EdCamp: чому та за чим вчителям варто їхати на (не)конференцію

У Харкові відбулася вже традиційна, четверта, EdCamp для педагогів. Це (не)конференція, що проходить у всьому світі в дискусійному форматі для співтворчості вчительок і вчителів. Як усе пройшло цього разу в Україні, розповідають організаторка премії Global Teacher Prize Ukraine, проектна менеджерка ГС «Освіторія» Оленка Северенчук і вчитель української мови та літератури Новопечерської школи Ігор Хворостяний.

Оленка на EdCamp мандрує щороку, як говорить сама, «незалежно від авралів, настрою і погоди за вікном». А ось автор онлайн-курсу з підготовки до ЗНО «Лайфхаки з української мови і літератури» завітав сюди вперше й жартує: «Затягнули мало не силою, але тут я у своїй стихії!» Більше про атмосферу EdCamp — у їхній прямій мові.

EdCamp Ukraine за ці роки круто виросла в усіх сенсах! Цьогоріч 1000 учасників і учасниць, 150 експертів і експерток, 16 країн. А головне: кожен і кожна може знайти собі забаву на будь-який смак: хочеш — відвідуй воркшопи, лекції, презентації. Не хочеш — пий каву в необмеженій кількості (кава, до речі, смачнезна) і відлежуй боки на пуфах. Повна свобода вибору, при цьому все мегазлагоджено і на позитиві. У цьому величезна заслуга Сашка, Олени, Іри та їхньої команди (Олександр Елькін, Олена Масалітіна, Ірина Мінковська — організатори EdCamp Ukraine).

Ага, сила розмаїття і єдності!
(Не)конференція пропонує широкий вибір того, що може відповідати твоїм зацікавленням: big data і децентралізація, інклюзія, онлайн-освіта, сексуальна освіта, вирішення конфліктів, фінансова грамотність, графологія, залучення грантів, здоровий раціон дитини, гендер, інтеграція в навчанні, Global Teacher Prize… Навіть альтернативні способи приготування кави! Що ж об’єднує таку строкату розмаїтість? Очевидно, цінності. Серед них я б виокремив прагнення змін, свободу творчості, повагу до іншості.

Я на таких івентах найбільше кайфую від нетворкінгу. Можна наобійматися, обмінятися ідеями з колегами з експертного кола, яких не бачила рік. А тут усі на одному подвір’ї і ніхто нікуди не поспішає. От цього року, наприклад, ми вигадали кілька нових проектів, які плануємо реалізувати в синергії з іншими освітніми організаціями.

Те, що «зробило» EdCamp, як на мене, — це атмосфера. Відчуття спільноти. Так, усі ми різні, у кожного свої вподобання, проте є щось, що всіх об’єднує. Це атмосферне «щось», повірте, витає в повітрі від початку до останньої миті.

А ще це можливість відчути, яке воно насправді — українське вчительство. Як змінюється. Що йому болить. Куди воно хоче рухатися. Щось викликає смуток, щось надзвичайно позитивить. Щось прогнозоване. Щось неочікуване. Як, власне, саме життя. Але мені це дозволяє зрозуміти, яким чином планувати проекти і підлаштовувати їх під потреби вчителя. А ще — дороговказ: у правильному напрямку ми рухаємося, чи варто змінити маршрут.

Зручний формат. Від спід-гікінгу (короткі анонси від лекторів, що дають змогу зорієнтуватися: цікаво це мені, чи ні) до можливості вільно залишати лекцію/майстер-клас тощо й відвідати іншу.

Якщо ви любите фото, як «люблю» його я, то налаштуйте себе одразу, що на два дні доведеться полюбити! Бо фоткатися хочуть УСІ. На фотозонах, на диванах, у черзі за кавою, біля дзеркала у вбиральні, у кімнаті тиші (крутезна локація, до речі, але сховатися там не вийде), за поїданням бутерброда, за розгляданням книг… Цей процес дуже милий. Але в більшості випадків ти уявлення не маєш, з ким робиш селфі. Дізнаєшся вже постфактум, коли тебе теґають у Facebook. Ну гаразд, маєш собі базу непоганих фоток, робиш приємність іншим, чом би й ні!

Так, із фото — просто в яблучко! Я познайомився з багатьма дівчатами і з кількома цікавим мужчинами, які знали мене, але яких не знав я. Чудово, коли знайомства розвіртуалізовуються і переходять в іншу площину!

А я нарешті поспілкувалася з учительками початкових класів, які проходили чи проходять онлайн-курс на EdEra, створений спільно з «Освіторією». Одна справа мені як лекторці давати відповіді на запитання в блозі, зовсім інша — пояснити певні нюанси офлайн, надихнути і надихнутися. XXI сторіччя пречудове, але нам катастрофічно бракує живого спілкування.

Що ще важливо, то це можливість буквально «помацати» ту чи іншу технологічну новацію. Тут і Lego, і EdPro з Mozabook, і ще купа крутих речей з можливістю побачити їх у дії/протестити/погратися. «Погратися» актуально в будь-якому віці!

Тільки не жбурляйте в мене стиглі помідори! У першу чергу їду на EdCamp, щоб поділитися досвідом, поспілкуватися, послухати цікавих людей… Але їхні фетрові сірі сумки якісь абсолютно бімбічно-магічні! І, чорт забирай, я чекаю на них щороку! Там же всередині справжні освітянські скарби! Буклети, книги, блокноти, листівки в крафтових конвертиках, посібники і журнали, каталоги, моя улюблена ручка «Шнайдер», навіть нещодавня зірка інтернету — 6 цеглинок LEGO! Так, екозахисники мають який камінь кинути в город організаторів, але я особисто люблю корисну макулатуру, маю такий грішок. А от бутерброди і салати можна було б видавати просто в картонних коробках, в які їх пакує виробник. Поліетиленові пакети — явно зайві. Але це вже якщо прискіпуватись і шукати якусь ложку дьогтю в діжці меду.

Мені дуже сподобалася ініціатива з флешмобом, у якому взяли участь 600 освітян. Це справді об`єднує. І це про важливе. Про те, що рятує життя. Ну і вечірка в кінці другого дня нічогенька — 1000 вчителів і учительок, які спілкуються, разом танцюють, почуваються вільно, нікуди не поспішають… Ти бачиш їхні усмішки, їхні щирі емоції і заряджаєшся сам. А ще — веселі курйозні історії, які стають легендою, ширяться спільнотою, а потім згадуються через роки і викликають сміх до коліків у пузі!