Діти передають те, що бачать. Якщо навколо війна, на їхніх малюнках, на жаль, буде біль, горе, руйнація. Та і як нормально віддзеркалити ненормальний світ? Чому тато в альбомі малюка став меншим за кішку? Як у малюнках побачити сигнали SOS і вчасно допомогти? Пояснює дитяча психологиня Ольга Печій.
Сюжети: віддзеркалення — ще не травма
Знайома, яка нині з дитиною за кордоном, поділилася: британські вчителі насторожилися, коли син у школі намалював танки, що стріляють та вибухають. Чи не агресивна дитина? Чи немає проблем у родині? А може психологічна травма сталася в Україні, бо хлопчик бачив війну?
На думку психологів, такі малюнки взагалі не свідчать про якісь проблеми, бо це — наші реалії під час війни. Жахливі реалії, які важко уявити навіть фахівцям з-за кордону. Тож експертка радить не висувати якісь гіпотези за окремим малюнком, бо його походження невідоме. Дитина «перетравлює» у малюнках негайно: почуту розмову, сюжет кіно, сон, побачене в новинах. Бути уважнішим варто, лише якщо є ціла серія малюнків на один сюжет, якщо цей сюжет був нетиповим раніше, якщо дитина наполегливо повертається до нього навіть після яскравих подій. Наприклад: школяр почав зображувати танки раз за разом. І навіть після поїздки до бабусі чи шкільної екскурсії знову малює танки. Це привід замислитися, але ще не робити висновків. Адже зацикленість може бути пізнавальною, а не емоційною.
Ось випадок із практики. Мама привела 8-річну доньку, яка останній місяць регулярно зображує міни, різні види. Навіть на прохання намалювати ліс додає в кутку цей боєприпас.
Але на сеансі з’ясувалося, що хоча дитина усвідомлює небезпеку мін, знає чимало про війну, конкретне зображення має в неї… приємні асоціації. У дівчинки є настільна супергеройська гра, мета якої — якомога швидше розпізнати замаскований вибухонебезпечний предмет. Вона регулярно перемагає, і це навело її на думку стати саперкою і захищати рідних. Дівчинка навіть вивчає різні види мін та їхні назви. І коли малює їх, демонструє, що може розпізнати. А це асоціюється у неї із безпекою, вірою у власні сили, перемогою.
Хлопчики часто цікавляться військовою технікою, зброєю або на їхньому аркуші з’являється ніби мапа боїв — цікавляться військовою справою.
Порада №1
Якщо сюжет малюнків дивує, не робіть уголос жодних припущень. Краще дізнайтеся, про що дитина хоче сказати. Адже діти зображують і те, що налякало раніше, щоб немов роздивитися зблизька, подолати травматичні моменти.
Порада №2
Якщо дитина малює щось жирно, з натиском, так, що олівець прориває папір, імовірніше за все, це злість. Також юний автор може перекреслювати когось, заштриховувати, штрикати олівцем, малювати кров. До війни це могло бути ознакою немотивованої агресії або прихованого насилля в родині, бо на кого могли так злитися дівчата та хлопчики? На друзів, рідних?
Нині ж, якщо злість націлена на ворога (солдата рф, путіна, ракету, уособлення Війни), це цілком природно. Звісно, це реакція психіки на дуже важкі обставини, але саме малювання — це процес самозцілення. Просто поговоріть, чи відчуває дитина, окрім злості, безпорадність, розгубленість, страх, які можуть ховатися під агресією. Якщо так, потрібна батьківська підтримка, а можливо й допомога психолога.
Порада №3
Не варто відкладати звернення до психолога, якщо дитина неодноразово малює агресію як деталізовані зображення (відірвані руки-ноги, кров, як у фільмі жахів). Переконайтеся, що до неї не надходить такий контент через доросле кіно, TikTok, соцмережі.
Порада №4
Якщо раптом дитина почала малювати замість сюжетів спіралі, хвилі, кола, дороги, це не дивацтва. Так роблять люди, які потрапили в незвичні дискомфортні обставини, але шукають вихід із ситуації. Це позитивний процес. Дитина ніби перезавантажує своє сприйняття реальності. І на це потрібен час.
Порада №5
Насторожити має, якщо навколишня реальність сумна (наблизилися бої, окупація, щось сталося в родині), а дитина малює, умовно кажучи, веселки та котиків. Це може свідчити про психологічне виснаження, про те, що психіці бракує ресурсів, щоб реагувати на події. Особливо сумний сигнал, якщо юний художник щось постійно стирає, переробляє, видаляє фігури, хоча це не було йому притаманно раніше. Якщо обриси зображень ледь промальовані, є ризик, що син чи донька боїться поділитися негативними почуттями, які заполонили душу, бо дорослі здаються крихкими, слабкими або ненадійними.
Кольори: все в синьому гірше за чорний
Чорний та червоний кольори, іноді тільки червоний або чорний… Є діти, яким просто подобаються ці кольори. Тож не варто одразу хапатися за голову. Іноді саме такі фарби — частина задуму. Скажімо, на одному чорно-білому дитячому малюнку ніби у відталому віконці проступає наш жовто-блакитний стяг як символ перемоги.
Порада №6
Яскраві різнокольорові малюнки, на яких, приміром, родина, тато, який воює, загалом є якісь натяки на воєнний час — це не уникнення реальності, а позитивна реакція оптимістично налаштованої, психологічно сильної дитини. Навіть якщо приємні фарби не відповідають сумному сюжету (пожежа, лікарня, бомбосховище), це нормально: пошук умиротворення, спокою, привласнення досвіду.
Порада №7
Якщо маленький автор не раз і не два малює себе та когось із членів родини однаковими кольорами, то так він виявляє свою прихильність і тривогу за цю людину. Буквально готовий затулити її собою від небезпеки.
Порада №8
Ознакою психотравми може бути те, що дитина раптово почала зображувати все одним кольором. Однак у підлітковому віці частіше йдеться про нові способи самовираження.
Відстані: далеко — на папері, близько — у серці
Вже чимало людей, далеких від психології, знають: якщо на дитячому малюнку — родина, варто звертати увагу на те, наскільки фігури великі та на якій відстані вони одна від одної. Та не все так однозначно. Приміром, нині діти в більшості родин у розлуці з татами. Хтось воює, хтось удома в теробороні або на роботі, а синочок чи донечка з мамою в іншому регіоні або за кордоном. І нині часто діти малюють татусів окремо від родини, на іншій половині аркуша. Забули? Не мають достатньо контакту?
Порада №9
Орієнтуйтеся комплексно, а не лише на відстані. Якщо фігура батька старанно промальована, має додаткові деталі порівняно з іншими зображеннями, на неї було витрачено чимало часу, бачимо прив’язаність та значущість у житті. Дистанцією діти передають факт: тато поїхав, я сумую за ним.
Якщо ж постать промальована ніби поспіхом, маленька і далеко, дитині може гостро бракувати батьківської уваги. Щоб не втратити контакт між близькими, мама може разом із сином чи донькою написати листа, намалювати чи сфотографувати все нове, чого тато не знає. Спробуйте так залучати в повсякденне життя хоча б уявно тата, теплі спогади про нього.
Порада №10
Якщо раптом саме зараз юний художник починає зображувати себе маленьким, але не в кутку аркуша, а десь посередині, у колі родини, це не про низьку самооцінку. Це бажання стати безпорадним малюком, щоб батьки турбувалися, підкреслена потреба в захисті. Такий собі віковий регрес — природна реакція на стрес. Хочеться втекти в часи, коли маля навіть не усвідомлювало, що буває війна. Звичайна підтримка, часті обійми, лагідність дорослих можуть виправити ситуацію. Але якщо таке самозменшення триває місяцями, до справи має долучитися психолог.
