоронці? Чи мають право чергові на вході не пускати батьків або обшукувати відвідувачів? Як уникнути небажаних осіб у закладах освіти? Чи законно збирати кошти на охорону? «Освіторія» розбиралася в цих та інших питаннях щодо контрольно-пропускного режиму в школах.
Авторка тексту: Катерина Лебедєва
Нещодавно дівчина зайшла у школу в Полтаві та поранила двох учителів з арбалета. Чи є взагалі закони, які гарантують безпеку перебування у школі?
Так, і чимало. У статті 53 Закону України «Про освіту» сказано, що здобувачі освіти мають право, зокрема, на безпечні та нешкідливі умови навчання, утримання і праці. А статтею 1 Закону України «Про повну загальну середню освіту» 2020 року визначено безпечне освітнє середовище як сукупність умов у закладі освіти, що унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, майнової та/або моральної шкоди. При цьому створювати в школі безпечне освітнє середовище, забезпечувати дотримання вимог щодо охорони дитинства, охорони праці, вимог техніки безпеки зобов’язаний його керівник (стаття 38 зазначеного Закону).
Згідно з наказом Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про організацію роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу в установах і закладах освіти», який набрав чинності у березні 2018 року, керівник закладу освіти є відповідальним за створення безпечних умов освітнього процесу. А викладач, учитель, класовод, куратор групи, класний керівник, вихователь є відповідальним за збереження життя і здоров’я здобувачів освіти під час освітнього процесу.
Здається, раніше було спокійніше у школах. Які тоді були заходи безпеки?
Кілька разів тема охорони шкіл особливо загострювалася. Скажімо, у Києві у 2001 році ввели воєнізовану охорону у школах розпорядженням «Про охорону загальноосвітніх учбових закладів у Києві». Згідно з ним, головне управління освіти столичної держадміністрації уклало угоду з МВС про охорону київських шкіл силами та засобами підрозділів Держслужби охорони ГУ МВС. Така практика існувала приблизно до 2007 року.
Із 2010 року в деяких містах, включно зі столицею, угоди про охорону шкіл укладали управління освіти.
Про посилення безпеки у школах заговорили після початку російської агресії у 2014 році. Тоді у вересні 2014 року МОН надіслало листа «Щодо забезпечення безпеки вихованців, учнів та студентів», у якому освітянам рекомендували здійснити разом зі співробітниками правоохоронних органів перевірку приміщень і територій навчальних закладів на виявлення підозрілих вибухонебезпечних предметів. Також школи мали посилити контроль за перебуванням на території навчальних закладів, особливо в приміщеннях, осіб, які не причетні до проведення навчально-виховного процесу.
Керівників навчальних закладів зобов’язували посилити режим безпеки: щоб у приміщення школи неможливо було принести вибухонебезпечні речовини чи предмети. Вводили також жорстку пропускну систему: сторонні особи могли зайти до школи лише з дозволу адміністрації навчального закладу.
У 2018 році, після серії випадків у школах з газовими балончиками, які вважали недолугими флешмобами, теж у листі МОН «Щодо організації заходів безпеки в місцях перебування дітей дошкільного віку, учнів та студентів» школи зобов’язували ще більше посилити охорону.
Виявляється, документів щодо цього багато. А як воно у житті?
У чинних Типових штатних нормативах закладів загальної середньої освіти, затверджених наказом МОН, передбачена лише посада сторожа. У його обв’язки входить охорона приміщень та споруд школи, де немає можливості передати охорону приміщення на пульт позавідомчої охорони.
Якщо є бажання посилити безпеку, МОН це пропонує зробити засновнику школи — територіальній громаді. Утім, із місцевих бюджетів останнім часом майже не виділяють на це гроші. Тому школи або батьківські комітети укладають угоди з приватними охоронними фірмами. Подекуди муніципальні кошти виділяють на додаткові технічні засоби — сигналізації, тривожні кнопки, камери відеоспостереження, турнікети, домофони. Наприклад, у Києві за останні три роки всі школи оснащені тривожними кнопками та сигналізаціями. А найближчим часом заплановано встановити відеоспостереження в усіх закладах освіти. У Києві дев’ять років існує програма «Безпечна столиця», завдяки якій у школах установлено понад 2,5 тис. відеокамер.
Ситуація з охороною залишається гострою. Скажімо, третина шкіл у Винниці немає додаткової охорони. У Львові 4 з 10 шкіл не залучають охоронців, а використовують лише додаткове технічне обладнання або не мають взагалі нічого.
То хто тоді зустрічає школярів на вході?
Зазвичай сторожі виконують роботу вахтерів. Серед їхніх посадових обов’язків: видавати ключі від кабінетів, обходити територію школи та перевіряти, чи зачинені вікна, слідкувати за пожежною безпекою, стежити за розкладом дзвінків тощо. Єдиний пункт, який стосується контрольно-пропускного режиму: цікавитися у відвідувачів, до кого і з якою метою прийшли, та записувати в журналі. Затримувати чи обстежувати людей сторож не має права. За законодавством, відповідальність за безпеку школярів несе адміністрація закладу та вчителі, а не сторожі-вахтери.
Інколи школи встановлюють ще й чергування на вході вчителів та учнів. Звісно, у них ще менше повноважень щодо сторонніх осіб, які намагаються зайти до школи. Чимало тат і мам вважають, що цього недостатньо, як видно зі спілкування у батьківських групах у соцмережах.
А чи можна найняти кремезних вахтерів, аби вони відлякували небажаних гостей хоча б своїм виглядом?
Теоретично — так. Але на практиці оплата праці сторожів у середньому 4–5 тис. грн, тож на таку роботу погоджуються переважно пенсіонери.
Як оформити угоду з приватною охоронною фірмою?
Офіційно їх мають укладати районні управління освіти або керівники школи. Нині типовою є практика, що нібито ініціатива йде від тат і мам, гроші збирають батьківські комітети, і вони ж оформлюють документацію. Також часто це одна фізична особа — голова батьківського комітету. Ці варіанти не є законними, стверджує освітній омбудсмен Сергій Горбачов. Батьківські комітети не мають жодного юридичного статусу. За все, що чиниться у школі, відповідає лише його керівник. Також добровільні благодійні внески батьків можуть здійснюватися лише на спеціальні офіційні рахунки. Та більшість українських шкіл їх не мають.
Які посадові обов’язки в охоронця?
Є два види послуг. Перший: він обійдеться батькам кожного учня школи від 60 грн до 800 грн на рік — це охорона шкільного майна. Закон України «Про охоронну діяльність» чітко вказує, що саме майно є предметом охорони. Тож охоронець має дбати про порядок, зупинити бешкетника, який псує шкільні речі, не дати пронести вибухово небезпечні та інші пристрої, які можуть нашкодити будівлі. Але він не відповідає за безпеку учнів та вчителів. У гострих ситуаціях він має натискати тривожну кнопку або викликати телефоном поліцію.
Другий вид послуг: денний пост працівника фірми рівня тілоохоронця. Він працює безпосередньо на захист дітей та персоналу школи. Але вартість таких послуг у рази вища, тож їх можуть дозволити собі лише окремі приватні школи.
І що ж із цією проблемою можна зробити?
Кожен населений пункт вирішує по-своєму. Зокрема, у столиці в січні 2019 року на засіданні Київради розглядали петицію «Про залучення професійної охорони до комунальних закладів освіти міста Києва коштом міського бюджету». Там, зокрема, йшлося: «Оскільки охорону комунального закладу наймають батьки, в силу багатьох факторів вона часто є напівлегальною або нелегальною, надає обмежений спектр послуг, що робить її неефективною, не несе повної відповідальності, якщо трапляються небажані інциденти». Батьки і освітяни просили централізовано забезпечити охоронців, які дбатимуть саме про безпеку дітей. Таку місію поклали на муніципальну варту — працівників КП «Муніципальна охорона». Київрада створила перелік зі 163 шкіл, які найбільше потребують охорони. Планувалося згодом охопити всі 550 столичних шкіл.
Утім, у 2019 році охоронці працювали безпосередньо в закладах освіти, а з 2020 їх переорієнтували на допомогу за викликом і встановили тривожні кнопки.
